Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги разом із Організацією Українських Націоналістів підготували і видали збірку нарисів «Дружини провідників», яка розповідає про долі дружин керівників ОУН від 1929 року до сучасних днів.
Проєкт присвячено 130-літтю з дня народження видатного борця за незалежність України, голови Проводу українських націоналістів в 1938—1964 рр., одного із організаторів Української військової організації, в’язня німецьких концтаборів, полковника Андрія Мельника.
— Долі провідників Організації українських націоналістів від заснування організації у лютому 1929 р. до сьогодення пов’язані з їхніми дружинами, — говорить автор ідеї та укладач книги, голова Жіночого товариства імені Ольги Басараб та Олени Теліги Надія СТРІШЕНЕЦЬ. — Але про Провідників ОУН написано багато, а ким були їхні другі половинки — знають тільки родини та близькі друзі. Ця книга відкриває перед читачами історії жінок, які стояли пліч-о-пліч зі своїми чоловіками, усвідомлюючи всю небезпеку і відповідальність їхньої місії, які разом з ними виборювали незалежність України.
Робота над самою книгою тривала майже рік, а дослідження історії національно-визвольного руху та вивчення ролі активних його учасниць — десятиліття. Зокрема, відомий історик, дослідник українського жіночого руху Ольга Бежук використала матеріали, які вона знайшла, працюючи в архівах України, Австрії та Польщі. В основу нарисів цієї книги (автори — Ольга Бежук, Надія Бугай) лягли також спогади учасників ОУН, що свого часу були опубліковані в США та Німеччині.
Отже, хто вони, дружини провідників ОУН? Ольга Коновалець — дружна першого провідника українських націоналістів Євгена Коновальця, народилася в сім’ї відомого львівського правника, адвоката, одного із найзаможніших на ті часі українців Східної Галичини Степана Федака і активної учасниці жіночого просвітницького руху Галичини Марії Федак-Січинської.
У родині Федаків було восьмеро дітей — два сини і шість доньок. Дві з них — Ольга і Софія — стали дружинами Провідників ОУН Євгена Коновальця та Андрія Мельника.
«Ольга Федак успішно закінчила Віденську консерваторію по класу скрипки. Її концертна музична кар’єра не склалася через особливу вразливість, не могла побороти «треми» під час концертних виступів на сцені», — пише автор книги нарисів Надія Бугай. Після заміжжя 1922-го подальше життя відкрило для всіх нову Ольгу — сильну і сміливу, яка свідомо ступила на шлях революціонерки і разом із своїм чоловіком пройшла всі випробування долі, залишаючись для всіх прикладом великої доброти і шляхетності.
Після трагічної загибелі Євгена Коновальця 1938 року вона зосередилась на вихованні сина-підлітка Юрка та роботі в бібліотеці Йосифа Сліпого у Римі. Новим важким випробуванням стала для неї смерть 35-річного сина від важкої невиліковної хвороби. Переживши на сорок років свого чоловіка, Ольга Коновалець померла 1978 року, похована у Римі.
Після загибелі Євгена Коновальця провід ОУН очолив Андрій Мельник, дружиною якого була молодша сестра Ольги Коновалець — Софія Федак. 1923 року вона закінчила Торговельну академію у Відні, після чого працювала в Ревізійному союзі Українських кооперативів у Львові. Її наречений Андрій Мельник за підпільну політичну діяльність був засуджений польською владою до чотирьох років ув’язнення. Щодня Софія Федак їздила до тюрми з передачами для нареченого.
1928 року вони одружитися. Полковник Андрій Мельник не любив виставляти напоказ особисте життя, заборонив своїм прихильникам про це писати.
Із спогадів племінниці Софії Мельник Ольги Кузьмович відомо, що пані Софія була надзвичайно скромна і працьовита людина. Вона завжди хотіла бути матеріально незалежною, тому і в Люксембургу, де вони з чоловіком мешкали після 1945 року, пані Софія працювала в одній із банківських установ фінансистом. А після роботи допомагала Андрію Мельнику, виконуючи роботу секретаря Провідника ОУН: друкувала листи, доповіді, упорядковувала листування. Смерть чоловіка 1964 року стали для неї тяжким ударом. Дітей у подружжя не було. Останні вісім років свого життя вона провела в пансіоні для самотніх людей в Люксембургу. Померла 1990 року.
