Одна з відкритих зустрічей онлайн-лекторію Bird in Flight Prize ‘20 була присвячена документальній фотографії. Лектором став французький фотограф Гійом ЕРБО, дворазовий лауреат престижної премії World Press Photo. Багато зі світлин фотографа пов’язані з Україною: з 2001 року він регулярно приїздить до нашої держави. Що спонукало Гійома Ербо досліджувати тему Чорнобиля? Як сприймали у Франції Україну до 2004 року? У який спосіб поїздки до України стали поворотним пунктом і змінили формат роботи фотографа? Ці та інші питання й стали темою розмови. Оскільки подія відбувалася за підтримки Посольства Франції в Україні та Французького інституту, до розмови долучився й Надзвичайний і Повноважний Посол Етьєн де Понсен, зазначивши, що недавно був у Чорнобилі, тож з цікавістю послухає про бачення цього місця Гійомом Ербо.
СТРАХ ЧОРНОБИЛЯ
Тема Чорнобиля у світлинах Гійома Ербо виникла після поїздки у Білорусь у кінці 1990-х років. Там він фотографував учнів військового ліцею в їхньому повсякденному житті, а також спілкувався з їхніми батьками. «І коли я запитував їх, яке майбутнє вони бачать для своїх дітей, то часто чув відповідь: «Я хочу, щоб моя дитина була здоровою». Для мене, як для француза, це було дуже незвично. Тому що це не перша річ, про яку думаєш; для нас здоров’я — це щось природне, особливо, коли ти молода людина. Я думав, що вони мені скажуть, щоб їхні діти мали професійний успіх, щоб були щасливими в особистому житті, — розповідає Гійом Ербо. — Щоразу, коли я спілкувався з батьками, вони згадували, що під час Чорнобильської катастрофи саме військові вирушали до зони, щоб ліквідовувати наслідки катастрофи. І тоді я зрозумів, що першочергові згадки про здоров’я засвідчує цей страх Чорнобиля».
Утім, це не єдиний момент, що вплинув на Гійома Ербо. Також він пригадав ситуацію, яка трапилася під час святкування національного свята у Білорусі. Тоді перекрили головну вулицю Мінська, нею прогулювалася велика кількість містян. Та коли насунулися чорні хмари й почалася злива, усі ці люди в паніці кинулися у підземні переходи, не бачачи нічого перед собою — тоді постраждало багато людей. «Для мене це був шок. Я не міг зрозуміти, як просто від того, щоб врятуватися від дощу, люди можуть таке вчинити», — ділиться враженнями Гійом Ербо. Та згодом перекладач пояснив йому, що ті чорні хмари, що тоді нависли над містом, дуже нагадували ті, які були, коли вибухнув Чорнобиль. Відтоді ця тема стала особливою для фотографа, і він два роки готувався до фотооповіді про неї.
УКРАЇНА — БЛИЗЬКО
Як розповів Гійом Ербо, коли він вперше поїхав до України в 2001 році, у Франції тоді уявлення про нашу державу було дуже далеке від реальності. Уже пізніше, після революції 2004 року, особливо після Революції Гідності, французи, як зазначив фотограф, «почали мати краще уявлення про Україну й зрозуміли, що вона близько».
Робота над серією світлин про Чорнобиль була поворотним пунктом, адже фотографу довелося багато чого змінити у звичному для себе форматі роботи. До цього він десять років працював для різних газет, намагаючись відповідати критеріям фотографії для преси, тобто, «робити потужні знімки, з максимально концентрованою в них інформацією, щоб дозволити читачеві краще зрозуміти ситуацію й мати бажання прочитати статтю». Ці фото були чорно-білі. Однак тепер, як зауважив Гійом Ербо, він не прагнув контрастності зображень, перед ним стояли інші завдання: як розповісти про катастрофу через 15 років після того, як вона сталася, як показати невидиме (радіацію), як показати час, який зупинився у Чорнобилі?
