17 грудня минулого року відбулося попереднє засідання суду щодо позову директорки харківського комунального підприємства (КП) «Центр поводження з тваринами» Юлії Шаповалової до керівника «Київського еколого-культурного центру» Володимира Борейка. Вчений, зоогуманіст, політичний і громадський діяч та письменник, автор 50 екологічних та зоозахисних законопроєктів, співавтор Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» пан Борейко охарактеризував харківську комунальну установу як «концтабір для тварин», що і стало причиною судової тяжби. Важко проігнорувати факт — протягом років накопичилося багато зауважень до роботи комунальників. Отже, щиро сподіваємося, що українська система правосуддя прийме справедливе рішення. Фінал даної справи однозначно вплине на репутацію України, адже Західний світ цілеспрямовано просуває гуманізацію міжнародної спільноти держав.
Поки український зоозахисний рух та закордонні зоогуманні організації спостерігають за розвитком подій, доречно використати цю новину для звернення уваги на проблеми комунальних підприємств держави. Ні для кого не є секретом, що до комунальників різних сфер діяльності висловлюються численні претензії. Найчастіша з претензій взимку — це неприбирання снігу та криги і відповідні травми громадян та автомобільні аварії.
Що стосується профільних КП, які повинні займатися тваринами міста за рахунок міського бюджету, то до харківського та київського підприємств є три зауваження — стратегічного характеру.
По-перше, відсутність успішної антикорупційної програми для максимальної прозорості витрачання мільйонів коштів платників податків та для оцінки ефективності бюджетних видатків. Цей пункт українцям пояснювати не треба, більшості усе зрозуміло.
По-друге, відсутність попередження збільшення чисельності безхатніх тварин у містах. Маються на увазі чітко продумані довгострокові заходи, які превентивно зменшують кількість викинутих на вулицю тварин. Для прикладу, це може бути багаторічна кампанія соціальної реклами «Не викидай — вони живі і відчувають!».
По-третє, відсутність перетворення муніципальних притулків для тварин на центри адопції (прилаштування) собак та кішок новим господарям. Простіше кажучи, максимальні зусилля комунальників повинні сконцентруватися на забезпеченні прилаштування тварин в сім’ї, оскільки це не тільки реальний їхній порятунок, але й економічна користь зменшення витрат на тварин з боку держави. Чим більше прилаштованих тварин в містах, тим більші податкові надходження від продажу товарів та послуг для собак і кішок — зооекономіка в дії.
Якщо київське КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» відоме неефективністю витрат, то харківське КП «Центр поводження з тваринами» ще й має недобру славу реалізатора масових евтаназій тварин, які у суспільстві називають просто — зооцид. Щоб у потоці інформації увага громадськості не відволікалася на пустопорожні запевнення «Все гаразд», автори цього матеріалу також продовжать спостерігати за перебігом вищезазначеного судового процесу.
