Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Час для того, щоби попідтягати «хвости»

Керівник хорової капели «Дударик» Дмитро Кацал про карантинні будні та концерти колективу
29 вересня, 2020 - 12:16
ФОТО З FACEBOOK СТОРІНКИ КАПЕЛИ «ДУДАРИК»

Кілька днів тому Львівська облдержадміністрація підбила підсумки конкурсів із виокремлення і нагородження найкращих народних домів та мистецьких шкіл Львівщини. Подавалася на конкурс й хорова капела «Дударик», яка очолила «Топ 10 мистецьких шкіл».

Цей мега-популярний колектив заснував 1971 року за сприяння Українського музичного товариства у Львові хоровий диригент Микола Лукич Кацал. Кількість творів, що  переспівав «Дударик», годі порахувати. На гастрольній мапі колективу, напевно, — пів світу! У творчому доробку капели — й платівки, касети та диски, а ще — запис кількох десятків чудових концертних програм на радіо і телебаченні.

Про сенс участі знаменитої капели у конкурсі ЛОДА, також — про життя в карантині, а ще — про здоров’я «дудариків» — далі у розмові з керівником хору Дмитром КАЦАЛОМ.

— Ми подавалися на цей конкурс удруге, — розповідає Дмитро Миколайович. — Звісно, раді, що є в списку переможців. Щодо нагороди... Так, вона невелика. Але ми, навіть при нашому статусі, не маємо 100% забезпеченості найелементарними речами. Відповідно, найменша підтримка з боку влади — дуже корисна. Зросла у нас зараз чисельність дітей. А елементарно забезпечити їх навчальними площами — відремонтованими —   це проблема, бо ремонт був у нас — 30 років тому... Звичайно, 60 тисяч не зарадять. Але, тим не менш, чи освітлення, чи стелю — щось зробимо навіть за такі малі гроші.

— Минулого року ви організовували до 48-річчя «Дударика» низку потужних заходів, які відбувалися у Домініканському соборі, на площі Ринок,  біля пам’ятника Тарасу Шевченку. А  цьогоріч чим порадуєте?

— Відкриватимемо 50-й сезон. На Покрову зробимо концерт, який присвятимо  українській  армії. Презентуватиметься цей виступ в Опері, але з трансляцією на Інтернет і телебачення. На території храму Святого Лазаря відбудеться прем’єра нашої дитячої Літургії, де діти виконуватимуть всі ролі, крім ролі священика. Навіть хочу, щоби диригували самі діти. Мета — запросити побільше публіки, аби вони переконалися, що навіть літургічна, духовна справа може бути креативною і у дитячому виконанні світлою.  17 жовтня візьмемо участь у проєкті «Ковчег-Україна», котрий організовує відома диригента  Оксана Линів.

Минулого року ми говорили про 10000 творів у вашому репертуарі...

— Нині у нашій бібліотеці, що виставлена в Інтернеті, — понад 15000 творів! Цей ресурс навіть популярніший, ніж наша ФБ-сторінка. Люди заходять, користуються, бо він безкоштовний — можна собі стягнути нотки гарної якості. Ми спостерігаємо за динамікою. Щороку в репертуарі капели з’являється щонайменше вісім концертних програм по двадцять творів — це  160 творів! А крім того, є півтора десятка концертних програм, котрі можуть бути відновлені за дві — три репетиції. 

Зараз всі виконавці нарікають на відсутність виступів через карантин. Наскільки ви обмежені у концертуванні?

— Музиканти нарікають радше на те, що не можуть давати концерти й отримувати за це прибутки. Справді є на що нарікати, бо в умовах нашої давно вже «помаранчевої» зони неможливо зібрати зал. Бо у залі на 1000 місць квитки від 200 глядачів не дадуть жодного зиску! А в нас немає тих обмежень. В нас щонеділі відбувається Літургія у храмі Святого Лазаря. Вона мала Інтернет-трансляцію, і дуже мало було реальних, фізичних відвідувачів... Поза тим, квартет чи октет постійно був задіяний впродовж цілого карантину. Так, до  Дня матері «Дударик» підготував дві фантастичні п’єси — це Скрябіна «Мам» і на слова Шевченка «Нічого кращого немає, як тая мати молодая»  на музику групи «Пентатонікс». Мої хлопчики (в одному випадку — весь склад, в другому — октет, «Дударик — бойз») самостійно зробили шедевр! Вони самі собі заранжували на свій мистецький зріст, самі вибрали текст, придумали оздобу, вибрали костюми, записали відео... Тобто зробили не тільки для мам, а для всіх нас величезну приємність.  А  24 серпня ми співали біля пам’ятника Шевченку Акафіст до Пресвятої Богородиці. Кілька років тому Владика Макарій, який брав участь у цьому Акафісті, сказав: «Як тільки перестануть співати Акафіст, то не буде нам з вами незалежності!».  Щоправда, цього року співали тільки чоловічим складом. Дітей бережемо. Зібралася достатньо потужна громада, хоча було достатньо місця для того, щоби зберігати дистанцію. А зараз маємо на самовивченні три концертні програми — залишиться потім звести це все, трьох-чотирьох репетицій буде достатньо. Хоча коли  немає прямого контакту зі слухачем, немає підживлення прямою енергією... Але є  час для того, щоби попідтягати «хвости»...

— Розкажіть про участь у фестивалі «Прокидання з класикою» у Парку Богдана Хмельницького — на галявині і на килимках, де ви виступили в проєкті «Очі в очі».

— Авторка книжки спогадів родин  загиблих учасників АТО Ірина Вовк, яка  брала інтерв’ю в мене про Василя Сліпака (в останньому томі видання, що зараз має виходити, буде історія про Сліпака), працює у Парку культури,  і це вона запропонувала нам взяти участь у фестивалі. А ми — з дорогою душею! Щодо програми «Очі в очі», то це — стрілецька музика, подана в сучасних ритмах й аранжуваннях. Ми доповнили цю програму старішити козацькими творами і новішими повстанськими творами. Все — в новітніх опрацюваннях з метою зацікавлення молоді. Тобто молодь реагує на ритм, а потім до неї доходить зміст. Програма називалася  «Пісні ХХІ століття».

Щодо планів, пов’язаних із виїздом за кордон... Напевно ж, скасували все через пандемію коронавірусу?

— Маємо плани, наразі в підвішеному стані, на три концерти у Німеччині. Перекладаються вони від травня. Німеччина задекларувала, що відкриється у кінці жовтня.  А як Німеччина задасть тон, то його підхопить вся Європа.

Зараз медики говорять про те, що доволі часто  на COVID-19 хворіють  діти. А як у вашому колективі — є хворі?

— У нас немає, слава Богу, жодного випадку з COVID-19. А моя особиста думка така. Оскільки немає ні вакцин, ані гарантованого лікування, як, приміром, від СНІДу, коли можна убезпечити життя, то колективний імунітет здобудеться тільки за фактом, коли перехворіють 80 % населення. Сумно мені це усвідомлювати, але, на жаль, так є. Тобто кожен має перехворіти...

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 
Рубрика: