Нещодавно українська делегація у ветеранських справах взяла участь у брифінгу в Конгресі США. Концепція заходу була спрямована на всебічне висвітлення експертами із України стану справ з психосоціальною підтримкою солдатів та ветеранів. Військова допомога США Україні уже на жовтень цього року і наступного до певної міри залежатиме від цієї події.
З тематичними доповідями виступили ветеранка війни, медик-доброволець, народна депутатка Яна Зінкевич; ветеран війни, заступник міністра у справах ветеранів Олександр Терещенко; доктор із соматики Веслеєнського університету (Коннектикут, США) Катя Кольцо; військовий капелан, єпископ Української Греко-Католицької церкви Степан Сус; військовий капелан Святослав Юрків та керівниця делегації — співзасновниця ГО «Девелопмент Фаундейшен» психолог Марта ПИВОВАРЕНКО, котра вручила пам'ятну таблицю для розміщення в Конгресі від ветеранів Дніпропетровщини, число яких становить понад 20 000.
Development Foundation у співпраці з низкою ветеранських об'єднань та організацій постійно забезпечують психосоціальну підтримку ветеранам російсько-української війни. Наша розмова — з Мартою Пивоваренко про нагальність питань українських ветеранів США, результати поїздки, плани реалізації проєктів щодо допомоги ветеранам.
«УКРАЇНСЬКА ПСИХОЛОГІЯ ПОТРЕБУЄ БІЛЬШЕ ЯКІСНИХ, ДОКАЗОВИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ»
— Ви у своєму виступі виклали рекомендації для конгресменів щодо ветеранської допомоги Україні...
— Так. Зазначених рекомендацій — сім. А саме: підтримувати ранні цілеспрямовані інтервенції для ветеранів, членів їхніх сімей та людей, котрі постраждали від війни; посилити вплив програм довгострокового залучення спеціалістів шляхом надання їм пріоритетності у фінансуванні; спрямувати фінансування на системні заходи інтервенцій із залученням до них сімей ветеранів, громади, ВПО, урядових та неурядових установ; посилити ефективність програм поліпшення психічного здоров'я шляхом післятренінгового клінічного нагляду, або супервізії; заохочувати і розвивати групи взаємодопомоги з діяльною підтримкою не лише ветеран ветерана, а й член родини — члена родини ветерана, адже це має вирішальне значення для ефективного лікування травм; підтримати контекстно-специфічні для України дослідження в галузі травматичного стресу та психосоціальної підтримки ветеранів; навчити Державну прикордонну службу України і Національну гвардію України, Управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України навичок урегулювання конфліктів у громадах, а також навчити громадські організації та міжнародні місії вільно користуватися мобільними сервісами і поліпшувати якість надання психосоціальних послуг та послуг психічного здоров'я. Ці рекомендації не випадкові, вони відкаліброваними, адже над ними разом зі мною працював Adviser Board — ціла дорадча рада нашої організації, в яку входять фахівці з ерготерапії, клінічні соцпрацівники ба навіть експерти з миротворчості із Британії, Японії, США та Канади, кожен з яких має 20 — 30 років практики, тож ці фахівці знають недоліки системи надання послуг психічного здоров'я та психосоціальної підтримки не лише в Північній Америці та Європі, а й у нас, в Україні, — тож усвідомлюють, якою є наша специфіка.
І всі ми схиляємось до того, що Україна повинна мати шанс, можливість приєднатись до Заходу в наданні саме науково обґрунтованих втручань у сфері психотерапії. Українська психологія потребує більше якісних, доказових методів лікування та реабілітації, взаємовигідної співпраці в цьому напрямку. Без досліджень та постійного розвитку сервісів допомоги ця сфера нагадуватиме «виживання на Дикому Заході».
«ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА, ДЕ ВІД ДИСЦИПЛІНИ ТА ДІЙ ЗАЛЕЖИТЬ ЖИТТЯ, А ПОТІМ — ЦІЛКОВИТА СВОБОДА І НЕПОТРІБНІСТЬ НІКОМУ…»
— Крім брифінгу в Конгресі, відбулися зустрічі в Державному департаменті, з міністерствами та громадськими організаціями, задіяними в наданні допомоги родинам ветеранів…
— Ми мали зустрічі в Державному департаменті з Джорджем Кентом, заступником помічника Держсекретаря Європейського та Євразійського бюро Держдепу США, який здійснює нагляд за політикою США щодо України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану; з представниками комітетів Європейських та Євразійських справ Сенату, офісом міжсекторної співпраці Міністерства ветеранів США (VA), найбільшими організаціями ветеранів і з підтримки загиблих героїв у США, зокрема TAPS. Після повернення саме завдяки зустрічам з представниками Міністерства у справах ветеранів ми розпочали співпрацю ще з однією впливовою неурядовою організацією США — Wounded Warrior Project (укр. проект «Поранений Воїн») зі штаб-квартирою у Флориді.
Ця паралельна співпраця поки що на старті, і зараз ми обговорюємо онлайн майбутню реалізацію проєктів.
Низка цих зустрічей надала можливість і нашому Мінвету спрямувати зусилля на зміцнення відносин між Міністерством оборони та Міністерством ветеранів. Зараз міжвідомча співпраця в Україні — проблемне питання; у США і Великобританії така співпраця також налагоджувавалася нелегко, але дає дуже хороші результати, зокрема тепер, коли Міноборони США бореться з COVID-19.
