Германістка за фахом, германістка та скандинавістка за перекладами, у творчому доробку якої твори Альфреда Єнсена, Леопольда фон Захер-Мазоха, Ґустава Майрінка, Макса Крузе, Карін Ербек, Артура Шніцлера, Вери Генріксен, Лінн Ульманн, Захаріуса Топеліуса, Кріса Тведта, Юстейна Гордера і не тільки, Наталя Іваничук підвела риску під першою сотнею своїх перекладів. І це — історичний роман «Вірсавія» Густава Торгні Ліндгрена про царя Давида і його кохану дружину царицю Вірсавію, що його публікуватиме «Видавництво Аннети Антоненко». «Я думаю, що він зацікавить читача, бо не нудний», — говорить перекладачка.
Наталя Іваничук — донька письменника, професора Львівського національного університету ім. Івана Франка, лауреата Шевченківської премії, Героя України Романа Іваничука. Закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка. Перекладати почала ще під час студентства. Згодом викладала німецьку мову у вишах Львова. Кілька років працювала аташе з питань преси і культури у Посольстві України у Фінляндії. Тепер викладає в альма-матер на факультеті міжнародних відносин норвезьку мову. І перекладає.
Принагідно нагадаю, що Наталю Романівну доволі часто називають мумі-мамою, бо книжки найзнаменитішої казкарки з Фінляндії Туве Маріки Янсон дісталися маленького українського читача саме завдяки перекладам Наталі Іваничук («Видавництво Старого Лева»).
«Мені тяжко порахувати, скільки років я перекладаю, бо на початках це часто було спорадично, а вже з 1997 року — активно. Але якщо все разом рахувати, то виходить понад тридцять років», — розповіла «Дню» Наталя Іваничук.
Згадує, що до перекладу першої книжки, «Випробувальний термін» Карін Ербек, взялася 1987-го, і вийшла та книжка у видавництві «Веселка».
Розповідає, що працювала в усіх можливих жанрах, але найбільше подобається художня література (художній репортаж, романи, повісті). До чого зараз не вдається, так це до перекладів поезії: «Побачила, що я — дуже примітивний поет. І якщо є, наприклад, віршований текст у моєму прозовому тексті, то я прошу когось зробити поетичний переклад».
На запитання, чи є книжка, яку запам’ятала найбільше, відповідає, що це був Кнут Гамсун, який вийшов у «Літописі». «Не скажу року, бо це теж було дуже давно. Перекладала тоді три романи, і був «Голод» — це знаковий твір Кнута Гамсуна. Він був тоді для мене, ще дуже молодої, психологічно складний. Перекладала його місяців чотири. Він ходив за мною — перекладала і ходячи, і сплячи... Переживала всі муки голоду. Він на мене дуже важко психологічно вплинув. І також важко його було перекладати з технічного боку. А роман, котрий мені дуже сподобався сюжетом, — «Брехня батьків» Тома Егеланна. Це грубезна книжка, яку я перекладала місяців п’ять, але не тому, що вона туго йшла, а тому, що розтягала задоволення. Вона мені дуже зайшла і дуже сподобалася. Але всі твори, котрі я перекладаю, — дуже класні, бо я сама їх вибираю».
Наступною до перекладу, сто першою, у портфелі Наталі Іваничук — книжка Кетіля Бйорнстада «Дама з долини». Це трилогія. Перша, «До музики», вже вийшла, друга, «Ріка», пішла в друк у «Видавництві Старого Лева».
Варто додати, що «День» два роки тому, у червні 2018-го, вітав Наталю Іваничук з державною нагородою Норвегії — Королівським Норвезьким орденом Заслуг, яку вона отримала за перекладацьку діяльність і значний внесок у розвиток норвезько-українських культурних взаємин. Трохи згодом, у липні, вийшло й велике інтерв’ю з Наталею Романівною (див. публікацію «Для перекладача головне — не переписувати текст під себе...» у «Дні» №127-128 за 2018 рік. — Т.К.).
«День» вітає Наталю Іваничук з першими ста перекладами. Хай ніколи не буде порожньою ваша перекладацька тека. І хай не міліє синонімічний ряд.
