«История Отечества», «Обществознание», «Уроки гражданственности Донбасса» — такі дисципліни вивчають школярі, котрі проживають на окупованих територіях, у так званій ДНР. Зразок їхнього табеля успішності нещодавно оприлюднив ексзаступник очільника Національної поліції, а нині — ректор Одеського державного університету внутрішніх справ В’ячеслав Аброськін. З кожним роком молоде покоління окупованих районів все далі відходить від українських реалій і наближається до ілюзорної картинки «молодої республіки». Зі своїми «законами», «культурою» й наспіх переписаною «історією Донбасу». Шість років — це не багато для дорослої людини, але колосальний період у вихованні дитини. Лише вдумайтеся: діти, котрі народилися вже після початку війни, цього року можуть піти до школи. Ті, хто навчався в молодшій школі, невдовзі стануть випускниками. У найважливіший шкільний період цілого покоління українських дітей їм нав’язували фейкові цінності фейкової республіки, приправлені вигаданою «величною історією». Чи захоче хоч хтось із цих дітей поступати до українських вишів? Чи зможе Україна після цього взагалі боротися за їхні уми? Запитання без відповідей.
У боротьбі наративів у системі освіти Україна не безпорадна. Питань Революції Гідності і збройного конфлікту на Донбасі почали торкатися на уроках історії в наших школах ще з 2014-го, а нині ці теми навіть внесли у нові підручники. Як саме українські школярі вивчають війну на сході і чому, навіть з огляду на наявність комплексних програм, не всі можуть отримати об’єктивну інформацію?
ЗМІНИ ДО ІСТОРІЇ І НЕ ТІЛЬКИ...
Відповідно до нормативних документів Міністерства освіти, програми можуть переглядатися раз на п’ять років. Оскільки такі програми, як «Історія України» та «Всесвітня історія», час від часу нагально потребують доопрацювання, то їх переглядають дещо частіше. Інколи це викликано вагомими суспільно-політичними подіями, інколи — зміною політичної кон’юнктури. 2010 року, коли міністром освіти став Дмитро Табачник, перше, що він постановив, — це переглянути програму з «Історії України». Тоді з неї забрали згадки про Степана Бандеру і Романа Шухевича, а Голодомор перестали трактувати як геноцид.
Після Революції Гідності, 2014 року, програма з «Історії України» знову зазнала змін. До неї повернули те, що змусив забрати пан Табачник, а також включили Революцію Гідності, Небесну Сотню, гібридну війну, волонтерський рух, згодом — і «кіборгів». Питання конфлікту на сході України внесли також і в програму зі «Всесвітньої історії».
«У 2018 — 2019 роках ми знову переглядали програму, — розповідає головна спеціалістка Директорату шкільної освіти МОН Раїса ЄВТУШЕНКО. — Більше звертали увагу на те, щоб вона мала компетентісний підхід, змінювали структуру. Але великих змін з погляду змісту не було».
Також Революцію Гідності та протистояння з Росією внесли і до програми з історії для п’ятого класу. Але лише історією вивчення конфлікту на сході не обмежилися, розповідає Раїса Євтушенко: «Ці питання розглядаються в контексті курсу «Захист України» (раніше дисципліна мала назву «Захист Вітчизни»). Також у десятому класі вивчається дисципліна «Громадянська освіта». У підручнику з цього предмета такі теми теж є. Питання Революції Гідності розглядається в контексті того, як громадянське суспільство може боротися за свої права. Плюс є курси за вибором, наприклад «Ми — громадяни»».
ПІДРУЧНИКИ — У ДРУК
Хоча вивчення тем конфлікту з Росією внесли до програми ще 2014 року, але в підручниках відповідні матеріали з’явилися не одразу. Літературу для школярів друкують за визначеним планом, тож одинадцятикласники мали отримати нові книжки лише минулого 2019 року. Тому українські історики готували додаткові методичні матеріали, щоб учні могли вивчати конфлікт на Донбасі у розвитку.
