Аплодисменти — невід’ємна частина театру. Це реакція публіки на те, що для неї роблять артисти на сцені. А буває, щойно завіса піднімається, і за кілька секунд безмовного споглядання зала захоплено вибухає аплодисментами на честь роботи художника, який оформив виставу. Тож чимала доля успіху вистави належить саме художнику. В театрі це одна з найбільш творчих професій. Фантазія, винахідливість, просторове мислення, а також неймовірна стресостійкість та працездатність — ті якості, якими повинна володіти людина, що займається цією справою. Тісно й плідно працюючи з режисером, художник може втілити в життя найсміливішу та божевільну ідею, стаючи не просто виконавцем, а співавтором вистави.
Марія Сергіївна Левитська з 1989 року, очолює художній цех Національної опери України, оформивши за цей час майже п’ятдесят вистав! При цьому вона встигає оформлювати постановки в інших музичних і драматичних театрах України й закордонних. Її мистецькій руці підвладні станковий живопис, графіка, батик, кращі зразки яких були представлені на безлічі вернісажів, і не лише на батьківщині, але й в Японії, Канаді, Польщі, Ізраїлі.
«НАРОДИЛАСЯ З ПЕНЗЛЕМ У РУЦІ»
Можна сказати, що Левитсься «народилася з пензлем у руці», виховувалася у театрально-художній сім’ї. Її прабабуся, Ганна Єгорова, була кіноактрисою. Дружила з Миколою Лисенком. Бабуся, Олена Борілоллі, яка її виховувала до шести років, теж була актрисою, свого часу навчалася в студії Броніслави Ніжинської. В її бібліотеці були книжки й щоденники хореографа Михайла Фокіна, які Марія гортала змалку. Мама, Ірина Левитська, — відома художниця, від якої й передався потяг до живопису. Зустріч на відкритті музею Театру імені І. Франка, який разом із колегами створювала мама, із Данилом Лідером, котрий на той час був там головним художником, привела тодішню ученицю Київського художнього училища на шлях театрального художника. Його ученицею Марія Сергіївна стала задовго до вступу до інституту. Була ще одна людина, яка відіграла в її долі, ще з дитинства, величезну роль, — це видатний художник Федір Нірод, — друг сім’ї, неформальний вчитель, безумовний натхненник і порадник. «Його любов до музичного театру, витонченість манери, культура малюнка дуже сильно вплинули на мою свідомість, — розповідає Марія ЛЕВИТСЬКА. — Уже пізніше, коли наші дороги перетнулися в столичній опері, так вийшло, що ми одного дня здавали худраді свої ескізи: він — до своєї останньої «Хованщини», я — до «Лючії ді Ламмермур». Йому сподобався один мій ескіз, і можу з гордістю сказати, що останні двадцять років, до самої його смерті, він висів над ліжком Федора Федоровича. Його вигук «Як ти тонко відчула музику!», по суті, є найвищою оцінкою роботи художника-сценографа музичного театру».
ВІДЧУВАТИ СЦЕНІЧНИЙ ПРОСТІР
Театральний художник вигадує декорації, костюми, підбирає меблі, предмети для інтер’єру сцени, створюючи сценічний простір, розробляє ескізи та макети декорацій, продумує й реалізує художнє рішення вистави. Робота театрального художника — складна і не завжди вдячна справа. Мало бути просто хорошим художником, мало вміти оперувати кольором і формою. Треба ще прекрасно розбиратися у стилях різних епох, відчувати сценічний простір, театральну перспективу, досконально знати техніку театру, принципи режисерської й артистичної майстерності, специфіку вокальної і танцювальної фізіології. Але все це — знання та майстерність — лише окремі складові, які повинні бути нанизані на якийсь основний стержень. Для художника музичного театру — це є безумовне відчуття музики, яка поряд з історичним тлом диктує свою специфічну орнаментику, співвідношення кольорів.
