Для багатьох нині цей вік видається цілком досяжним, а от українському генію скрипки долею було відпущено, на жаль, усього 68 років земного шляху. Відзначивши у вузькому сімейному колі свій останній день народження, 4 липня 2009-го він раптово пішов із життя..
Щирий подив та захоплення викликає те, як багато Богодар Антонович встиг зробити впродовж не такого вже й тривалого періоду творчої діяльності.
До ювілею музиканта в Україні планують провести масштабний проєкт «Maestro — Fest. Богодар Которович», а його лавреати виступлять восени...
***
Славетний, всесвітньо відомий скрипаль, педагог, диригент, народний артист України, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор Богодар Которович навчався спочатку у Львові, а потім — у Московській консерваторії імені Петра Чайковського в класі знаного педагога, професора Юрія Янкелевича. Здобув лавреатські звання на престижних міжнародних конкурсах скрипалів імені Джордже Енеску в Бухаресті (Румунія) та Нікколо Паганіні в Генуї (Італія).
По закінченні навчання було кілька десятиліть напруженої концертної роботи, гастролі на всіх континентах, сотні підготованих сольних, ансамблевих і симфонічних програм, незчисленна кількість виконаних творів, серед яких не тільки класика різних епох і стилів, а й музика сучасних композиторів, безліч світових прем’єр.
Особливо слід наголосити на вагомості частки української музики в його репертуарі. Богодар Антонович приділяв цьому величезну увагу. Він був першим виконавцем опусів багатьох українських авторів, які писали спеціально для нього й присвячували йому свої твори. А все це — безперервні заняття, просто-таки титанічна праця!
У одному з інтерв’ю авторці цих рядків донька Которовича Мирослава (нині теж відома скрипалька) згадувала: «Його робочий день розпочинався об 11 ранку й тривав до 11 вечора. І це — щодня. ...Він займався на скрипці ночами. Я це добре пам’ятаю».
***
Промовистий факт: нотна бібліотека Которовича налічує понад 650 примірників видань із власноручними виконавськими помітками майстра! Не менше вражає, що Богодар Которович став другим неіталійським (першим 1997-го був ізраїльський музикант Шломо Мінц) і останнім скрипалем у світі, якому було довірено грати на скрипці Нікколо Паганіні роботи Гварнері. Два унікальні концерти пролунали в травні 1999 року в Національній філармонії та Національній опері України, після чого скрипаль припинив виступати як соліст, а інструмент повернувся в Італію, отримавши статус музейного експоната.
***
Паралельно з виконавською наприкінці 1960-х розпочалася не менш активна й плідна педагогічна діяльність Которовича в Київській консерваторії. Він виховав близько 200 скрипалів, 1980 року очолив кафедру, з 1985-го був професором, від 1994-го — також запрошеним професором Консерваторії Сіднея (Австралія).
Його по праву вважають одним із засновників сучасної української скрипкової школи. Багато з випускників класу Которовича стали яскравими музикантами, віртуозами, тонкими інтерпретаторами, які при цьому не копіюють викладача. Серед них — скрипалі, відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами, Дмитро Ткаченко, Олесь Семчук, Богдана Півненко, Анастасія Пилатюк, Аліна Комісарова, Кирило Шарапов, Тарас Яропуд, Ігор Завгородній та інші.
«У нього був свій підхід до кожного учня, — зазначає Мирослава КОТОРОВИЧ (до слова, — теж його учениця). — В нього була риса — я таке зустрічала в бізнесі — не «підтягувати» слабкі сторони, а розкривати сильні. Він бачив усе за три хвилини на багато років уперед. Як це йому вдавалося? Один Бог знає... Цікаво, що він ніколи не показував як грати. Його принцип — так направити учня, щоб той відшукав вихід сам, у власних відчуттях. Це довший шлях, але значно ефективніший. У нього хотіли вчитися всі».
Своєрідною кульмінацією розвитку викладацької лінії в багатовекторній творчості Богодара Которовича виявилося створення 1995 року Національного камерного ансамблю «Київські солісти», до складу якого увійшли переважно учні Майстра. Формування такого колективу було втіленням його давньої мрії. «Тато ретельно відбирав оркестрантів, — розповідає Мирослава. — Усі вони — сильні музиканти. Звичайно, виступати з такими людьми — честь, і «продукт», який видають «Київські солісти», — дуже високого ґатунку».
Ансамбль, який за суттю є камерним оркестром, під орудою видатного митця швидко набув популярності й отримав численних шанувальників у всьому світі. Не випадково за активну творчу діяльність у репрезентації української музики колектив отримав статус «Посол української культури» Міністерства закордонних справ України.
