Відносини Китаю та США останнім часом суттєво загострилися. Зокрема в оборонній сфері та у питаннях безпеки.
Китай заявляє претензії на практично всю акваторію Південно-Китайського моря (ЮКМ) та концентрує сили на своєму березі Тайванської протоки.
Зі свого боку США та Велика Британія направили до згаданих регіонів свої авіаносні ударні групи (АУГ) для виконання Freedom of navigation operation (FONOP) — Операції з підтримки вільного судноплавства та демонстрації прапора.
У відповідь китайська військова авіація постійно робила обліт повітряних кордонів Тайваню. В окремі моменти у повітрі було 25 літаків. На китайському березі протоки відзначалося пересування військ та техніки. Усе це супроводжувалося в Китаї пропагандистськими погрозами та досить двозначними заявами офіційних осіб у Пекіні.
У якийсь момент у Вашингтоні серйозно занепокоїлися. Хоча у США та Китайської республіки (на Тайвані) є відповідні договірні зв'язки, але є й певні юридичні норми (у США їх завжди дотримуються), які дещо затягують процес допомоги Тайваню в екстреному випадку.
В американському законі 1979 року про військові повноваження чітко прописані умови, коли президент сам вирішує питання щодо застосування збройних сил без консультацій та відповідної резолюції конгресу. Там зазначено три умови і Тайвань під них не потрапляє, тому американський президент не може самостійно ухвалити рішення про відправку військ для захисту острова.
Ось чому в лютому поточного року республіканці та демократи внесли до конгресу законопроєкт «Про запобігання вторгненню на Тайвань». Його головна мета – надати президенту повноваження діяти на випередження. Зокрема, ухвалити рішення про розгортання американських військ та відповідної інфраструктури у разі реальної загрози нападу китайських військ на Тайвань.
Захист Тайваню, як і України, має безумовну підтримку як демократів, так і республіканців, тому проблем з ухваленням законопроєкту не передбачається.
Додамо до цього протекціоністські та заборонні заходи американських адміністрацій, які завдали відчутних ударів по взаємній торгівлі та загалом по китайській економіці.
Слід сказати, що буквально останніми тижнями ситуація в економічному та фінансових секторах Китаю виявилася дуже напруженою, а у сфері будівництва та торгівлі нерухомістю близькою до колапсу.
У Китаї не заведено відкрито говорити про труднощі, але іноді пишуть про це спеціалізовані видання, розраховані на обмежене коло фахівців. Проте ситуація виявилася такою складною, що вийшла в інформаційний простір. Настільки, що про це йшлося на 6-му пленумі ЦК КПК, який щойно відбувся. Його порядок денний був присвячений питанням історії та утвердженню одноосібного лідерства товариша Сі Цзіньпіна в партії та державі, проте про труднощі згадав сам голова та низка спікерів.
Є всі підстави вважати, що розростання проблем в економіці змусили китайське керівництво дещо змінити політичну лінію.
Ще у 2018 році Сі Цзіньпін сказав, що його мета – це повернення Китаю відокремлених від нього територій. Не має значення, коли це сталося. В офіційних партійних документах йдеться про те, що до 2049 року Тайвань буде повернуто під владу Пекіна. Якщо знадобиться, то силою.
І бунтівний острів, за офіційною термінологією Пекіна, не єдина така територія. Практично з кожною сусідньою країною Китай має територіальні проблеми. З більшою чи меншою мірою гостроти.
Усе це неминуче викликало занепокоєння ближніх і далеких сусідів. Звідси бажання об'єднатися у блоки та союзи за прикладом AUKUS із США, Великої Британії та Австралії. У наявності насування дипломатичної торговельної ізоляції Китаю. Якоїсь миті у Пекіні зрозуміли, що зайшли в політиці шантажу та військових загроз надто далеко і вирішили зробити певний поворот для відходу від конфронтації.
Саме цій меті послужили переговори лідерів США і Китаю, що проходили в режимі on-line три з половиною години. Як писала американська преса, вони сприяли пом'якшенню тону у двосторонніх відносинах двох провідних світових держав. Як зазначила газета The New York Times, «у холодних відносинах взаємної недовіри» запобігання перспективі ширшого конфлікту між двома наддержавами «вважається прогресом». Білий дім охарактеризував їх як «важливі, прямі та відкриті».
Спільної заяви після закінчення переговорів не було. Кожна зі сторін виступила з прес-релізом, у якому було наголошено на наявних розбіжностях. Як сказав один американський журналіст, вони є «каталогами взаємних образ, у яких мало місця для компромісів».
Джо Байден висловив занепокоєння з приводу порушень прав людини у Сіньцзяні (провінція, де проживають уйгури та мусульмани), Гонконгу та Тибеті, а також з приводу «несправедливої торговельної та економічної політики» Китаю, що завдає шкоди американським робітникам.
Зі свого боку Сі Цзіньпін сказав, що підтримка Тайваню з боку США — це «гра з вогнем, у якій можна отримати опіки». «Ми маємо терпіння, і ми готові виявити граничну щирість і докласти максимум зусиль для досягнення мирного об'єднання. Однак, якщо сили сепаратистів за незалежність Тайваню спровокують і змусять нас діяти, ми будемо змушені вжити рішучих заходів».
Голова Сі закликав Сполучені Штати не політизувати торговельно-економічні відносини. На його думку, Вашингтону слід припинити зловживати національною безпекою для придушення китайських компаній. Китайський лідер прямо попередив, що світ ризикує скотитися до нової холодної війни. «Участь в ідеологічному розмежуванні, розподілі таборів, групова конфронтація неминуче приведутбь світ до катастрофи». Так він відповів на стратегію американської адміністрації щодо «об'єднання демократій проти автократій».
Адміністрація Байдена назвала курс щодо Китаю «відповідальною конкуренцією». Зберігаються проблеми у вигляді торгової війни. Байден нещодавно підписав закон, який забороняє лідерам китайської електронної промисловості, компаніям Huawei та ZTE працювати у Сполучених Штатах. Тайвань та експансія Китаю у ЮКМ залишаються гострими темами, але Сі почув, що Вашингтон не відмовляється від концепції одного Китаю.
Москву має насторожити дві обставини. По-перше, розмова Сі та Байдена відбулася, а Путін цього ніяк не може досягти. Це серйозний іміджевий удар, до чого російський президент дуже чутливий.
По-друге, під час розмови Росія, на відміну, наприклад, від Ірану, взагалі не була згадана. Хоч як крути, але це істотне зниження статусу Москви у міжнародних справах. Хоча у своєму виступі на розширеній колегії у російському МЗС Путін роздавав похвали відносинам з Китаєм, насправді ситуація зовсім інша. Пекін і Вашингтон відверто нехтують Москвою.
США та Китай не відмовляються від своїх стратегічних цілей, але тактично вважають, що доцільно знаходити певний modus vivendi у двосторонніх відносинах.
З обережним оптимізмом навіть невелике пом'якшення напруженості можна вважати успіхом. Принаймні до проведення 22 з'їзду КПК у другій половині наступного року ніяких військових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні не буде.
