23 серпня у Києві пройде перший установчий саміт Кримської платформи, який збере президентів, прем’єр-міністрів, міністрів, голів парламентів, депутатів та експертів з понад 40 країн світу. Навіть зараз, в останні дні перед самітом, ще тривають переговори та остаточні підтвердження з приводу рівня представлення окремих країн на принципово важливому для Україні заході.
Не дивлячись на очевидність ситуації (кричуще порушення світового порядку, норм міжнародного права, захоплення і окупацію частини території сусідньої держави Росією), яку визнають абсолютна більшість країн цивілізованого світу, ці країни все одно прагнуть підтримувати ділові, економічні, а часом і дружні стосунки з країною агресором. Чому? На жаль, такою є realpolitik.
Саме в таких складних умовах Україні доводиться організовувати саміт, аби нагадати здавалося б зрозумілу річ (необхідність повернення власної землі): якщо ми хочемо жити в цивілізованому світі, де працюють чіткі правила гри, злочинця потрібно ставити на місце. Москва, тим часом, не змінює своєму реноме і докладає великих зусиль, аби тема приналежності півострова Україні взагалі не піднімалася, намагаючись дискредитувати саміт Кримської платформи.
Днями міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров назвав саміт Кримської платформи «шабашем» під керівництвом Заходу. На що очільник українського МЗС Дмитро Кулеба відповів: «Я не буду приховувати — задоволений цією нервовою реакцією. Як казав Магатма Ґанді, спочатку вони вас ігнорують, потім з вас сміються, потім з вами борються, і потім ви перемагаєте».
Якою є мета проведення Кримської платформи? «Це перший міжнародний координаційний формат, ініційований президентом Володимиром Зеленським. … Мета – консолідуватись разом з нашими міжнародними партнерами у питанні деокупації Криму та знайти спільне рішення, як змусити Росію піти з Криму», - пише народний депутат, співголова міжфракційного об'єднання «Кримська платформа» Рустем Умєров (eurointegration.com.ua).
Під час саміту планується підписати Кримську хартію – міжнародний документ, яким учасники ще раз засвідчать невизнання тимчасової окупації Криму. А на панельних дискусіях обговорюватимуть наступні теми: політика невизнання тимчасової окупації; мілітаризація Азово-Чорноморського регіону; шляхи реінтеграції Криму через права людини і сталий розвиток; відновлення прав кримськотатарського народу.
Під час заходу планується презентувати Офіс Кримської платформи, який координуватиме всю роботу, а також моніторитиме ситуацію в Криму за 4-ма напрямками: порушення прав людей в тимчасово окупованому Криму; економічна ситуація; погіршення екологічної ситуації; безпекові питання та мілітаризація півострова.
Окрім міжнародного виміру, звичайно, має проводитися робота всередині країни. За словами Умєрова, депутати наразі працюють над пакетом законів «Кримської платформи», зокрема про санкції, політичних в’язнів, пам’ятні та святкові дні. Раніше були ухвалені закони про корінні народи та про скасування вільної економічної зони «Крим».
Треба визнати, недостатні зусилля української влади в попередні роки, а також цілеспрямована політика протидії Росії із залученням різних ресурсів (підкуп, тиск, шантаж, мілітаризація півострова тощо), поступово відкинуло тему Криму на задній план. Плюс – час і різні міжнародні події грають проти Україні. Тому з боку Києва потрібні надзусилля, щоб наші міжнародні партнери пам’ятали: Росія – не привабливий економічний партнер, а держава-агресор, яка розв’язала війну у центрі Європи.
Якими можуть бути інструменти тиску на Росію? Про це у себе в facebook пише головний редактор порталу BlackSeaNews Андрій Клименко:
«Вже час зробити деякі, я б сказав, філософські висновки, щодо того, де зараз світова санкційна політика. Так, насправді вона дуже унікальна. Коли ми плачемося, згадаймо, що за окупацію частини Грузії жодних санкцій не було і немає. І грузини нам дуже заздрять через це. Тому це треба цінувати, але це не означає, що цього не можна обговорювати, критикувати і покращувати.
Наразі в санкційній політиці є така несподівана, незрозуміла, або, навпаки, дуже зрозуміла, з присмаком Російської Федерації, пауза. Саме в той час, коли ми готуємо і просуваємо новий кримський пакет санкцій, є оця пауза. Тому я й звертаюся до слова «філософія».
