Василь Глинчак

Дорогий Яне!Ти будеш  дуже здивований, коли побачиш своє українське фото в голландській газеті. Само по собі воно Тебе не здивує, бо воно Тобі добре відоме. Адже це кадр із Твого інтерв’ю, яке Ти давав мені тої далекої теплої осені 1993 року. Не пригадую вже, хто мені сказав, що у Львові...

Ось і минуло двадцять літ української незалежності. Без хвилі всенародного піднесення, без військового параду як вищого виразу статусу державності, як кульмінації такого національного свята. Але, в усякому разі, свято, нехай обкроєне, нехай притишене, але все-таки було. Не те що двадцять чотири...

Дивне питання, чи не так? Але аж ніяк не риторичне! Бо коли протягом двох тижнів з усіх мікрофонів, з усіх екранів вам з року в рік навперебій розтлумачують, що таке кутя та дідух, та які страви готуються на свят-вечір, та чому їх дванадцять, і т. д., і т. п. — коли отак вас інформативно...