«Я знайшов інший формат, який відсилає нас до класичного живопису», — каже фотограф. Крім того, на кожній з фотографій були додані показники рівня радіоактивності. Задум Гійома Ербо полягав у тому, щоб створити фотооповідь, яка складатиметься з декількох розділів. Першим з них стали сімейні портрети людей, евакуйованих з Прип’яті. Наступні розділи — порожні квартири, у яких колись жили герої фотографа; люди, які попри високі показники радіоактивного випромінювання лишилися й далі жити в зоні відчуження.
Усі ці світлини увійшли до книги «Tchernobylsty», яка вийшла в 2003 році. Важливо зауважити, що цей проєкт був власною ініціативою фотографа, не було замовлення від медіа, виділеного фінансування, тож він ризикував, обираючи таку тему. Утім, ризик виявився виправданим. «Tchernobylsty» здобула у Франції визнання, отримавши почесну нагороду. Знаковою ця книга стала й для самого Гійома Ербо: «Тоді я зрозумів, що саме серія фото може розповісти історію, а не просто одна фотографія, як це зазвичай відбувається у пресі». Таким був перший його проєкт, пов’язаний із зоною відчуження.
СІМ ПЕРЕЛОМНИХ ЛОКАЦІЙ
Дещо згодом з’явився другий проєкт, який стосувався не лише Чорнобиля. Оскільки загалом у своїх документальних серіях Гійом Ербо досліджує місця з трагічною історією (зокрема, Аушвіц, Нагасакі), то виник задум «7 на 7» — проєкту, в якому було б розказано про сім переломних для фотографа місць. Щодо Чорнобиля, то його для фотографа було важливо показати ширше: Гійом Ербо відвідував центри, де працюють з дітьми, котрі мають проблеми зі здоров’ям, говорив з лікарями, був у музеї Чорнобиля, відвідав лабораторії, де досліджують вплив радіації на тварин (ліс у його серії теж постає жертвою цих трагічних подій). Відповідно, кожна поїздка у Чорнобиль була ретельно обдумана й пропрацьована наперед — пошук людей, домовленості про зустріч, вибір форматів (виставка, книга, репортаж).
Після цього Гійом Ербо думав, що вже не повернеться до цієї теми: «Але щоразу телефонували друзі-фотографи й просили проконсультувати щодо репортажів у Чорнобилі, підказати, як там працювати». Фотограф вказував їм на теми, як по-новому можна розповісти про зону відчуження — подивитися на життя людей в околицях, висвітлити, наприклад, питання контрабанди. Утім, колег Гійома Ербо це не дуже зацікавило, тож він рушив в Україну, щоб самому втілити окреслені ідеї. «Тоді я вирішив зробити проєкт, який справді був би глобальним й інтегрував усі різні життя фотографії. Я запропонував своєму другові журналісту попрацювати зі мною. Цей проєкт називався «Зона», це була дорога, яка мала починатися в Прип’яті, а потім через неї формувалася розповідь про Чорнобиль», — згадує фотограф.
Вони провели кілька днів у зоні відчуження, утім, коли пізно ввечері виїжджали з неї, то кожен розумів, що вони показують лише певні фрагменти, але в них не видно того, що оточує це місце. Як пояснює Гійом Ербо це почуття: «Ніби ви вночі йдете й бачите тільки те, що біля вас, але не бачите, що є навколо». Коли вони зупинилися в населеному пункті поблизу, то в розмові з місцевими дізналися про групу людей, які ріжуть у Чорнобильській зоні метал, щоб збувати його. Це одна з місцевих історій, які змусили фотографа затриматися в Україні. Цього разу він провів у нашій державі близько пів року. Зрештою, результатом цього проєкту стали фотографії, представлені в різних форматах: репортажі, присвячені сім’ям — «Друге життя Чорнобиля», та місцині неподалік зони, де заможні люди купують цілі вілли; блоги, виставки (зокрема, і в Києві), відео, фотокнига.
Як підсумовує Гійом Ербо: «Коли я відкрив для себе Україну, то був захоплений історією цієї держави, самою країною. Мені здається, що Україна надзвичайно цікава, хоч і дуже складна для розуміння. Що більше я приїжджаю, то краще я починаю її розуміти».
Нині фотографа пов’язує з Україною ще одна тема — висвітлення війни на Сході.
