Вона руда, енергійна та безпосередня. Часто її називають «Маша Котлетка», але свої книги для дітей вона підписує як Маша Сердюк. Поговоримо з фудблогеркою та письменницею про котлети, Коко Шанель та замальовки з «глухого життя».
«БЛОГ РОЗПОЧАВСЯ З МОГО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ»
— Якби ти не писала книжки, тебе би знали як Машу Котлетку. Чому «Котлетка»? І з чого почався твій кулінарний блог?
— Взагалі-то багато хто називає мене Котлеткою — знаю, що майже у всіх друзів мій телефонний номер підписаний саме так. А інколи люди думають, що це моє прізвище. І дуже дивуються, коли дізнаються, що я Сердюк.
Котлеткою мене називають тому, що я дуже люблю готувати котлети. Обожнюю дрібнити продукти, місити руками фарш, ліпити кругленьких малюків, викладати їх на розпечену пательню і дивитися, як на них утворюється хрустка золотава скоринка.
А блог розпочався з мого дня народження. Кілька років поспіль я святкувала день народження у форматі котлета-паті: це були такі вечірки, куди я запрошувала всіх-всіх знайомих і готувала для них силу-силенну котлет. На останній такій паті було 10 різних видів. Я не жартую! Були з різного м’яса, з печінки, були з грибів, цвітної капусти, цибулі, картоплі, моркви та ще з чогось — вже й не згадаю. Пам’ятаю лише, що я смажила їх майже добу і вся квартира потім ще тиждень смерділа котлетами.
І от після таких вечірок мене завжди питали, як приготувати ті чи інші котлети. А оскільки мені було лінь кожного разу писати всім рецепти від руки, я створила сайт, куди залила всі рецепти, які знала. Спочатку там була єдина рубрика «Котлети». Потім я додала рубрику «Некотлети», куди записувала рецепти супів, салатів, якихось макаронів і десертів. І пішло-поїхало.
— Пам’ятаєш, що ти вперше приготувала в дитинстві? Поділись рецептом з читачами.
— Найперший рецепт вже не згадаю, але дуже чітко пам’ятаю, як років у 7-8 смажила кабачки. Я дуже боялася, що мене обпече гаряча олія, тож смажила кабачки дуже дивно: ставала подалі від плити й кидала кругляші на сковорідку з відстані кількох кроків. Робила так доти, поки це не побачила моя Ба й не сказала мені, що так олія ще більше стріляє. То було справжнє відкриття для мене!
А рецепт кабачків дуже простий: молоді кабачки помити, витерти насухо, нарізати кружальцями завтовшки з палець. Посолити, поперчити, обваляти у борошні чи панірувальних сухарях і одразу викладати на розпечену та змащену олією пательню. Смажити у великій кількості олії, бажано не відходити далеко від плити, не залипати у соцмережах і слідкувати за кабачками: бо паніровка починає швидко горіти. Смажите до красивого золотавого кольору з обох боків, знімаєте зі сковорідки й одразу починайте їсти гарячі, поки скоринка ще хрустка. Бо коли вони вистигають, то скоринка розмокає.
«КОЛИ ПИШУ БІОГРАФІЇ, ВИВЧАЮ БЕЗЛІЧ ІНФОРМАЦІЇ»
— Чому ти пишеш книжки для дітей, а не для дорослих?
— Мене часто питають про це, до речі. Не знаю. Так склалося просто. Але хочу написати і для дорослих — обов’язково щось легке та смішне. Щоб після прочитання моєї книжки на душі було тепло, радісно й захотілося цікавих пригод.
— А ти сама вже виросла?
— Ой, навіть не знаю! Іноді, коли хочеться подуркувати, то здається, що мені років п’ятнадцять. А іноді дивлюся на себе та й думаю: нє, Маш, ну ти вже доросла тьотя. Особливо дорослою відчуваю себе, коли плачу за оренду квартири та намагаюся розібратися з квитанціями на комуналку (сміється).
— Ти написала кілька біографій відомих осіб, яка з них твоя улюблена?
— Улюбленої немає, є знакова — Коко Шанель, бо саме з неї почалася моя робота дитячої письменниці. Тому цю книжку я завжди виокремлюю поміж інших. А так люблю всіх персонажів. Усі важливі для мене. Бо коли пишу біографії, вивчаю безліч інформації про героїв, співчуваю їм або радію їхнім перемогам. Вони всі для мене наче близькі друзі.
— Чию біографію ти би хотіла написати?
— Братів Кличків. Страшенно фанатіла від них у дитинстві, мала постери з ними, блокноти, зошити та щоденник з їхніми фото. За Вову навіть заміж хотіла (сміється). Та якщо серйозно, то вони легендарні спортсмени, живі легенди. Думаю, дітям було би цікаво та корисно дізнатися про їхнє життя.
«ВТРАТА СЛУХУ НЕ МОЖЕ ЗАВАДИТИ ЖИТИ ТИМ ЖИТТЯМ, ЯКИМ ТИ СХОЧЕШ»
— У Фейсбуці ти досить часто пишеш різні історії про свої слухові апарати. Часом дотепні, часом сумні. Чи завжди тобі було легко про це говорити?
