Дивне питання, чи не так? Але аж ніяк не риторичне! Бо коли протягом двох тижнів з усіх мікрофонів, з усіх екранів вам з року в рік навперебій розтлумачують, що таке кутя та дідух, та які страви готуються на свят-вечір, та чому їх дванадцять, і т. д., і т. п. — коли отак вас інформативно опрацьовують, то мимоволі почуваєшся, як туземець, якого намагаються навернути в якусь віру. Але ж, шановні теле- і радіоневгамовці, ми живемо в християнській країні, уже майже двадцять рокiв у нас свобода релігії, то за кого ви нас маєте? За невігласів? Дякуємо за старання, але повірте, що вони зайві. Особливо, коли надмірні.
Ще більший сумнів щодо того, чи наше свято Різдво, охоплює душу, коли бачиш, як те свято у нас відбувається на телеекрані. За кільканадцять років незалежності України можна пригадати лише єдиний раз, коли Різдво на УТ-1 було відзначене гідно, як велике національно-релігійне свято. Було це десь у 1991 чи 1992 роках, ще за пана Охмакевича — тодішнього голови Національної телерадіокомпанії. Надалі все зводилось до дрібних сюжетів в інформаційних випусках, до рецептів куті та пампушок, як уже сказано вище, аж поки не завершилось ганебним цьогорічним провалом під гоноровим девізом «Наше Різдво»!
Це ж треба було додуматись до такого, що нібито різдвяний концерт мусить бути прикрашений «ексклюзивом» у вигляді заморської знаменитості! І що півтори години монотонного дуету гітари й бандури — це для слухачів найвищий кайф!.. І що такий концерт обов’язково має бути у вигляді вертепної розваги, з її, вертепної скриньки, двома ярусами, з жартівливими вставками і т. д.
Зрештою, такий концерт може бути, як розробка народної вертепної драми. Але головне в пласті культури Різдва не обряди, не кулінарні забобони й повір’я, а висока духовність містерії Свята. Вона втілена в прекрасних колядках і щедрівках, в їхніх чудових мелодіях, в їхніх вишуканих текстах.
«Наше Різдво» уявляється автору, перш за все, як високодуховне урочисте святкування, статечне, сказати б по- народному. Основа його — багатющий репертуар різдвяних колядок і пісень. Їх виконують і гурти, і окремі солісти. Але відкриває концерт могутнє звучання духового оркестру з мелодією «Бог предвічний». В такому концерті мають звучати і академічні колективи включно з симфонічним оркестром, і народні виконавці з різних кінців України. Має звучати і художнє слово — поезії, уривки з прози (В. Стефаника, О. Довженка, М. Коцюбинського, Б. Лепкого і багатьох інших).
Готувати таке свято мають люди, які переконані, що в музичному плані культура Різдва — це перш за все хорова традиція, люди, які знають, що таке народна творчість, що таке національна культура в високому, справжньому розумінні. Одним словом, люди, для яких Різдво — не нагода догодити своєму естрадно-зірковому честолюбству, для яких «Наше Різдво» — це не просто концерт. Це — свято. Наше свято.
P.S. Хочемо нагадати, що газета не завжди поділяє думку читачів, однак залишає за ними право на власні судження. Це не виключає дискусій та існування інших точок зору.