Наступним після Андрія Мельника керманичем українських націоналістів став Олег Штуль (1917—1977). Він очолив організацію, вже будучи тяжко хворим, поєднуючи громадську роботу з редакторською справою. Але поруч була дружина, Катерина Кобилко-Штуль, яка допомагала боротися з раком, підтримувала після чергової операції, разом з ним редагувала «Українське слово».
Вони познайомились 1945 року в таборі для переміщених осіб, де він опинився після визволення із концтабору Заксенгауз. Родом Катерина була із м. Жмеринка нинішньої Вінницької області. У перші роки еміграції в Парижі, які були роками бідності і поневірянь, прогодувати двох дітей їй допомагав фах інженера, який вона здобула до війни у Варшавській політехніці. Згодом пані Катерина разом з чоловіком стала працювати в редакції «Українського слова», вела літературну сторінку, крім того, підготувала два томи новел «На Захід від Дніпра», працювала над перекладами з французької мови.
Після смерті чоловіка, вона через деякий час була призначена на пост закордонного інженера до алжирського міста Анаба. 1988 року вдруге вийшла заміж. Після здобуття Україною незалежності Катерина Кобилко-Штуль-Бізіч часто відвідувала свої родичів у Києві, активно співпрацювала з Жіночим товариством імені Олени Теліги. Померла 2009 року.
Марія Квітковська — дружина провідника ОУН (1977—1979 рр.) Дениса Квітковського — єдина з дружин лідерів українських націоналістів за свою персональну активну громадську діяльність була висунута на виборну посаду світового рівня: у 1982—1989 рр. вона очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій (СФУЖО). Але в усьому іншому, як зазначають автори книги, життєвий шлях пані Марії нагадує шлях її попередниць — невибагливих щодо матеріальних цінностей, скромних, відданих справі своїх чоловіків, які поділяючи ідею українського націоналізму, стали активними діячками національного руху.
Вони одружилися напередодні другої світової війни у Чернівцях. Підпільна робота, арешти, ув’язнення Дениса Квітковського — все це було в житті їхньої родини. Потім — розбудова ОУН в еміграції, видавнича робота. І завжди поруч була дружина Марія, яка опікувалася українськими жіночими організаціями за кордоном. Після смерті чоловіка 1979 року, вона продовжувала громадську роботу, а 1992-го здійснила мрію їхньої родини — побувала в Києві та Чернівцях.
Професорська донька Ярослава Бойко одружилася зі студентом Мюнхенського університету Миколою Плав’юком 1948 року. А вже наступного року подружжя переїхало до Канади. 64 роки вони прожили разом. Політична активність Миколи Плав’юка, який з 1979-го до 2012 року очолював ОУН, дратувала радянську владу. Комуністична пропаганда не шкодувала сил і слів, називаючи в ЗМІ Плав’юка прислужником імперіалізму, ворогом народу, німецьким агентом. І це теж треба було мужньо пережити. Дружина і родина були тим тилом, який давав силу і наснагу боротися і йти далі.
Після смерті чоловіка 2012 року пані Ярослава не полишила українську справу. Усвідомлюючи себе українцями, живуть їхні діти — Орест, Нестор, Уляна та Оксана Плав’юки, а ще — дев’ять онуків і четверо правнуків.
Сьогодні ОУН очолює 55-річний Богдан Червак. На багатьох заходах — від щорічних акцій, які увічнюють пам’ять видатних українців Олену Телігу, Олега Ольжича, героїв АТО, до ходи 14 жовтня, що присвячена дню народження Української повстанської армії, поруч з Богданом завжди іде дружина Ольга. За його відсутністю вдома вона відповідає на численні дзвінки, вирішує організаційні питання, влаштовує на лікування, навчання, відпочинок ветеранів АТО. Це вона після чергової акції дбайливо згортає прапор ОУН і забирає його до наступної події.
Пані Оля, так на галичанський манер кличуть її побратими, не тінь свого чоловіка, який для неї є беззаперечним авторитетом, — вона самодостатня й цікава особистість, активна учасниця жіночого руху. Вона дуже сучасна і водночас дуже традиційна, якою тільки може бути шоста дитина багатодітної сільської родини, мати сина-програміста і доньки, котра вільно володіє кількома іноземними мовами...
