Постійне перебування в чотирьох стінах, мінімальні контакти зі сторонніми людьми, обмеження щоденних звичок, а віднедавна — майже повна заборона прогулянок на свіжому повітрі. Ці умови карантину — безпрецедентні. Живучи в демократичній країні, мало хто з нас замислювався, що в один момент під забороною можуть опинитися походи в кіно, до кав’ярень чи навіть прогулянки парком. Навіть якщо ви й раніше вільний час проводили вдома, такі серйозні обмеження свободи пересування накладуть свій відбиток.
Для тих, хто відчуває, що умови карантину створюють йому певний психологічний дискомфорт, волонтери проєкту Zanovo.me створили програму «Супергерої чотирьох стін». Щотижневі курси від фахових психологів покликані допомогти всім, хто зіткнувся з різного роду проблемами через пандемію, знайти в собі ресурс для їх подолання.
«ЛЮДИНІ НЕ ПРИТАМАННО ЖИТИ САМІТНИКОМ»
Психологиня-волонтерка програми Ольга РАДЧУК розповідає, що, за її спостереженнями, в перші кілька днів карантин викликав у людей відчуття паніки, адже досі вони не стикалися ні з чим подібним. Коли ж більшість отримали змогу дещо відпочити від роботи — частина навіть зраділи такій можливості, та вже за тиждень почали нудьгувати, адже «просто сидіти вдома» виявилося не просто.
«З другого тижня карантину люди почали мріяти вийти на роботу, — ділиться спостереженнями Ольга Радчук. — Крім того, карантин у багатьох людей запустив тривогу від передчуття економічної кризи. Останнім часом багато з нас дедалі частіше підраховують, скільки місяців, а то й тижнів, можуть прожити на свої заощадження. Це вселяє страх. Багато людей травмовані в дитинстві масою «не можна», «не чіпай», «не лізь».... Коли їх обмежують у пересуванні, в просторі — активізується опір. У когось це проявляється в «антимасковій» пропаганді, відвідуванні людних місць. Я була свідком того, як чоловік намагався прорватися в магазин мобільних телефонів. Без маски. Йому пояснювали, що слід зачекати, бо всередині вже є допустима кількість людей, а він однак переконував, що все одно зайде зараз. Як бачите, вмикаються своєрідні підліткові тенденції. Є люди, які до карантину були соціопатичні, відсторонені, їм було добре самим і вони не потребували інших людей. Але сьогодні навіть вони кажуть, що більше почали писати чи дзвонити друзям та знайомим. Зараз кризовий момент і все в житті відбувається інакше. В такі моменти люди потребують інших людей».
Зі слів пані Ольги, найскладніше обмеження свободи сприймають люди похилого віку. Якщо молодь живе спілкування заміняє інтернет, то для багатьох пенсіонерів — вийти на вулицю, щоб поговорити з однолітками, було однією з небагатьох розрад.
«Насправді люди — істоти соціальні. За тиждень-два ми всі відчуємо гостру потребу виходити в соціум, піти в реальний театр, а не дивитися постановки з монітора, зайти в гості, вийти в центр на каву. Ці потреби вже визрівають. Деяким людям вдається пити каву онлайн, цокатися пивом чи вином з екраном. Але я думаю, що цього буде замало, бо людині не притаманно жити самітником. Ми маємо потребу в різних почуттях. Можемо брати їх з фільмів, книжок, зі спілкування з іншими людьми в мережі, але ніщо не може замінити живий контакт. Із часом потреба в іншій людині відчуватиметься дуже гостро», — пояснює Ольга Радчук.
«ЧЕКАТИ — НАЙТРИВАЛІША СПРАВА»
Щоб не піддаватися негативним тенденціям, психологиня радить не просто сидіти та чекати, поки карантин закінчиться, а намагатися знайти себе в тих умовах, у які нас поставили:
«Від початку карантину люди наче сіли і перечікували цей період. А чекати і наздоганяти — це дві справи, які виглядають найтривалішими. Карантин має умовні дедлайни, але ми не знаємо, коли саме він закінчиться. Від цього чекати складніше. Тому треба брати себе в руки і щось з тим робити. Потрібно бути більш активним».