До прикладу, ще того ж 2014 року вийшов посібник «Науково-методичні матеріали для вчителів та учнів «Революція Гідності у 2013 — 2014 роках та агресія Росії проти України». Серед його авторів науковці: Павло Полянський, Олександр Палій, Оксана Черевко та Володимир Головко. 2016 року, коли виникла необхідність розширити подання матеріалу, а нових підручників все ще не було, з’явився посібник «Постскриптум», автор якого — історик та ексзаступник міністра освіти Павло Полянський.
Хоча сам автор був безпосереднім учасником революції, щодо неї він подавав різні точки зору і зазначив, що не все українське суспільство підтримувало протести. Разом з тим, щодо подій на сході автор вживав більш критичні означення. Незважаючи на загальноприйняте поняття «агресія», він характеризував цей збройний конфлікт як «російсько-українську війну». При цьому у книзі немає акценту на персоналіях, особливо з боку бойовиків. Ще під час презентації автор наголошував, що ситуативні ватажки сепаратистів не заслужили на те, щоб залишитися в історії.
Повноцінні підручники з «Історії України», де б ішлося про збройний конфлікт на сході, з’явилися, як і планувалося, минулого 2019 року. На конкурсі підручників обрали вісім зразків: шість — для стандартного рівня вивчення і два — для профільних закладів. Усі вони перед публікацією пройшли кілька етапів розгляду:
«Перш ніж ми давали дозвіл на друк цих підручників, їх передивилися наші незалежні експерти, — розповідає Раїса Євтушенко. — Після того ми також давали їх на рецензування в Український інститут національної пам’яті, у Національний музей Голодомору-геноциду, а також у Науково-дослідний центр воєнної історії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Параграфи, які стосуються агресії Росії проти України, Донбасу, вичитували військові, які знають цей матеріал досконало. Усі зауваження, які вони надали, ми направили авторам підручників. Відповідно, автори це все виправили».
Специфіка викладення матеріалу в нових підручниках така ж, як і в методичних матеріалах, за якими школи працювали раніше. До викладу автори підходять без зайвих емоцій. Разом з тим, збройний конфлікт на сході називають російсько-українською війною, а на ватажках бойовиків уваги не акцентують.
«Я вважаю, що наші підручники досить виважені. Також ми дотримуємося того, щоб вони відповідали сучасному стану історичної науки. У нас є різні автори, якісь підручники сильніші, якісь — слабші», — додає пані Раїса.
Цьогорічні одинадцятикласники — перші, хто навчається за новими підручниками. Але через карантин до вивчення війни та революції вони так і не дійшли.
«ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА»
Хоч у нових підручниках уже міститься питання конфлікту, в Міністерстві продовжують працювати над удосконаленням викладання цієї теми. Зокрема, в березні цього року мав бути представлений посібник «Історія одного міста: як викладати окреме питання щодо збройної агресії РФ на сході України». Створили його за матеріалами моніторингів Української Гельсінської спілки з прав людини. Серед авторів: керівник центру документування УГСПЛ Олексій Біда, керівниця неформальної освіти «Освітнього дому прав людини» Олександра Козорог, методист Інституту підвищення кваліфікації Львова Ірина Костюк.
«Центр документування Української Гельсінської спілки з прав людини протягом останніх трьох років робить аналітичні звіти щодо міст, які спочатку потрапили під окупацію, а потім були звільнені. — розповідає керівниця освітнього напрямку УГСПЛ Валентина ПОТАПОВА. — Це Попасна, Мар’їнка, Сєверодонецьк та інші. Це фіксування подій на сході. Але цей аналіз призначений лише для експертних груп, переважно міжнародних організацій. Разом з МОН у нас виникла ідея зробити ці аналітичні звіти методичними рекомендаціями, як саме можна працювати з експертними звітами в сучасній школі».