ОПЕРА «БОГЕМА»ДЖ. ПУЧЧІНІ — ОСТАННЯ СПІЛЬНА РОБОТА ТЕАТРУ ТА ІТАЛІЙСЬКОГО ІНСТИТУТУ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ, ДЕ МАРІЯ СЕРГІЇВНА ВИСТУПИЛА, ЯК СЦЕНОГРАФ ТА АВТОР КОСТЮМІВ / ФОТО НАДАНО НАЦІОНАЛЬНОЮ ОПЕРОЮ
У сучасному оперно-балетному театрі дедалі частіше і брутальніше порушується принцип історизму, прив’язки до лібрето, місця і часу дії твору. Академічний театр намагається утримувати класичні позиції при постановках, не вдаючись до архаїки, але йдучи в ногу з часом, повинен реагувати на виклики, залучати сучасну публіку, делікатно робити актуальні редакції у зв’язку з впровадженням нових, інтерактивних, технологій у сценографію. Театр сьогодні переживає серйозні зміни. Він дедалі більше вимагає спеціалістів, які можуть створювати віртуальні декорації, а не малювати їх фарбами. Тому зміст діяльності театрального художника серйозно змінюється по мірі розвитку технологій. В технічному арсеналі Національної опери України донедавна такі технології мали не такий уже й великий обсяг. Але Марія Левитська завжди намагалася використовувати всі новинки, вигадувала власні хитрощі, коли поєднання об’ємно-просторово-живописних робіт старого часу з новими технологіями давали цікаві ефекти. Не дивно, що оформлення нової постановки опери «Богема», прем’єра якої відбулася у листопаді минулого року, довірили саме їй. Нинішня постановка кардинально відрізняється від попередньої: у сценографічному оформленні використані сучасні технології — проектори, які створюють об’ємну картинку, яка дозволяє бачити одразу два плани, бо опера рясніє закулісними моментами дії. До того ж герої опери стали більш сучасними. Дію перенесли на 100 років уперед, з середини ХІХ сторіччя у 50-ті роки ХХ-го з метою зробити події «Богеми» більш живими, наблизити героїв до сьогодення. Готуючи костюми для постановки, Марія Левитська керувалася тим, що елементи моди 50-х років саме зараз повертаються. Більш актуальний одяг диктує і більш невимушену пластику виконавців, розкутість рухів, жестів героїв. Таким чином театр залучає якомога більше молоді до опери.
У 2016 р. вийшла книга Марії Левитської «Музи і музика мого театру», або «Автопортрет в декораціях». Це не просто художній альбом, у якому сконцентрована багатогранна творчість художниці; це ще й надзвичайно делікатний і цікавий щоденник митця, оповідь людини як спадкоємця великих традицій, як створювача власного художнього стилю у театрі, кіно, образотворчому мистецтві.
Марія Сергіївна — невтомний, безкомпромісний, іноді жорсткий, але завжди вдячний керівник колосального художнього цеху театру. «Від мене залежить зовнішній вигляд вистави, — переконана Левитська. — Але при втіленні своїх ідей я залежу від кожного виконавця. Якщо один із тридцяти робітників сцени неправильно поєднає декорації, грандіозне стане смішним, логічно обґрунтоване — нісенітницею. Якщо порахувати всіх, хто працює над оформленням вистави — а це й художники-декоратори, і бутафори, і пошивний цех, і освітлювачі, то набереться не менш як двісті людей. Кожен з них працює добре, в міру своїх сил і можливостей, кожному вдячна, бо ці люди просто підставляють плече, і вантаж стає підйомним. Я знімаю перед ними капелюха. Ми давно працюємо разом і завжди щось винаходимо, прислухаючись один до одного. Ми всі — однодумці!»...
«НЕ ЗМАРНУЙТЕ ЦЕЙ ЧАС!»
«Усе, що відбувається в нашому житті, дається нам задля чогось, — стверджує М.Левитська, — І саме зараз у всіх нас з’явилась, хай вимушена, але від того не менш унікальна можливість творити».
11 квітня мала відкритися персональна виставка живопису, ескізів костюмів і декорацій мисткині, але планам не судилося збутися.
Що для Марії Сергіївни аж ніяк не означає зупинити роботу.
«Дуже люблю цитату зі старого фільму «Попелюшка». — розповідає художниця, — Там король питає вчителя танців: «А що ж нам тепер робити?» І той відповідає: «Танцювати!» Так, танцювати, співати, малювати, вивчати іноземні мови, писати книжки, та хоч вишивати хрестиком — зараз є багато часу для будь-якої творчості, самоосвіти, самовдосконалення. Не змарнуйте цей час!»