Для України дуже важливо скористатись опрацьованими механізмами співпраці Міноборони та Мінвету, бо українські ветерани — це кадровий резерв. Якщо б було повномасштабне вторгнення ворога, то ветерани — уже навчені, вони вміють володіти зброєю і технікою, мають необхідні навички, і за умови гідної шанобливої системи їх відновлення вони будуть готові знову захистити країну. Психосоціальна підтримка і добре самопочуття ветерана є показником розвинутого суспільства, яке дбає про своїх героїв, дає можливість застосовувати свої навички для загального блага та майбутнього країни.
Організація Wounded Warrior багато років впроваджувала програму Track, яка спрямована на допомогу ветеранам у переході від військової служби до цивільного життя. Американці називають цей перехід — transition, або процес між структурованою роботою під час служби та різким переходом до цілковитої свободи в якості ветерана, що дає розгубленість перед чимось подальшим. Раніше їхня держава також не думала, що це важливо і проблемно — таким чином втратити статус солдата. Але так воно є і багато важить для нас — зв'язок між військовою службою, коли працюєш у жорсткій системі, де від дисципліни та дій залежить життя, де організовано прийняття рішень за тебе, чіткі рамки, а потім — ця сама цілковита свобода і непотрібність нікому, відтак цей перехід важко дається. Тепер же цю програму перебрав уряд США і самостійно організовує таким чином, щоб належно забезпечити цей перехід і солдат не губився, переходячи у статус ветерана. Офіс НАТО в Києві намагається імплементувати такий досвід США через трастові фонди допомогти. Wounded Warrior упродовж п'ятнадцяти років доводив своєму урядові, що це важливо та ефективно. Чи буде у нас це швидше?
У навколоконгресових заходах наші американські партнери робили велику ставку на контактуванні ветеранських неурядових організацій з урядом. Зараз, застосувавши досвід США, український уряд, парламент можуть створити цілу зв'язку співпраці довкола ветеранських справ — це даватиме надзвичайні результати.
— Про запозичення досвіду США: які ще є необхідні нам і готові проекти, які варто застосовувати?
— Якраз під час візиту ми шукали ті протоколи роботи, які вже роками працюють у США. Зокрема, Міністерство у справах ветеранів України зараз займається розробкою процедури шанобливого та гідного оповіщення родин загиблих героїв про втрату. І цей протокол необхідний для нас. У США такі процедури давно розроблені, і наш намір — не просто скопіювати протоколи, а застосувати їхній комплексний досвід у цьому питанні і якнайкраще пристосувати до наших реалій. Якщо говорити про питання протоколів НАТО ширше, то багато речей є готовими і нам потрібно просто імплементувати, адаптувати вже розроблені проекти, з огляду на наші обставини…
Головним досягненням візиту нашої делегації є те, що наступного року допомога США буде збільшена. У них є розуміння, що ця допомога необхідна для нас, бачення, що Україна не ігнорує рекомендації США щодо ефективного застосування і зміцнення обороноздатності країни.
— Щоб транслювати потреби наших ветеранів у США, слід знати, що може працювати найефективніше. Чи є в нашій державі активна дискусія щодо цього?
— Конгресові заходи, такі виїзди делегацій не підлягають фінансуванню Конгресу, оскільки це може викликати конфлікт інтересів. Тож для неурядових організацій у випадках таких важливих адвокаційних подій стоїть жорсткий вибір: їхати представляти інтереси України чи спрямувати фінансування на допомогу конкретним ветеранським родинам. У нас в країні ні донори, ні спонсори поки що не готові фінансувати такі проєкти, а це — вкрай важливо. Без допомоги Злучного українсько-американського комітету допомоги, підтримки Українсько-американського фонду Української федеральної кредитної спілки Рочестера, Фонду родини Пилишенків та окремих українців, скажімо, доктора Крістіни Гошовської — виїзд української делегації не відбувся б. Тобто річ у тім, що в нашій країні не звикли вкладати кошти в адвокацію, а ветеранські організації на Заході мають окремі департаменти, покликані вирішувати ці питання. А позаяк досвіду вкладання коштів в адвокацію нам бракує — співпраці між урядом та громадським сектором немає. Лише коли громадські організації самі переходять в уряд, вони транслюють реальні потреби ветеранів. Але це ж має бути постійний процес співпраці між урядом і громадським сектором.
— Щодо поняття resilience — «опірність». Ця здатність відновлюватись після ударної деформації і продовжувати жити повноцінним життям для ветеранів дуже важлива. Про це також говорили в Конгресі?
— Завдяки дослідженням увесь світ дійшов висновку, що це головний здобуток військової підготовки та реабілітації — вироблення цієї опірності до стресу. Ми говоримо про те, наскільки важливо пам'ятати про методи вироблення опірності до стресу не тоді, коли ветеран уже пережив травматичний досвід, а ще на етапі підготовки — щоб запобігти ПТСР. Раніше про лікування посттравми в США було багато досліджень медикаментозних інтервенцій, багато компаній вкладали кошти, і результати засвідчили, що соматичні техніки та вироблення опірності рятують. Побічний ефект від різних видів пігулок часом переважає профіт. Опірність — це ноу-хау навіть на Заході. В Україні також психотерапевтичне середовище й медики лише починають замислюватись над цим.
