Втрати емоційні, моральні, фінансові, втрати відпочинку і можливостей — про це говорили українці в дослідженні, організованому в межах волонтерського проєкту «Онлайн-коло» (збір якісних даних при роботі з втратами під час пандемії) та на платформі Google Forms, одним із організаторів якого є кандидатка психологічних наук, старша наукова співробітниця лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної і політичної психології НАПН України Катерина МИРОНЧАК. На запитання «Яка сфера життя найбільше відчула на собі пережиту вами втрату (яка сфера життя є вразливою)?», більшість респондентів відповіла, що сфера емоційна. Про що йдеться — які емоційні втрати ми понесли, який досвід взяли в умовах пандемії, які ресурси відкрили в собі — про це «День» запитав у авторки дослідження.
— Пані Катерино, в дослідженні йдеться, що найбільш ураженою сферою під час карантину в українців виявилася сфера емоційна. Про що йдеться? На що люди скаржаться?
— Більшість говорила про те, що справді відчуває найбільшу вразливість та незахищеність у емоційній сфері. Це може бути пов’язано з абсолютно різною модальністю втрат, бо емоції, як і втрати, ми переживаємо в усіх сферах життя. Переживання будь-якої втрати для людини завжди створює прямий або фоновий емоційний тиск, спричиняючи неприємні психологічні наслідки. За результатами дослідження емоційного фону переживання втрат під час пандемії були виділені такі найбільш поширені емоційні стани серед населення: стрес, страждання, страх, роздратування, обурення, смуток, безсилля, втома. Цей емоційний фон накопичується і створює своєрідний емоційний візерунок у пандемічних умовах: страждання і горювання від неможливості повернути втрачене, страх захворіти, обурення й роздратування через руйнування планів, неможливість вільно взаємодіяти і комунікувати звичним чином, злість через втрату контролю над своїми можливостями, безсилля перед загрозою смерті та небажання приймати нову реальність із обмеженнями.
— Коли проводилося це дослідження? Наскільки на сьогодні ці результати є актуальними?
— Дослідження проводилося з вересня 2020 року до березня 2021 року. Думаю, що результати щодо емоційної сфери будуть ще достатньо довго актуальними, бо це — пролонгований і накопичувальний процес. Емоційна сфера виявилася найбільш вразливою ще й через те, що почали розкриватися і підніматися «застарілі» емоції та переживання, які давно були в людей, але через більшу залученість та інтеграцію в зовнішні соціальні процеси це все згладжувалося, не помічалося, ігнорувалося. Коли людина опинилася в умовах більш закритих, ці пласти почали підійматися: людина зустрілася з собою та своїми невирішеними питаннями. Тобто ситуація різноманітних обмежень та ізоляції, неможливість переключитися в стресових умовах на звичні докарантинні справи і заняття, спричинили додатковий внутрішній тиск, що й зіштовхнув людину зі своїми «заархівованими» переживаннями. Варто також згадати про категорію тих людей, які відзначали, що пандемія не вплинула сильно на них: у їхньому житті не було разючих відмінностей між тим, що було до карантину, під час нього та після. Для цієї категорії людей характерні такі особливості: відчуття довіри до себе й упевненість у тому, що хай щоб сталося, вони зможуть упоратися і пережити «складні часи»; гармонійні стосунки з самим собою та з рідними, відчуття потрібності, значимості та реалізації (частіше йшлося про роботу, яка подобається).
— Карантин «оголив» наші слабкі місця. Як тепер із цим жити?
— Стресова ситуація — карантин, пандемія, сама загроза смерті, — оголює все те, що для людини є значущим та що потребує якоїсь реконструкції. Важливо усвідомити, що за недоліковані рани її турбують. І тоді, коли людина це усвідомлює, в неї з’являється шанс щось із цим зробити, зцілитися, відновити втрачену рівновагу. Це реальний матеріал-вказівка, з яким можна працювати, якщо докласти зусиль. Оптимістичною новиною є те, що близько 80% людей справляються з переживаннями втрат самостійно без допомоги спеціалістів психологічної сфери, за умови, якщо є підтримка рідних та достатній рівень саморегуляції і психологічної культури.
— У дослідженні йдеться, що також значно постраждала під час карантину сфера відпочинку. Чому? Адже люди були вдома, рятували світ на дивані?
— Відпочинок — це зміна діяльності, це не просто лягти і полежати. Відпочинок — це наше виривання з рутинних справ у нову діяльність, яка дає сили та енергетичний, емоційний заряд. Під час локдауну людина не мала змоги вирватися зі своїх буденних справ. Відпочинок — це завжди про здатність розслаблятися. Можна 10 годин проспати, але прокинувшись, відчувати втому, тому що внутрішнє напруження таке, що неможливо розслабитися... Люди втомилися від карантину — й вони відверто про це кажуть.
— Втомилися переживати, хвилюватися, боятися...