Якщо ви опинилися вдома наодинці — можна присвятити цей час своєму хобі, коли його немає — спробувати знайти. Якщо ж разом з вами проживають інші люди — це чудова можливість відшукати спільні заняття та налагодити комунікацію:
«Це може бути спільна фізкультура, настільні ігри, проведення часу за взаємно улюбленою справою, — пояснює пані Ольга. — Наприклад, у мене є знайомі, які люблять колективне прибирання. За час карантину вони свою хату по третьому разу «клінінгують» і від цього отримують масу задоволення. Спільне готування на кухні — також чудово, можна навчити дітей і пекти, і варити. Іде Великдень: пасочки, писанки в різних техніках, Великоднє деревце — є чим зайнятись. Якщо хтось опинився вдома парою — це теж хороша можливість провести час разом. Потрібно, щоб кожен індивідуально запитав себе: «Чого я хочу?». Якщо ви не можете відповісти на це питання, спробуйте розділити інтереси свого партнера. Дуже важливо, щоб ми щось робили фізично. Зазвичай ми звикли багато рухатися і ходити. В активностях ми переживаємо різні, хороші і не дуже, почуття. Якщо ми сидимо на місці — цього немає. Водночас варто залишати простір і для усамітнення. Для багатьох людей зараз таким простором є гаджети. Тому я раджу батьками, які надто обмежують дітей у відеоіграх чи користуванні мережею, — дещо послабити ці обмеження на момент карантину. Для дорослих людей, що захоплюються відеоіграми, також не варто собі зараз у цьому відмовляти. Дітям також можна будувати намети серед хати. Розповісти байку, що це Карпати чи ще якась місцина. І поки вони кемпінгують, маючи власний простір, є нагода подбати про себе, відпочити. Собі організовуйте вдома комфорт і затишок. Якщо дотепер у вас ще не було улюбленого місця в помешканні — знайдіть! Балкон, кухня, кімната, ванна— не має значення».
ДОПОМОГА ЧЕРЕЗ TELEGRAM
Якщо ж за ці тижні карантину вам не вдалося влитися в новий режим, складно дається самоізоляція та постійне спілкування з домашніми, психологи програми «Супергерої чотирьох стін» готові прийти на допомогу.
«Кожна людина, яка зіткнулася з цим тимчасовим обмеженням свободи, звичного для неї життя, проживає певну втрату, — розповідає співзасновниця проєкту Марта ГАРАНДЖА. — Це зменшена копія горя, схожа на втрату чогось чи когось важливого для тебе. Це непростий внутрішній процес навіть для емоційно стійких людей. Тим, хто раніше стикався з сильною тривогою, фобіями, перепадами настрою, в кого слабка стресостійкість — наша програма підійде, але людям, які мають сильні психологічні проблеми, лише її буде замало, варто звернутися до спеціалістів особисто».
Програма працює в Telegram-каналі проєкту Zanovo.me(https://t.me/zanovome). Долучитися до каналу безоплатно можуть усі охочі. Двічі на тиждень у понеділок та четвер на каналі викладають основні подкасти з лекціями та вправами від психологів. У суботу публікують випуск для релаксації.
«Це лекції в авдіоформаті, а також різного типу вправи, — розповідає детальніше Марта Гаранджа. — Зокрема й медитативні вправи, які допомагають людині розслабитись та краще зрозуміти себе. Люди, які відчувають проблеми в різних темах, можуть прийти на наш канал і допомогти собі. Це хороший спосіб для турботи про себе та розвитку емоційного інтелекту. Можливо, для когось це передісторія походу до психотерапевта, лайт варіант консультації психолога. І комусь цього може бути достатньо. Якщо хтось не хоче звертатися до психолога, поки може прийти до нас. Випуски, які ми вже виклали в мережу, стосувалися балансу, складності постійного перебування вдома, також ми говорили про безсилля і пошук сили. Всі наші авдіо супроводжуються вправами. Ми придумали цікаву вправу, яка називається «скринька». В цю «скриньку» людина щодня повинна записувати речі, які є ресурсом для неї: що вона любить, що її підтримує і надихає. «Скринька» є образом, який підтримуватиме людей протягом карантину».
Допомога програми «Супергерої чотирьох стін» не персоналізована. Але якщо людина має потребу поставити психологу персональні питання, то щосереди на каналі також є така можливість. Zanovo.me також спеціально розробили тест-бот у Telegram. З допомогою нього будь-хто може пройти тестування та зрозуміти свій рівень стресу, тривоги і депресії.
Нині над програмою на волонтерських засадах працює семеро людей, з них — три психологині: Ольга Радчук, Катерина Чурсіна та Любов Медведь. Але, зі слів пані Марти, вони будуть раді, якщо до їхньої команди долучаться й інші психотерапевти, які відчувають потребу допомогти іншим.
