Два серйозні заходи відбулися 13—14 листопада в Одесі — це прийняття до складу Військово-Морських сил Збройних сил України американських патрульних катерів класу «Айленд» та пошуково-рятувального судна «Олександр Охрименко», а також проведення ІІІ Міжнародної конференції з морської безпеки (далі — Конференція). Обидва заходи відбулися в тісному зв’язку зі спрямуванням на зміцнення національної безпеки на морі.
Для фахівців морської галузі не є таємницею, що море — величезна національна цінність України. В нас є виключна морська економічна зона (далі — ВМЕЗ), яка дорівнює 12,5% території країни на суходолі та має унікальні біоресурси. Надра під ВМЕЗ — континентальний шельф України — містить сотні мільярдів кубічних метрів природного газу. Морські транспортні коридори живлять економіку України, в якій портова перевалка 2018 року демонструє безпрецедентне зростання, наприклад, Одеський портовий хаб — до 25%.
Водночас Маріупольський морський порт, розташований на узбережжі Азовського моря, 2018 року на 9,8% зменшив портову перевалку в порівнянні з 2017-м, показники першої половини поточного року ще гірше — мінус 13,6% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Це є наслідками ембаргових дій у Азовському морі з метою удушення економіки українського Приазов’я, тобто прямого впливу морської небезпеки на економіку держави з усіма негативними наслідками.
Слід нагадати, що за останні роки ми також стали свідками захоплення Москвою газодобувних платформ в Чорному морі та створення зони заборони доступу в районі їхнього розташування, формуванням пулу загроз у районі інтенсивного судноплавства в північно-західній частині Чорного моря, зокрема й поблизу дельти Дунаю. Це все жорстка реальність, у якій втрати України, на превеликій жаль, реальні і вимірюються не лише анексією сухопутної території Криму.
У цих умовах маємо виходити з професійної оцінки рівня загроз та адекватного реагування на їх активацію на ранніх стадіях — ця проста формула є альфою і омегою кризового реагування для недопущення переростання кризи в масштабний збройний конфлікт. Водночас світ швидко рухається, в тому числі в технологіях воєнного призначення. Стійкою тенденцією стала технологічна насиченість сучасного морського озброєння, яке надає можливості охоплення з моря, повітря і суші, раптового вторгнення противника як реального, так і віртуального, з ситуації, що нібито нічого не передвіщає, та динамічного просування вперед. Тобто, час у сучасних морських операціях має неперевершене значення — ви або дієте як риба в воді в швидкоплинній динаміці, випереджувальному операційному ритмі, або... програєте. В цих умовах маємо дати професійну відповідь на ключове запитання: ми є сильними та спроможними дати відсіч агресивним намірам на морі, чи маємо конкретні уразливі місця, які провокують агресію саме нашою слабкістю? Якщо ні — маємо цільовим порядком діяти і діяти негайно...
Слід зауважити чітку позицію міністра оборони України Андрія Загороднюка, висловлену під час Конференції, його професійні меседжі з проблематики морської безпеки. Вони свідчать про політичну готовність влади втілити рішучих заходів щодо нарощування спроможностей національного військового флоту. Взагалі, міністр оборони України вперше взяв участь у цьому важливому міжнародному заході, який щорічно збирає фахівців вищого рівня для обговорення регіональної проблематики морської безпеки та формування обрису доцільних заходів спільного реагування на неї. Учасники заходу відзначили, що участь міністра — позитивний індикатор того, що влада має політичну волю розв’язати нагальну проблематику забезпечення морської безпеки. Хочу подякувати Міноборони, керівництву Одеської обласної і міської державних адміністрацій, Херсонської обласної державної адміністрації, нашим західним партнерам — усім, хто сприяв і взяв участь у цьогорічній Конференції.
Водночас не є таємницею, що в Україні продовжує панувати континентальне мислення як у владі, так і в громадянському суспільстві. Через це в нас немає структури морської безпеки в складі апарату Ради національної безпеки і оборони, повноважного військово-морського представництва в Міноборони та Генеральному штабі, державне замовлення морської номенклатури розмите щодо пріоритетів і остаточно визначається не командуванням ВМС, існує найсерйозніша житлова й інша проблематика — це лише верхівка айсберга національної проблематики щодо володіння морем і його захисту...
Урочистості з нагоди прийняття до складу національних ВМС двох «Айлендів» де-факто засвідчили перший реальний крок з формування доцільних москітних спроможностей нашого військового флоту. Москітна тема не є новою, але від цього її актуальність для національних ВМС не зменшується — час діяти і діяти швидко. Звісно, кроки, зафіксовані на цьому шляху Одеською церемонією, надихають. Важливо також розуміти, що ми отримали від США бойову систему, яка має різні взаємопов’язані складові для дій на морі, і це відбулося вперше в наших стратегічних партнерських відносинах. Наступного року очікуємо поповнення москітного угруповання ще трьома катерами такого класу.