«Я від початку була в «Київських солістах», коли Богодар Которович створив їх, — ділиться спогадами Богдана ПІВНЕНКО. — Я там стояла п’ята — найменша. Потім стала концертмейстером. Богодар Антонович мені стільки дав, відкрив горизонти! Я й зараз вважаю золотими роки, коли ми багато гастролювали з Богодаром Антоновичем. Це неоціненний досвід».
Керуючи «Київськими солістами», Которович усе частіше звертався до практики диригування, особливо після завершення власних сольних виступів. Він у цьому напрямі працював не лише зі своїм оркестром, а й великими колективами, зокрема Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, Академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України та іншими.
Мені не раз доводилося слухати його в цьому амплуа. Можливо, з точки зору професійних диригентів Богодар Которович не вповні володів системою диригентських жестів, не мав відповідної школи, але під його орудою музиканти немов оживали, все звучало емоційно піднесено, інтонаційно виразно, драматургійно точно, натхненно, динамічно — просто вражаюче! Одразу відчувалося, що за диригентським пультом — справжній неперевершений музикант! Як тут не згадати слова Богдани Півненко: «Кожну ноту, як казав Богодар Которович, слід наповнити змістом. Для цього, зрозуміло, треба мати чим наповнювати».
Ще одна гілка творчих інтересів Богодара Которовича, щільно пов’язана з усіма іншими, — пошук юних талантів, опікування майбутньою долею скрипкового виконавства. Професора постійно запрошували до журі найвідоміших міжнародних конкурсів (ARD у Мюнхені, імені Нікколо Паганіні в Генуї, імені Петра Чайковського в Москві, імені Карла Нільсена в Оденсе, імені Бенджаміна Бріттена в Лондоні, імені Родольфо Ліпіцера в Горіції, імені Тадеуша Вронського у Варшаві та інших). Він очолював Український міжнародний конкурс скрипалів імені Миколи Лисенка в Києві, а в 2004 році став артистичним директором BrittenKyivFestival.
***
Окрема історія — проведення Конкурсів імені Богодара Которовича. Перший міжнародний конкурс юних скрипалів, що носить його ім’я, 1995 року в Харкові маестро відкрив сам. Мало хто знає, але цей та кілька наступних подібних заходів він проводив своїм коштом.
«Перші конкурси були приголомшливими, — свідчить Мирослава Которович. — На них віднайшлися і Андрій Бєлов, і Валерій Соколов та інші тепер відомі музиканти. Ідея була фантастична! Дуже шкода, що вона перервалася... Коли батька не стало, мені запропонували бути головою журі Конкурсу молодих скрипалів імені Богодара Которовича, який проводився Академією культури і мистецтв у Луганську в 2010 і 2012 роках. Потім проведення конкурсу імені мого тата знову перервалося...»
Та в квітні 2018-го Національна музична академія України імені Петра Чайковського в співпраці з Міністерством культури України, Національною спілкою композиторів України, Всеукраїнським фондом сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство», Національною всеукраїнською музичною спілкою у Великому залі імені Героя України Василя Сліпака з успіхом провела Перший всеукраїнський конкурс скрипалів імені Богодара Которовича. До складу журі входили відомі скрипалі з України, Франції, Польщі, Великої Британії — учні Метра.
***
Цьогоріч Культурно-мистецький благодійний фонд «Київ-Класік» у межах ХV Міжнародного фестивалю мистецтв «Діалоги культур» за підтримки Українського культурного фонду запланував масштабний проєкт «Maestro — Fest. Богодар Которович» із нагоди 80-річчя від дня народження митця. Він включатиме цілу програму різноманітних заходів, зокрема опрацювання великого архіву Богодара Которовича, підготовку буклета-книжки «Богодар Которович. Шляхи незавершеної повісті» та першої серії документального фільму «Шляхи і кроки Богодара Которовича». А головне — Перший міжнародний фестиваль-конкурс імені Богодара Которовича Maestro — Fest. Виступи переможців відбудуться 7 жовтня в Національній філармонії. На листопад призначено концертний тур лавреатів Україною, що розпочнеться з Дніпра.
Що ж, побажаємо цьому важливому починанню успіху в наш складний і нестабільний час, адже Богодар Которович продовжує жити в нашій пам’яті. Як сказала Богдана Півненко, «він був геніальною людиною. Я переглядаю його записи і розумію, що ми його недооцінювали. І зараз його дуже не вистачає».