Автори дослідження помітили, що питання міжнародного гуманітарного права в конфліктах — практично відсутнє у шкільній програмі. Водночас, на їхню думку, школярам важливо оперувати такими поняттями. Щоб не перенавантажувати підручники — створили окремий методичний інструмент.
«Учителю дається правозахисний матеріал, на які норми міжнародного гуманітарного права варто спиратися в оцінці конфлікту на сході, — розповідає пані Валентина. — Головне в цих методичних рекомендаціях, на мою думку, те, що наявні приклади уроків. На прикладах демонструється, як працювати з документальними свідченнями, з дуже дражливими нюансами. Коли ми говоримо про захист прав людини та міжнародне гуманітарне право, там немає понять «наші» й «чужі». Для міжнародного гуманітарного права важливо, щоб в умовах збройного конфлікту не порушувалися права людини. У нас є один фрагмент уроку з джерелом, у якому йдеться про порушення прав людини з боку батальйонів українських армійців, а не лише про порушення з боку незаконних збройних формувань «ДНР»-«ЛНР». Ці порушення отримали відповідну правову оцінку, деякі батальйони відвели з передової. А ми намагаємося об’єктивно подивитися на ситуацію».
В УГСПЛ бачать широкі можливості для використання свого посібника. Це не лише уроки історії для 11 класу, а й «Захист України», «Громадянська освіта» в частині універсальності прав людини в умовах військового конфлікту. Крім цього, посібник можна застосовувати під час підготовки виховних заходів, наприклад до Дня Захисника України.
Нині автори очікують грифу Міністерства освіти. Якщо посібник затвердять зараз, його можна буде використовувати уже наступного навчального року.
КРІЗЬ ПРИЗМУ БАЧЕННЯ УЧИТЕЛЯ...
Хоча тема конфлікту давно внесена до навчальних програм, та й для її висвітлення нині є досить матеріалів, але ситуація з вивченням російсько-української війни дещо не однозначна. Передусім, до цієї теми практично не звертаються під час зовнішнього незалежного оцінювання, що, у свою чергу, і школярів спонукає звертати на неї менше уваги.
Заступник директора ліцею «Універсум» Марк БОБРОВСЬКИЙ розповідає, що у висвітленні питання конфлікту багато залежить від особистої позиції вчителя, котрий викладає предмет.
«Вчителі розповідають матеріал дітям відповідно до свого бачення. А вчителі — різні. Є ті, хто роз’яснює конфлікт, наголошує, що агресор — саме Російська Федерація, що вона була ініціатором цього конфлікту і головним підбурювачем. Тут чудові аналогії з 2008 роком та війною в Грузії. Але, на жаль, є вчителі, які налаштовані не так об’єктивно щодо цього. Вони вкладають в голови дітей дещо викривлену картинку. Наразі зробити щось із цим дуже складно. Немає механізмів, які перешкоджали б тому чи іншому педагогу вдаватися до таких речей. Тому поки вчитель надає інформацію щодо конфлікту на сході лише відповідно до свого бачення та совісті».
На думку Марка Бобровського, з цим питанням повинні працювати Інститути післядипломної освіти. Саме їм варто скеровувати вчителів, надавати їм чіткішу та послідовнішу методику подання цього матеріалу.
P.S. Варто нагадати, що вже майже 20 років «День» із власної ініціативи випускає бібліотеку історичної літератури «Україна Incognita». Не оминула редакція і важливих подій сучасного періоду — надрукувавши публіцистичну трилогію «Новітня історія для «чайників». Втім, звісно, для якісного осмислення та подання учням новітньої історії конче необхідно глибоко обміркувати події давнішого часу, адже саме там криються корені нинішніх бід і криз. Саме таким розумінням «озброює» Бібліотека «Дня». І дуже добре, що чимало меценатів і наших партнерів розуміють це і купують наші книги для шкіл та бібліотек своїх сіл, міст та районів.
Для охочих поширювати якісні знання нагадуємо координати відділу реалізації «Дня» — тел.: (044) 303-96-23, e-mail [email protected].
