Країна прощається з видатним художником, але його мистецтво залишається живим і прекрасним.
Коли ми говоримо про Віктора Рижих, то не можемо не згадати його дружину Галину Неледву. Це була унікальна пара, як у житті, так і в живописі. Віктор Рижих та Галина Неледва своїм живописом і людською сутністю репрезентували пошук та навіть більше того – художню свідомість цілого покоління 1970–1980-х.
Їхня майстерня була окрасою неформального художнього Олімпу. До стелі заповнена полотнами, вона відкривала відвідувачам неосяжні можливості таланту господарів. Творча продуктивність цього дуету була дивовижною. Розважливий інтелектуал Віктор та його темпераментна рухлива, мов ртуть, гаряча й вертка Галина доповнювали один одного.
В часи, коли звільнення від нав’язливих штампів соцреалізму шукали всі, хто усвідомлював запити доби, в майстерні талановитої пари культивувалася дружба однодумців. У ній шукали поезію життя, свободу творчості у чеховській грації духовних контактів та у замісах фарбників. Читали не «Нову землю» Л. Брежнєва з його ідеями «розвиненого соціалізму», а Б. Пастернака, М. Булгакова, В. Набокова, М. Бахтіна, Д. Ліхачова. Озираючись на ці пошуки, Віктор Рижих казав: «На початку власного шляху я поставив перед собою завдання – бути «свідком часу».
Віктор Рижих. В Паланзі. 1971 р.
На виставках з’являлися його багатофігурні композиції та ліричні пейзажі з неперевершеним мерехтінням світла як сяйва. Майстерню цих двох художників можна було назвати «лабораторією вільної думки». Тут зустрічалися лише однодумці. Тому привілей, яким користувався жанр портрета, не був випадковим.
Віктор Рижих. На Капітолії.1990 р.
Віктор Рижих. Арль. Ранок. 1988.
Широка освіченість Віктора Рижих віддзеркалювалась у багатофігурних композиціях як на актуальні теми: «Пошук» (1977) – образи кібернетиків, «Інтерклуб» (1972), «Списометальниця» (1974), так і у його культурологічних рефлексіях у полотнах «Східний Крим» (1974), «Херсонес» (1975), «Легенда про Гурзуф» (1977), у грузинській серії (1979–1982).
Віктор Рижих. Конкістадор 1993 р.
Віктор Рижих. Джварі. 1991р.
Рижих із Неледвою в часи відмираючого соцреалізму багато що зробили для професійної висоти та розвитку нових ліній в мистецтві України 1970–1980-х. Вони розробляли принципи «неоренесансу», «неопримітиву», інших напрямів, альтернативних щодо соцреалізму.
Віктор Рижих. Вечір в Грузії.1991 р.
Після «Перебудови», коли для художників вочевидь відкрилася культура Європи, Рижих напише італійські, іспанські та французькі сюжети. «Моїм глибоким переконанням, – казав він, – є розуміння української культури як середземноморської. Ми належимо до цього ареалу загальноєвропейської традиції. Тематика моїх проєвропейських композицій не входить у протиріччя з національно орієнтованим мистецтвом. Михайло Бойчук та всі українські авангардисти пройшли через європейську класику до національного українського модернізму».
Світла пам‘ять!