— Ні, не завжди. У школі я трохи соромилася цієї теми. Тобто не приховувала, але й не афішувала. Але тут мені дуже пощастило. Бо, по-перше, батьки ніколи не робили з цього трагедії, тож у мене ніколи не виникало відчуття, що люди з вадами слуху якісь не такі і чогось не можуть. По-друге, у мене були дуже кльові однокласники — коли вони вперше побачили мій слуховий апарат, то всі просили його поміряти і захоплено зойкали, коли розуміли, що він посилює навколишні звуки. Тому коли мене зараз просять поділитися історіями про булінг, я щиро дивуюся. Мене реально ніколи не ображали через слух. Через підліткові прищі — так, бувало кілька разів. Але через вуха — жодного разу.
Ресторанна справа — дуже нелегкий бізнес, у цьому я вкотре переконалася якраз після нашої з Дімою Борисовим книжки. Там стільки нюансів! Люди, які роблять великий бізнес, як на мене, володіють якимись надможливостями, бо як інакше вони можуть тримати в голові стільки кардинально різної інформації? Тому я взагалі не впевнена, що хочу відкривати якийсь заклад. Та якби і відкрила, то це був би не ресторан, а радше невеличка кав’ярня зі смачною кавою, чаєм у півлітрових кухлях (бо для мене чай — це мінімум пів літру за раз). І щоб там було якесь мінімальне меню, бо поїсти, як то кажуть, it’s always a good idea
А от відверто говорити й писати на тему слуху я почала років п’ять тому. Роки два-три я регулярно пишу замальовки з «глухого життя» (це я так жартую, бо вважаю, що у слові глухий немає жодних образ). Коли почала виносити цю тему в публічну площину, то зрозуміла, наскільки багато серед нас людей із вадами слуху. Багато хто з них — дуже невпевнені в собі. І мене це дуже засмучує. Бо я завжди говорила й буду говорити, що втрата слуху аж ніяк не може завадити тобі жити тим життям, яким ти схочеш.
«ВАЖЛИВО ФОРМУВАТИ ГАСТРОНОМІЧНИЙ СВІТОГЛЯД ЗМАЛЕЧКУ»
— Розкажи про свої улюблені смачні атмосферні місця в Києві, де буде цікаво й дітям.
— BabyRock Діми Борисова. Це я так кажу не тому, що знаю Діму особисто і ми написали разом книжку. А тому, що це дійсно кльове місце для дітей. Там є все для дітей, геть усе. Є музичні інструменти, на яких можна грати наче рок-зірка; є тварини, за якими потрібно доглядати; є кухня, на якій можна готувати; є лабораторія для наукових дослідів. Це такий кайф, як на мене! А по сусідству з BabyRock розташовані інші заклади Борисова, тож батьки можуть залишити дитину в BabyRock і піти собі їсти-пити у той самий «Любчик» або Oxota Na Ovets.
«Кабачок на бочок» — про цей заклад мало хто пише, але він прикольний, бо зроблений догори дриґом. Там прості, зрозумілі страви в меню, є дитячий майданчик, ну і той факт, що сама будівля стоїть догори дриґом, теж викликає подив і захоплення. Впевнена, і дітям, і дорослим таке буде дуже цікаво.
Я думаю, дітям взагалі треба показувати різні заклади — бо дуже важливо формувати гастрономічний світогляд змалку, аби дитина знала, що їжа є нескінченним полем для експериментів і не обмежується стравами, які готує мама чи Ба.
— Нещодавно у тебе вийшла книга в співавторстві з ресторатором Дмитром Борисовим. Розкажи про неї, чи справді вона така велика, як на фото?
— Ні, вона невелика, то був макет книжки для промоції видання. Але про це спитали всі — мовляв, огого, як її ти тримаєш, вона, мабуть, важкенька. Спокійно, книжка звичайного розміру! Я дуже тішуся, що мала змогу долучитися до створення цієї книжки! Бо вона дійсно дуууже крута — корисна й пізнавальна, всередині купа реальних прикладів із ресторанного бізнесу та практичні поради від Діми. А ще там просто бомбічні ілюстрації від Тані Калюжної (Таню, якщо ти це зараз читаєш, знай, що ти космічна богиня, я пишаюся знайомством з тобою!).
— Давай пофантазуємо. Якби ти відкрила ресторан, яким би він був?
— Ресторанна справа — дуже нелегкий бізнес, у цьому я вкотре переконалася якраз після нашої з Дімою Борисовим книжки. Там стільки нюансів! Люди, які роблять великий бізнес, як на мене, володіють якимись надможливостями, бо як інакше вони можуть тримати в голові стільки кардинально різної інформації? Тому я взагалі не впевнена, що хочу відкривати якийсь заклад. Та якби і відкрила, то це був би не ресторан, а радше невеличка кав’ярня зі смачною кавою, чаєм у півлітрових кухлях (бо для мене чай — це мінімум пів літру за раз). І щоб там було якесь мінімальне меню, бо поїсти, як то кажуть, it’s always a good idea.
— Твій маст-рід список для дітей та підлітків.
— Ми ж зараз про сучасну літературу, еге ж? Молодшим рекомендую читати всі книжки Олександра Дерманського, вважаю його сучасним класиком дитячої літератури. Ще раджу почитати «Бігль старший» Оксани Лущевської, «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска» Юлії Ілюхи, «Мене звати Мар’ям» Надійки Гербіш і всі книжки з серії нон-фікшн видавництва «Портал» — вони роблять надзвичайно круті штуки про історію і культуру України та світу.
Старшим раджу почитати «Шпигунки з притулку Артеміда» Наталії Довгопол, «Зелена, 19» Марка Лівіна, «Клавка» і «Юра» Марини Гримич, «Справа зниклої балерини» Олександра Красовицького і Євгенії Кужавської.
