22 квітня ц.р. у річницю народження видатного німецького філософа Імануеля Канта у газеті «День» було надруковано присвячений цій події матеріал за авторством молодого науковця Івана Іващенка. У стислій статті серед іншого було справедливо наголошено на величезному значенні для українського суспільства наукових перекладів праць Канта українською мовою. Однак стан таких перекладів автором по суті було названо незадовільним. Усі переклади основоположних творів Канта, що з’явилися з моменту здобуття Україною незалежності до 2020 року (окрім «Пролегоменів», переклад яких здійснено В. Терлецьким) І. Іващенко без жодного змістовного аргументу затаврував як ненаукові. І було б дуже прикро, якби авторова оцінка відповідала дійсності.
Проте, з наданою безапеляційно оцінкою погодитися вкрай важко. І не лише з огляду на виключну суб’єктивність думки автора, а й на те, що його аргументація не відповідає дійсності.
І. Іващенко стверджує, що «переклади двох перших «Критик» [2000 та 2004 рр. – Т.М.], здійснив філолог, який не мав фахових знань, а тому ті переклади не можна використовувати в навчальних чи академічних цілях». Таке необережне поводження з фактами ставить під великий сумнів і подальші оціночні судження та висновки молодого автора. Адже автор перекладу перших двох «Критик» Ігор Бурковський – не лише знаний філолог і перекладач, а й людина з ґрунтовною філософською освітою (свідчу як його однокурсниця). Він успішно закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, має у своєму науковому доробку роботи з німецької класичної філософії, представником якої є й Імануель Кант. Для прикладу варто згадати блискучу й неординарну його статтю «Що робити з логікою Геґеля?», що побачила світ ще 1995 р. в журналі «Ґенеза» і наукова значущість якої досі залишається незмінною (цю статтю можна знайти в Інтернеті). А отже, наявність наукового ступеню кандидата філологічних наук не означає автоматично відсутність фахових знань у галузі філософії. Незнання фактів не звільняє від відповідальності за помилкові судження, викликані ним.
Переклад першої «Критики», здійснений І. Бурковським в умовах ще практичної відсутності відповідного українського термінологічного апарату, був оцінений автором передмови до нього доктором філософських наук, професором, тодішнім головою Кантівського товариства в Україні Анатолієм Лоєм як «неординарна інтелектуальна подія в духовному житті України».
З іншого боку, до перекладу другої «Критики» безпосередньо причетні й інші високофахові науковці-філософи, авторитет яких у царині глибокого знання кантівської, зокрема, й німецької класичної філософії загалом та в перекладах текстів її представників на українську є беззаперечним. Так, науковим редактором перекладу другої «Критики» є доктор філософських наук, професор, нинішній директор Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди Анатолій Єрмоленко. І, що прикметно, експертом цього перекладу (як, до речі, і першого), який надав позитивний відгук і в подальшому не недооцінював його якість, хоча й піддавав дискусії окремі місця, був так позитивно виокремлений І. Іващенком з-поміж інших науковців Віталій Терлецький… Без його схвалення (і допомоги перекладачеві) не побачили б світу українські версії ні першої, ні другої «Критик». Певний внесок у цю справу зробили й інші члени Кантівського товариства.
І. Бурковський переклав і ще одну книгу Канта – фрагменти з його рукописної спадщини під назвою «Рефлексії до критики чистого розуму» (2004). Саме йому доручив цю справу уже згаданий тодішній голова Кантівського товариства А. Лой (він був і науковим редактором перекладу), загалом позитивно оцінивши його перший внесок в українську кантіану. Слід сказати (не без гордості за вітчизняні здобутки), що жодного іншого повного перекладу «Рефлексій», крім українського, досі немає у світі (англійською й російською перекладено лише частину). Варто нагадати також, що окрім інших науковців, цей переклад неодноразово цитував і сам І. Іващенко.
Зневажливе, зверхнє ставлення фактичного початківця в науці до визнаних авторитетів й приниження значущості зробленого ними для розвитку вітчизняної гуманітаристики справляє вельми негативне враження.
Сказаного досить, щоб замислитися: наскільки серйозною, відповідальною й об’єктивною є оприлюднена газетою оцінка молодим науковцем стану справ з науковим перекладом світової філософської спадщини в Україні.