Безумовно, «Айленди» — в складі ВМС (вони отримали назви «Старобільськ» і «Слов’янськ») мають гарні можливості щодо встановлення сучасного морського озброєння, зокрема протикорабельної й інших видів зброї, а також унікальні для такого класу кораблів властивості щодо патрулюван ня значних морських акваторій — саме такий потенціал є вкрай необхідним для нашого флоту. Звичайно, актуальною є практична реалізація вказаного потенціалу.
Відвідування цих не нових, але в прекрасному стані щодо технічної готовності та обітаємості екіпажу, катерів у порівнянні з тим, що отримано ВМС за ці роки, наштовхує на доцільність продовжити імплементацією підходу, орієнтованого на бойові спроможності. Це інше, ніж завантаження замовленнями національного виробництва, бо на першому місці мають стояти саме доцільні спроможності — ніхто з нас не купує в супермаркеті йому не потрібне, чому флот має думати про виробника, а не про те, що йому справді необхідно для захисту держави на морі?
Відразу хочу охолодити можливу емоційність прибічників використання виключно національних кораблебудівних можливостей: розгортання виробництва сучасного морського озброєння в України з локалізацією будівництва платформ, виробництвом замкнутого циклу ключового озброєння морської номенклатури та трансфером новітніх технологій — це доцільне і абсолютно реальне завдання, яке слід вирішувати в тісній взаємодії та інтеграції з нашими партнерами. Альтернатива синергії — продовження розмов про минулі досягнення кораблебудівної галузі в Україні, доцільність актуалізації яких у радянських масштабах є сумнівною через інші геополітичні умови та втрачені в минулі роки можливості, а також існування в світі сучасних, багато в чому досконаліших і значно ефективніших технологічних рішень ніж ті, що реалізовувалися в 70—80-ті. Сучасність зовсім інша та потребує інших бізнес-моделей та технічних рішень, ніж ті, що існували в колишні радянські часи. Краще перейти від дискусій про все й одночасно не про що до конкретних кроків щодо створення збалансованого мультирольного москітного угруповання — партнери готові допомагати Україні, але хід за нами.
Узагалі москітна концепція — це не лише про малорозмірні швидкохідні бойові катери. Це насамперед спосіб асиметричного операційного мислення, яке спирається на професійні, правдиві оцінки, навіть якщо вони не є приємними з точки зору того, що вже відбулося чи може відбутися, та фахові пропозиції, які поєднують реалізацію переваг швидкоплинного впливу, масування зусиль та гнучкого маневру. Організатори Конференції, а це Командування Військово-Морських сил Збройних Сил України та Міжнародний центр стратегій безпеки і оборони, добре розуміють важливість зазначеного.
Насправді рух у нове ніколи не був і не буде простим. Сучасні й ефективні ВМС для України — це нове, в новітній історії України було лише кілька проблисків, коли цьому питанню надавалося адекватного державного розуміння на воєнно-політичному рівні. Останні роки не є виключенням: під час першої і другої Конференції всі ми відчували опір професійній військово-морський візії з боку оборонного відомства. Один зі спікерів Конференції, військовий експерт Майкл МакКарфі, констатував, що спочатку в Києві взагалі не хотіли сприймати роботу над формуванням Стратегії Військово-Морських сил Збройних сил України до 2035 року, (далі — Стратегія ВМС, вона була презентована на другій Конференції 2018 року):
• перший аргумент проти Стратегії ВМС був суто бюрократичним: оскільки ця стратегія не визначена в документах існуючого процесу планування оборонної діяльності, то вона не має юридичного статусу і тому не повинна існувати взагалі. Ось така оцінка мала місце два роки тому... Ситуація змінилася через те, що керівництво ВМС ЗС України спільно з неурядовим експертним колом продемонстрували практичну цінність наявності в державі такого документа, який окреслює бачення майбутнього, і волю працювати над його створенням. Сьогодні питання в реалізації — уроки першого року після затвердження Стратегії ВМС свідчать про принципову важливість єдиного державного розуміння доцільних шляхів її реалізації і повноцінного забезпечення в трикутнику завдання-спроможності-ресурси;
• другий аргумент полягав у тому, що Стратегія ВМС запропонувала «неправильну» концепцію з пріоритетом на створення москітного флоту — натомість, за переконанням центральних структур, Україні важливо і потрібно відновити сильний та потужний флот, лише масштабні інвестиції в національну кораблебудівну промисловість та будівництво великих військових кораблів могли б забезпечити необхідну Україні морську оборону. Ці оцінки також змінюються. У Міністерстві оборони та Генеральному штабі зростає визнання, що Україна має мало шансів в умовах звичайного силового конфлікту на морі в симетричному протистоянні з Російською Федерацією. Нереальною також є сама ідея про те, що Україна може дозволити собі мати корабельний склад аналогічних спроможностей. Сьогодні, в процесі оборонного огляду, Міністерство оборони вивчає стратегічні концепції, що підкреслюють невеликі, спритні, автономні підрозділи, які прагнуть використовувати асиметричні варіанти застосування, щоб збільшити як ризик, так і вартість будь-якої агресії. Зазначене частково отримало натхнення концепцією москітного флоту, визначеною в пріоритетах Стратегії ВМС.