Давайте згадаємо: у березні 2014 року на відомій першій Резолюції ГА ООН за цю кримську резолюцію за окупацію і намагання незаконної анексії проголосувало 100 країн. Потім поступово (ці резолюції щорічні) ця цифра зменшилася до 50-52-55. А на наш саміт, 23-го серпня приїде ще менше представників різних країн. Це не просто так. Це дуже небезпечна тенденція, в кінці якої стоїть війна.
Це означає, що емоційно у 2014 році ці сто країн приймали рішення, бо були обуреними порушеннями основ міжнародного права цивілізованого світу, тобто, цінностями. А потім, ці цінності поступилися місцем прагматиці, тому, що сотні років називається Realpolitik, але це теж Realpolitik з російським присмаком.
Тобто, для цих країн, близько семи десятків, їх прагматичні, читай бізнесові або політичні інтереси у взаємодії з Російською Федерацією стали вищими за цінності цивілізованого світу. І це проблема, яку я, наприклад, закликаю, і наших українських експертів, і дипломатів, і урядовців, парламентарів – треба її виносити на світовий порядок денний. Бо в кінці цього – війна. Бо Путін не зупиниться. Бо це його перемога.
Друга тема. В цивілізованому світі досі вважається (не всюди, є й хороші винятки, наприклад у Сполучених Штатах, зараз у Великобританії, де формується нова санкційна політика), що мета санкцій – змінити політику тієї держави, на яку накладаються санкції.
Це неправда. Це не працює стосовно тоталітарних режимів. Що, політика Північної Кореї змінилася? Що, політика Ірану змінилася? Політика Росії теж не зміниться, бо вона – тоталітарна або майже тоталітарна держава. Вона тільки використовує це, щоб консолідувати своє населення навкруги диктатора та його правлячого клану.
Це не означає, що треба санкції знімати. Санкції діють, і бажаючі можуть наші книжки і дослідження на цю тему почитати, сильно діють.
Але ми повинні розуміти, що політика цих режимів не зміниться, а висновок із цього – мета санкційної політики щодо тоталітарного режиму РФ має бути спрямована на нанесення максимальної шкоди для зниження спроможності Росії вести агресивні війни. Чи зрозуміло я сказав? Це оборонний сектор, приладобудування, суднобудування, космічна галузь, ракетна галузь, дослідницькі інститути, їх постачальники техніки, обладнання, композитних матеріалів тощо.
І третя особливість: максимальний тиск має бути не на фізичних осіб, а на юридичних осіб. Ми бачимо вже, і це теж філософське узагальнення, що у багатьох країнах, які не хочуть руйнувати свій бізнес з Росією, не накладають санкції на російські підприємства, бо ці російські підприємства співпрацюють з їх рідними вітчизняними підприємствами. А накладають на фізичних осіб.
Наведу приклад: всі пам’ятають як захопили наші катери і буксир у Керченській протоці. Йшлося про дуже серйозний Азовський пакет санкцій, і ми у цьому приймали участь, пропонували санкції до російських портів в Азовському морі і т.д. Це закінчилося накладенням санкцій на сімох російських адміралів та капітанів першого рангу, які керують Береговою охороною ФСБ Росії.
Та це смішно, це – насмішка, плювок в обличчя тим, хто розуміє. Чому? Тим адміралам і полковникам Путін заборонив мати активи закордоном, їздити закордон у відпустку і вчити там дітей ще 5 чи 6 років тому. Тобто, це була імітація санкцій. І це теж треба змінити, бо, якщо ми це не змінимо, то не зможемо зупинити війну.
...Той, хто не хоче накладати санкції, об’єктивно веде до того, що (з боку РФ) буде або локальна, або серія локальних воєн, які переростуть у новий глобальний конфлікт.
Тобто, цивілізований світ має це усвідомити, зробити висновки, і відновити свою санкційну політику відносно агресії Росії».
* * *
В першу чергу Кримська платформа потрібна самим українцям, щоб повернути захоплене Москвою і зберегти власну державу, адже Кремль не приховую планів по вирішенню «українського питання», не вважаючи українців окремим народом. Тільки якщо ми будемо сильними зсередини, ворог розумітиме небезпеку великих втрат вразі чергової авантюри, а міжнародні партнери бачитимуть, що українцям можна і треба допомагати.
