Рідко коли декларація про майновий стан депутата Верховної Ради стає науковою сенсацією. Проте нещодавно стався саме такий випадок. Кілька днів тому було оприлюднено декларацію про майновий стан депутата Верховної Ради Віктора Медведчука, і в ній було згадано: «фрагмент Біблії Гутенберга, 1455 рік». Світова спільнота відреагувала практично миттєво. Керівник Інституту світової літератури і друкованих медіа при університеті імені Гутенберга у Майнці Штефан Фюссель у розмові з Deutsche Welle висловив сподівання, що інформація про цей фрагмент буде оприлюднена, а його фото буде надано вченим, щоб ті змогли ідентифікувати, до якої саме книги належить цей фрагмент.
Чим важлива Біблія Гутенберга? Та які висновки можна зробити з цієї ситуації?
СИМВОЛІЧНА КНИГА ДЛЯ ВСІЄЇ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Насамперед потрібно розуміти, що Біблія Гутенберга — це не тільки книга, якій більше 550 років. Хоч це не перша інкунабула (книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукований в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року), проте саме її вважають точкою відліку історії друкарства у Європі. А отже, Біблія Гутенберга — це символічна книга для всієї західної цивілізації. Від вислову «гутенбергова революція» (друкарство) до праці «Галактика Ґутенберґа: становлення людини друкованої книги» канадського літературознавця, соціолога, культуролога Маршалла Мак-Люена — цей образ присутній у європейському культурному просторі уже протягом декількох століть.
Використання Гутенбергом у 1450 році способу друкарства рухливими літерами назавжди змінило створення книг і поширення знань. Західні вчені оцінюють внесок Гутенберга як такий, що зіграв ключову роль у розвитку епох Ренесансу, Реформації, Просвітництва, наукової революції та заклав підґрунтя для поширення знань не тільки серед найбільш заможних верств населення, а й серед широкої аудиторії. Таким «історичним символічним капіталом» володіє Біблія Гутенберга.
Як вважають вчені, загалом було створено близько 180 екземплярів книги. Важливо зауважити, що друкованість в цьому випадку зовсім не означає тотожність цих екземплярів. Зокрема, відомо, що хоч більшість з них було надруковано на високоякісному італійському папері, частину з них було видано на пергаменті (відповідно вони коштували дорожче). Крім того, в частині книг друкованим є не тільки текст, а й рубрикація (спрощено кажучи, заголовки, які виокремлювалися червоним кольором і показували, де завершувалася одна частина тексту й починалася інша). Згодом Гутенберг відмовився від цієї ідеї, і рубрикація здійснювалася вручну (навіть збереглися посібники для рубрикаторів, які мали виконувати цю роботу). Та головна відмінність полягає навіть не в цьому. Широкі береги (поля) книги вміщують ілюстрації, створені майстрами вручну. Вважається, що якість ілюстрацій залежала від фінансового становища покупця, тож деякі з екземплярів так і лишилися неілюстрованими. Саме тому кожен знайдений фрагмент чи Біблія Гутенберга повністю — особлива й має особливе культурне значення.
ЯК ПО-РІЗНОМУ МОЖНА РОЗПОРЯДЖАТИСЯ КУЛЬТУРНИМ СКАРБОМ
Відповідно, й грошова цінність таких фрагментів є дуже значною. Наприклад, 1978 року Біблію Гутенберга (цілком) було продано за 2.2 мільйони доларів. Існують дані, що ціна за фрагмент сягає від 50 до 150 тисяч доларів, залежно від різних факторів, зокрема й якості збереження сторінок. Тож це справді дуже вдала «фінансова інвестиція». Водночас головне питання полягає в тому, як нею розпоряджатися. Наприклад, Британська бібліотека на сторінці власного сайту «Скарби повністю. Біблія Гутенберга» (Treasures in full. Gutenberg Bible) розмістила оцифровану версію Біблії, щоб зробити її доступною кожному, бо, вочевидь, розуміє, що фізично книга може належати будь-кому, але її культурна цінність — це надбання усього людства. Це і є європейським принципом. Як зазначив Штефан Фюссель у коментарі для DW: «Для нас не так важливо, де зберігається книга. Для нас важливіше, що вона зберігається у хороших умовах і сама книга — хоч би і в цифровому форматі — доступна для вивчення».
Натомість те, що Віктор Медведчук не відповів на численні запити DW і що досі невідомо, чи буде надано науковій спільноті хоча б світлини цього рідкісного і неймовірно важливого фрагменту, можна вважати симптоматичним для України. І ще 1954 року Юрій Шевельов у статті «Москва, Маросєйка» дав назву цій проблемі — провінціалізм. Можна тільки здогадуватися, скільки ще культурних скарбів світового значення лишаються знаними тільки для колекціонерів та їхніх знайомих.
