Сталін змушений був відмовитися від завоювання всієї Фінляндії й обмежився лише територією Карельського перешийка та Приладозької Карелії, декількома островами у Фінській затоці та частиною Північної Карелії — районом Сала та частиною півостровів Рибальський і Середній. Також Радянський Союз отримав у оренду на 30 років півострів Ханко, що є ключем до Гельсінкі. Там була створена радянська військово-морська база. До того ж радянський вождь захотів здобути «утішливий приз» для Червоної Армії. За умовами мирної угоди, припинення вогню повинне було настати опівдні наступного дня, 13 березня. Але зранку радянські війська, на неабияке здивування фінів, пішли на штурм Виборга, який і так згідно з мирною угодою відходив до СРСР. Штурм із великими втратами не вдався, фіни утримали центр Виборга, щоб після припинення вогню передати його радянській стороні. Європейцям подібна поведінка радянського диктатора здавалася дикою: заради сумнівного престижу, щоб пропагандисти могли потім стверджувати, що Виборг був захоплений Червоною Армією з боєм! Ні фіни, ні інші європейці на подібне безумство були нездатні.
Відступити від початкового наміру — зробити Фінляндію ще однією радянською республікою, для якої навіть був створений маріонетковий уряд на чолі з секретарем Комінтерну Отто Куусиненом, — Сталіна змусив наполегливий опір фінів, що засвідчив високу боєздатність фінських збройних сил і вкрай низьку Червоної Армії. Попри те, що радянським військам удалося прорвати лінію Маннергейма, фінська армія не була розбита і не втратила здатності до опору. На час перемир’я фіни все ще утримували тиловий оборонний район біля Виборга. Тижнів через 3-4 повинна була початися відлига, і широкомасштабні бойові дії можна було б відновити лише влітку. А Сталін не був упевнений, що він устигне розбити фінську армію й узяти Гельсінкі до початку відлиги. А час налягав. У травні повинен був початися великий німецький наступ у Франції. До цього часу Сталін хотів мати всю Червону Армію вільною, тобто не зв’язаною якими-небудь військовими конфліктами.
Він збирався вже влітку вдарити в спину Гітлеру, розраховуючи, що вермахт надовго загрузне на лінії Мажино. Вже в кінці лютого Сталін наказав Червоній Армії та Червоному Флоту вважати Німеччину головним вірогідним супротивником. А демобілізація значної частини призваних на «зимову війну» була відтермінована до 1 липня 1940 року. І польських офіцерів поспіхом розстріляли навесні 1940 року лише для того, щоб після радянського нападу на Німеччину (а на демаркаційній лінії в Польщі у німців тоді було не більше 12 дивізій) їх не довелося б передавати уряду Сікорського для формування нової польської армії. Але непідконтрольна Москві польська армія була для Сталіна кісткою в горлі. Тому польських офіцерів та інших представників польської еліти поспіхом розстріляли. А потім з’ясувалося, що Гітлер дуже швидко розгромив Францію, і Сталін вважав за краще перенести напад на Німеччину на 41-й рік. Вийшло, що не лише поляків у Катині й інших місцях розстріляти поквапилися, але і з Фінляндією даремно уклали компромісний Московський мир, адже було досить часу, як з’ясувалося, щоб повністю загарбати Фінляндію. Сталін спробував виторгувати через Молотова згоду Гітлера на окупацію Фінляндії в листопаді 1940 року, але фюрер, у якого були свої плани щодо Фінляндії у зв’язку з нападом на СРСР, що готувався, не дозволив це зробити і тим зберіг фінську незалежність.
А ще зупинили Сталіна в березні 1940-го величезні втрати Червоної Армії — від 170 до 200 тисяч загиблих, що перевищували фінські втрати більш ніж у 7 разів. Був ризик не встигнути поповнити їх до початку німецького наступу проти Франції, якби війна тривала ще один-два місяці. Хоча в порівнянні з радянськими втратами у Великій Вітчизняній війні це була всього лише легка розминка.
Незадовго до 80-ї річниці Московського миру був опублікований відеоролик з інтерв’ю Володимира Путіна про Велику Вітчизняну війну. Там російський президент, коментуючи популярне гасло «Можемо повторити!», пообіцяв: «Радянський Союз зазнав дуже страшного, жахливого нападу з боку нацистської Німеччини. Ми втратили 27 мільйонів людей, немає жодної країни світу, яка зазнала б таких втрат. І якщо хтось посміє зробити щось подібне, ми повторимо». Але Радянський Союз утратив не 27, а понад 40 мільйонів загиблих. Але путінська обіцянка «повторити» — це порожнє похваляння, розраховане на дурнів. Сучасна російська армія відстає від армії США й інших найбільш розвинених військових держав світу в набагато більшій мірі, ніж свого часу Червона Армія відставала від вермахту. І серед сьогоднішніх росіян не знайдеться стільки народу, готового пожертвувати собою, щоб завалити ворога трупами. Та й у війні з тією ж Америкою тактика «завалення трупами» вже не спрацює.
А ще Володимир Володимирович напав на Володимира Зеленського — за те, що його, на відміну від президента Росії, польська влада запросила на пам’ятні заходи, присвячені звільненню Освенціма, де він посмів розповісти присутнім «про Перший Український фронт, про 100-ту Львівську дивізію...» Путін вибухнув гнівною, але малозрозумілою тирадою: «Ми ж розуміємо, що це нісенітниця. Ми розуміємо, що все це кон’юнктура сьогоднішнього дня. А мільйони українців, які воювали з Гітлером, воювали з нацизмом? Це для них плювок в обличчя. Я вас запевняю. Бояться просто рот розкрити там, тому що відразу переслідування почнеться. Я знаю, що там відбувається, в серцях у людей, які воювали з нацизмом зі зброєю в руках. Для них це плювок. Але нинішньому президентові України хочеться бути таким благовидним для чинного керівництва Польщі, яке робить, на мій погляд, дуже велику помилку». Схоже, що згадка слів «Україна» і «Польща» викликає у Володимира Володимировича тимчасове помутніння розуму. Чому слова про те, що Освенцім звільнили війська 1-го Українського фронту та 100-та Львівська дивізія, це нісенітниця і плювок в обличчя тим українцям, які воювали з нацизмом у лавах Червоної Армії? І в чому тут підігравання польській владі, і в чому помилка останніх? Може, Путін коли-небудь пояснить цей «потік свідомості»? Хоча навряд.
