Одного разу, років 14 тому, в одній із київських газет, які люблять тільки факти, почула дивну оцінку запропонованого матеріалу для газети: «Це неформат, тепер так не пишуть». Звичайно, це компліментом навіть із натяжкою не назвеш, але щиро дружачи із самонавіюванням, вирішила: якщо писати дуже-дуже хочеться, спробуй винести користь і з такого рівняння. І ось уже 14 років (у травні виповнилося) пишу в «День», а на його шпальтах — паперових і сайтових — все у кожного по-своєму — і смачно, й інтелігентно, і розумно.
От і славненько — не люблю total look ні в газеті, ні в стосунках, ні в судженнях. Узагалі розмірковую, що цей total — погана звичка і за життя, і навіть після нього, даруйте за сумне узагальнення. Може, недоречно, але згадала слова одного фізіолога: він сказав, що під час розтину не бачить різниці між людьми, а коли тіло виносять — лімузини, труни, оплакування публіки — все це наочно окреслює енну кількість відмінностей.
Хоч як би приїлося всім слово «карантин», усе ж після його послаблення просто в перші дні вирушила в київське передмістя на традиційний дівочий вечір (6 осіб за столом із нормальною температурою, щоправда, без аналізу на антитіла) і на самому початку нашого спілкування зрозуміла: карантин був різним абсолютно у всіх, хто зібрався в нашому дружньому колі. Зокрема господарі будинку, де ми гостювали, а вони ще понад 10 років тому продали свою київську квартиру на Печерську і переїхали в передмістя, уподобавши ще не обжиту ділянку. Зараз у них усе прекрасно, а тоді, коли вони щойно переїхали, друзі (не ми) говорили: «Ви що, з глузду з’їхали?! Як можна центр столиці — поміняти на задвірки?!»
«Так от, ні ми, ні наші доньки-школярки, — додав господар, — навіть не відчули карантину: на нашій території сторонніх немає, повітря дивовижне, поруч ліс, чиста вода, а свій бізнес я теж переніс ближче до маєтку. А раніше доводилося мотатися в Київ. Тож це вдала покупка, успішна».
«Successful, — продовжила дружина, — до речі, так звали нашого і першого кота, який приїхав із нами», — і додала, що зараз старанно займається англійською, готуючись до виставки у Швейцарії, куди повезе свої керамічні скульптури. Якось увечері зателефонував їй захоплений її роботами глядач і зізнався, що у нього теж є професійна піч для випалу, є глина, були ще нещодавно плани, а натхнення немає, ніби пішло без обіцянки повернутися. Більш того, у нього питання грошей практично вирішене. Але йому потрібен баланс, прості речі, які зробили б його щасливим. «Глина мені допомагала, — розповів він, — її поступливість, слухняність, тепло... Мої пальці розуміли її, у нас усе виходило і раптом — натхнення пішло і прийшла самотність». Героїні сюжету навіть не знайшлося що відповісти. Для неї життя і є натхнення. Ось це — вирішили ми — і є головний шрам — втрата імпульсу, мотивації, бажання, і аж ніяк не щоденні дрібнички, які потрібно скидати з тим же завзяттям, із яким ці подразники і причалюють.
Щоправда, карантин, звичайно, негативу додав, але паралельно і відполірував пріоритетну орієнтацію. От, скажімо, почули ми від іншої колежанки, що майже всі міські готельєри і ресторатори в розпачі. Справи неабияк похитнулися. Але в готелях, що присіли за містом, ще за рік заброньовані і апартаменти, і номери, справи стартували зовсім по-новому. Вистрибнувши ніби з формату домашнього відпочинку в бажаний. Адже Європа мовби приваблює подорожами, та не всім до душі за свої ж гроші гуляти в масці або опинитися в резервації.
Якось, сидячи на веранді дамської кондитерської, мимоволі почула розмову двох більш ніж небюджетних дамочок. І одна другій описувала свій відпочинок десь на узбережжі океану: «Наші чоловіки, зібравшись на екзотичну риболовлю, одяглися у все біле, були збуджені без міри, притискаючи свої круті спінінги і всякі рибальські іграшки. Скільки вони коштують — сама розумієш. Поїхали такими свіжими, а приїхали всі в крові, риб’ячій. Привезли двох величезних тунців, які, зрозуміло, до кінця боролися за своє життя, наші ж — не професіонали, все заради забави. Ось і намучилися. Знаєш, але червоне на білому так заводить...» Згадуючи зараз ту розмову, подумала, що глобальний карантин дав перепочинок і океану, прорідивши кількість любителів «червоного на білому».
Якщо чесно, то мій карантин був абсолютно законослухняно закритим, але ще до нього я придивилася в рівневому магазині з грамотними німецькими пропозиціями чарівну кавову турочку. Варити каву в ній не збиралася, оскільки у мене десятки років є вже улюблена-преулюблена мідна. А ось підібрати для окропу хотілося щось у її стилі. Тож у перший же день, коли відчинилися великі маркети, вже була в цьому магазині, купила за хвилину, щоправда, навіть не здогадувалася про розчарування, яке на мене чекає. Виявилося, ця маленька погано тримає рівновагу і схильна завалюватися на бік, так що довелося її повернути, але похід до магазину не був марним: побігавши поверхами, придивившись, помітила, що не так уже й охоче відкривають люди свої гаманці.
Мабуть, досить жваво було в той день у магазині домашнього одягу. Один чоловік років 40, мабуть, через карантин утомившись від одноманітності вбрання дружини або навпаки, вирішивши зробити собі і їй подарунки, що мені довелося чекати, поки він розрахується за всі свої обновки: і за котонові картаті шароварчики, кімнатні туфельки жіночі м’які-м’які, навіть у режимі I just look я це відчула, ще якісь домашні платтячка, мені здалося до ранкової кави, схоже, люди усвідомили за час сидіння вдома, що хочеться всередині загоратися, побачивши своє відображення в дзеркалі без усіляких пафосних зборів, а ніби одразу прокинувшись у душі й одягнувши таку дивну обновку, відчути себе у формі. Правда, речі в цьому магазині хоч і не клеймлені особливими текстилями, але абсолютно натуральні, і ціни не жирні. А витонченість речей може непередбачувано виявитися щедрою і відкритою на компліменти. І така дрібничка, як такі ласкаві капці, може легко запустити прелюдію задоволень.
Мені сподобалася фраза одного стильного модника: «Жінки цього літа будуть привабливі, як ніколи». «...Особливо в масці, рукавичках і добре, що без ласт», — для чогось єхидно почала опиратися. Адже наш бабський центр мовлення працює набагато активніше. Ми вміємо жваво скакати по всіх темах світу і з окремих епізодів ткати свої глобальні висновки. Однак раптом зовсім перехотілося суперечити: все-таки чудово, що жінки цього літа будуть особливо привабливими.
Чомусь у це повірила одразу. Навіщо відмовлятися...