Важливою під час Конференції стала дискусія щодо морської політики держави, а також національного морського мислення. Вкрай актуальним визначено розробку та прийняття Морської стратегії України — цілісного документа державного рівня щодо морської політики держави, який має охопити принаймні чотири ключові блоки:
• перший, це власне морська політика і культура: на національному рівні мають бути створені засади володіння Україною власним морем — визначена всебічна, професійна, реалістична, логічна й мудра морська політика України, та ключові заходи формування State’s Sea Power культури політичної еліти країни національної морської свідомості;
• другий, це ключові засади військово-морської стратегії: вони мають бути уточнені в напрямі професійної логіки — від ідентифікації загроз, реальних і потенційно небезпечних, їхнього стримування, захисту суверенних прав держави шляхом адекватної асиметричної відповіді на загрози на ранніх стадіях їхньої активації до ведення оборонних операцій на морі. В цьому блоці також мають бути тісно ув’язані політико-дипломатичні зусилля України на морі з її військово-морською діяльністю (патрулюванням, навчаннями, візитами, гідрографічною та ін. діяльністю), бо дипломатія на морі ефективна лише в тісному взаємозв’язку з військово-морською активністю. Саме це має забезпечити Україні вільний доступ до морських шляхів сполучення та ресурсів ВМЕЗ, свободу судноплавства та дотримання норм міжнародного морського права в її морських просторах;
• і третій, це спільна морська безпека: в умовах де-факто зруйнованих механізмів Документа про заходи зі зміцнення довіри і безпеки у військово-морській галузі на Чорному морі, ініціатором якого була Україна і який до недавнього часу мав рамковий характер щодо всіх інших безпекових ініціатив у Чорноморському регіоні, має бути найдений і закріплений у Морській стратегії України новий ефективний регіональний формат запобігання морським кризам. Принаймні стратегія має містити цільовий обрис безпекової співпраці на морі, якого Україна прагне досягти на базі національних інтересів і реалізує на практиці.
Як завжди мудрим і фахово аргументованим був виступ на Конференції Євгена Кириловича Марчука, добре відомої в Україні та далеко за її межами особистості геополітичного масштабу, який навів дуже цікаві ретроспективні аналогії між минулим та сьогоденням, цикли активації загроз на морі та рекомендації щодо їхнього відведення. Високопрофесійну аналітику Євгена Кириловича учасники заходу визнали однією з найбільш глибоких і всебічних. Цікавими були системні виступи професора Інституту законодавства Верховної Ради України, доктора юридичних наук Бориса Бабіна, першого заступника керівника Державної установи «Держгідрографія» Богдана Устименка, професійні бачення колег зі США, Туреччини та Грузії, інтелектуальні контрибуції багатьох інших учасників Конференції.
Загалом, у церемонії передачі катерів та ІІІ Міжнародній конференції з морської безпеки взяло участь потужне фахове представництво України і багатьох дружніх держав. Це є свідченням формування навколо України ефективного фахового міжнародного морського комьюніті, що глибоко розуміє проблематику регіональної безпеки і важливість спільних дій щодо її розв’язання. Величезна подяка усім, хто готував обидва заходи, на різних часових етапах сприяв їхньому проведенню та взяв участь — це заслуговує глибокої поваги.
Відомо, що Військово-Морські сили є найменшим за чисельністю видом Збройних сил України. Але, він демонструє найбільшу динаміку доцільних трансформаційних змін, має найбільший відсоток особового складу, який спілкується операційною англійською — і це не лише офіцери. Сьогодні можна констатувати: прийнята минулого року Стратегія ВМС реалізує свою роль агенту трансформації, змінюючи спосіб мислення і зміст діяльності персоналу як професійної команди з концентрацією не на звичних для колишньої радянської системи управлінських вертикалях, а на інтегрований горизонтально персонал, щоб заплановані зміни були організовані правильно та дії досягли своєї мети. Нарешті, і можливо, одне з найголовніших, що ці зміни вимагають військового моряка нового типу, саме над цим працюють у штабі флоту в межах концепції під назвою «Військовий моряк-2035», реалізація якої має розпочатися якомога швидше. Тобто, фактично ВМС є локомотивом національних процесів, спрямованих на досягнення двоєдиної мети: формування доцільного обрису бойових спроможностей України на морі і досягнення взаємосумісності з колегами в НАТО — ця динаміка, цей ритм має бути всебічно підтриманий державною владою, а досвід — врахований у реформах Сектору безпеки і оборони.
З огляду на уроки минулого, шлях створення адекватних загрозам Військово-Морських сил ніколи не був простим. І, мабуть, не буде. Але, саме сьогодні є шанс спільно з партнерами реалізувати ефективний і, одночасно, необтяжливий з точки зору витрат національних ресурсів варіант захисту національних інтересів на морі. По суті, це шанс вистояти і зміцнитися: Україні — як морській державі, а національним Військово-Морським силам — як виду Збройних сил, що спільно з іншими видами національного війська матиме все необхідне для гарантованого відведення (локалізації, нейтралізації та ліквідації) загроз нашій державі з моря.
Час мудрих державних рішень і ефективних дій.