Цьогоріч, 29 вересня, виповнюється 450 років від дня народження видатного італійського живописця Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571–1610), чий твір «Взяття Христа під варту» був повернений після викрадення і нині перебуває на завершальному етапі реставрації. Як готуються одесити до цієї події йдеться в інтерв’ю з директором Одеського музеею західного і східного мистецтва Ігорем Пороником.
Насамперед, зазначимо, що твір Караваджо для Одеського музею західного і східного мистецтва те саме – як, наприклад, «Джоконда» для Лувру, і не лише для одеситів, а й України…
Чи зустріне музей ювілейну дату – 450-річчя Караваджо з шедевром, який викликав скільки шуму і суперечок, і який ми мало не втратили. 23 липня в Печерському районному суді Києва мало відбудитися чергове судове засідання з приводу викрадення картини у 2008 році. Ми попросили прокоментувати ситуацію Ігоря Пороника.
- Це судове засідання не відбулося по причині відсутності прокурора та одного з підозрюваних, – зазначив директор. – Його перенесли на 3 вересня. На згадане засідання наші юристи вже готують відповідне звернення, щоб картину Караваджо передали у наш музей на відповідальне зберігання. Чому це стало можливим саме зараз? У п’ятницю (23.07) я дізнався, що художня реставрація вже виконана, картина пройшла художню раду, і залишилася остання стадія – покриття поверхні лаком. Як пояснили мені спеціалісти, для цього орієнтовно, протягом місяця прошарки фарб мають устоятися. Нагадаю, що цей процес мав три основні етапи: спершу технічна реставрація, далі відбулася художня реставрація – накладання прошарків фарби, і, зрештою, завершальний етап, про який вже йшлося, має на меті покриття лаком.
- 29 вересня у музеї з Караваджо, чи без нього?
- Ми сподіваємось, що з Караваджо… На сьогодні ключове питання вже не пов’язане з реставрацією, а передачею нам відреставрованого твору на відповідальне зберігання. 3 вересня ми спрямуємо до суду відповідне клопотання. Ми й раніше робили спроби порушити це питання, але відповідь була однозначною: поки триває реставрація, про це вести мову рано. В ідеалі нам важливо, щоб з картини зняли статус речового доказу, що можливо лише за умови завершення судового впровадження і винесення вердикту.
- Чи може картина у якості речового доказу перебувати у стінах не реставраційних майстерень, а місці своєї прописки – у стінах музею?
- Чому на сьогодні пошкоджений раніше твір знаходиться в реставраційних майстернях, цілком зрозуміло – триває реставрація. Але чому вона повинна там зберігатися й надалі – не зрозуміло, адже у нас створені відповідні умови, у яких вона перебувала раніше.
- Пане Ігорю, гіпотетично, чи може бути порушено суб’єктність музею, як закладу, який має юридичне право розпоряджатися картинами, що є у його фонді?
- Якщо б таке сталося, і картина фігурувала на якійсь виставці без нашої згоди, то, зрозуміло, що це було б порушенням. Адже юридично усі твори мистецтва, музейні речі – це державна власність, однак вони знаходяться у нас на відповідальному зберіганні. Якщо твір беруть на виставку чи реставрацію, то, як мінімум, потрібна наша згода. Крім юридичного боку є й ментальна складова, адже у 1901 році твір Караваджо було подаровано Одесі Петербурзькою академією мистецтв. Звичайно, у випадку з картиною «Взяття Христа під варту» така процедура була спрощена, адже картина, що фігурує в кримінальній справі як речовий доказ, потребувала негайної експертизи, як судової, так і реставраційних майстерень. Її перебування там стало логічним, інша справа, що з 2010 по 2018 роки реставрація не проводилася, і ми витратили 2 роки тільки на те, щоб домогтися необхідного дозволу. Як вже говорилося, ми вважали, що не проведення подібних робіт у такому стані картини не є консервацією, а лише погіршенням її стану (День, «Чому Христос під вартою», 1.01.2016). Зрештою, ми свого домоглися. Підсумуємо: картина на сьогодні відреставрована. Чи буде цей твір у музеї на згаданий ювілей? Не знаю. Ми зробили усе можливе, донісши проблему до відома Президента під час минулорічної особистої зустрічі з ним у Одесі (День, «Пристрасті по Караваджо», 30.09.2020).
- Хто конкретно реставрував твір Караваджо?
- Відомо, що працювала група реставраторів Національного науково-дослідного реставраційного центру України під керівництвом ведучого реставратора центру Тетяни Бичкової. Нагадаю, до честі нашої провідної реставраційної установи, твір Караваджо не було передано італійським спеціалістам, які пропонували свої послуги щодо відновлення твору.
- У 2020 році, коли твори Ф. Гальса з вашого музею експонувалися в Мілані, італійські колеги пропонували українській стороні показати наш варіант «Взяття Христа…» на запланованій на 2021 рік в Італії ювілейній виставці творів Караваджо.
- Зрозуміло, що з кількох причин на сьогодні ми не готові відгукнутися на цю пропозицію. Навіть згаданий проєкт 2020 року з-за пандемії був під питанням. Більше пропозицій не було з однієї простої причини – картину Караваджо поки-що не можна вивозити.
На сьогодні у нас настійно просять показати цей твір у себе (як і євангелістів Гальса) Національний художній музей Литви, хоч би й наступного, чи 2023 року. Литовська сторона запровадила проєкт «Міжмузейний обмін» з чотирма музеями України, у т.ч. і з нашим. З цим проєктом наша делегація ознайомилася під час липневого візиту до цієї країни Президента України та Міністра культури України. Проєкт таким чином здійснюється під патронатом президента.
- У вас стабільно позитивні стосунки з італійцями. Чи мають вони продовження?
- У травні наш музей відвідав новопризначений Надзвичайний і Повноважний посол Італії в Україні П'єр Франческо Дзадзо, якого супроводжував представник Італійського культурного центру, що діє при Посольстві. Вони готові до співробітництва – конкретно профінансувати заходи, пов’язані з картино Караваджо «Взяття Христа під варту», зокрема, виготовлення автентичної рами, достойної цього полотна. Крім того, ви мабуть знаєте, що учасником операції з порятунку картини Караваджо Денисом Фомичовим була написана і презентована книга «Цілунок Іуди». Власне, художня розповідь про саме викрадення картини займає третину книгу. Ми запропонували автору спільно з Італійським центром культури здійснити відредаговане перевидання книжки українською та італійською мовами, доповнивши її науково-популярною статтею «Одеський шедевр Караваджо». Вступна стаття за авторства заступника директора з наукової роботи музею Ірини Глєбової та моєї посильної участі містить опис і характеристику полотна, його значення, біографічні відомості про автора, історію створення та подальшу долю картини, її побутуванням в Росії, і Одесі, включно з резонансним викраденням 13 років тому. Для нас надзвичайно важливо донести до широкої громадськості значення цієї картини – єдиного полотна великого майстра, яке зберігається в Україні.