— Так! Втомилися від пандемії, від новин про вірус, від масок, від політики, від обмежень, від дому, від роботи, від тривоги, від очікувань, від інформаційного абсурду... І ця втома — і фізична, і емоційна, й інформаційна. Люди втомилися «споживати» ці численні меседжі про загрози, небезпеки та ризики. Більше від половини опитаних переживають психологічну втому від того, що їх оточує — від інформації та різноманітних обмежень. Навіть сама думка, що я не можу щось зробити, може вводити в стан втоми. Жаклін Голлан, доцентка психіатрії і наук про поведінку, називає це явище «втомою від карантину» (quarantine fatigue), але правильніше буде назвати його втомою від надмірної обережності або перестороги (caution fatigue), які вводять людину в ситуацію виснаженості.
— Яких втрат найбільше зазнали люди під час пандемії та карантину?
— Яскраво проявилися переживання людей через втрачений час і втрачені можливості, на які очікували і розраховували. Як наслідок з’являється розчарування, за яким приховані відчуття внутрішнього застою чи безпорадності, нездатності змусити речі відбуватися так, як хтось того хоче.
Дуже важливо, що більше людина інтегрована в соціум, у значиму діяльність, то легше вона переживає стресові ситуації. І — навпаки. Попри широкий спектр ресурсів, до яких вдаються люди під час переживання складних життєвих ситуацій, усе ж сім’я — була і лишається найціннішим та найпотужнішим ресурсом для людей. Це відзначили більшість опитаних. Психіка є достатньо адаптивною, це закладено самою природою. Адаптаційний шок, який був на початку 2020 року, минув, люди навчилися пристосовуватися й опановувати нові форми соціальної дійсності. Звісно, не 100%, але так чи інакше ми багато чого вже пережили і знаємо, а що найцінніше — ми отримали досвід. Дуже важливо, які висновки ми зробили і як зможемо використати набутий досвід
Тут важливо перевести фокус уваги з зовнішніх ситуацій та обставин (усвідомити і прийняти той факт, що я не все можу контролювати) у внутрішній пласт (що я можу зробити просто зараз, навіть у цій ситуації). Я це питання вважаю ключовим. Це питання актуалізує наш ресурс та наше мислення, повертає частково відчуття втраченого контролю й налаштовує свідомість на розв’язання актуальних завдань.
— Як частина опитаних знайшла в карантині ресурс?
— Завжди є люди, хоч вони і в меншості, які здатні бачити можливості в період кризи. Це здебільшого ті, хто бачили в карантині не якесь прокляття, а тимчасову павзу, яку вони можуть використати собі на благо. Тут дуже важливим є питання самодисципліни. Хто практикує саморегуляцію, тим було легше справлятися з пандемічними викликами. Самодисципліна — це коли я можу організовувати свої життя без зовнішніх чинників контролю. Адже коли я ходжу на роботу, маю зобов’язання, це зовнішній фактор. У ситуації з карантином ідеться про структуризацію внутрішню — як я можу сам/сама використати свій час, це ж колосальний ресурс. Пригадуєте, як до карантину люди скаржилися на нестачу часу і полюбляли жалітися: «От якби більше вільного часу, то я вивчала б іноземну мову, займалася б спортом, приділяла б більше часу собі і своєму тілу, прочитала б книжку, більше б проводила часу з дітьми...». Карантин дав таку можливість павзи для більшості, але водночас і показав, хто просто звик жалітися, а хто дійсно здатен використати цей час продуктивно.
— Як українці себе заспокоювали, в чому знаходили ресурс?
— З’ясувалося, що найбільш необхідними і корисними під час переживання втрати для людей є: тепла розмова з людиною, якій довіряють — 81%, фізичний контакт із рідними (фізична присутність коханих, близьких людей поруч, обійми) — 74,6%; тиша, можливість побути на самоті — 69,5%; зосередженість на нових завданнях (цілях) — 69,5%; можливість перебувати в приємній компанії однодумців, спільні зустрічі і плани, прогулянки на свіжому повітрі, спільні активності, цікаві відволікаючі розмови — 59,3%; можливість відкрито, без осуду і настанов горювати (плакати, кричати, верещати, лаятися, скиглити, нити тощо) — 52,5%; фінансова підтримка — 39%.
Дуже важливо, що більше людина інтегрована в соціум, у значиму діяльність, то легше вона переживає стресові ситуації. І — навпаки. Попри широкий спектр ресурсів, до яких вдаються люди під час переживання складних життєвих ситуацій, усе ж сім’я — була і лишається найціннішим та найпотужнішим ресурсом для людей. Це відзначили більшість опитаних.
— Якщо нас ще «закриють», ми будемо до цього готовими?
— Психіка є достатньо адаптивною, це закладено самою природою. Адаптаційний шок, який був на початку 2020 року, минув, люди навчилися пристосовуватися й опановувати нові форми соціальної дійсності. Звісно, не 100%, але так чи інакше ми багато чого вже пережили і знаємо, а що найцінніше — ми отримали досвід. Дуже важливо, які висновки ми зробили і як зможемо використати набутий досвід.
