Напевно, розпочну зі слів мого улюбленого Станіслава Єжи Леца: «Ще раз почати все спочатку? Але як закінчити попереднє?».
На моє переконання, це найкращий епіграф до книги «Детокс», що її видано за загальною редакцією і з передмовою Лариси Івшиної. Дерзновенна мета видання — сприяти виведенню з українського суспільного організму токсинів роздвоєності і сервілізму. Саме завдяки яким українці упродовж століть робили кар’єру, реалізувались у Московії -Російській імперії-Радянському Союзі.
Крім іншого, ця книга виразно і арґументовано показує, на що були здатні українці. І водночас розвідки, що містяться в ній, засвідчують ключову хибу згаданих українців — перманентне відчуття вторинности, брак впевненості реалізуватись за власноруч, а не кимось встановленими канонами у власній країні.
Ви думаєте, це в минулому? Тоді поставлю кілька простеньких запитань.
Чому за всі роки після 24 серпня 1991-го не зроблено жодного порядного історичного фільму? І тільки поляк Єжи Гофман своїм «Вогнем і мечем» нас повчив, що не варто відмовлятись чи просто забувати власну історію. Чому українська книга, у сенсі державної підтримки здебільшого має макулатурний рейтинг, а до нормальних тиражів, а часом просто до можливості видання, як до Місяця далеко?
Чому відсутнє розуміння нюансів у запровадженні таких колись очікуваних законів про декомунізацію і хтось тут обов’язково повинен до кінця «перемогти» когось?
Це Лариса Івшина у передмові до книги може собі дозволити твердити, що спадщину УРСР треба сприймати критично, але об’єктивно: «Українці в таборах, у Політбюро, в еміґрації, на фронтах Другої світової, у дисидентському русі — це все гілки одного дерева. Одні воювали в УПА, а інші в цей час відбудовували Хрещатик. Петро Шелест казав: «Україна хоч і радянська, але наша». Інші кажуть: «Як наша, ми ж політично нею не володіємо». Так, не володіли, але зберегли».
От би ці слова до міністра культури України та до пані, яка керує Інститутом книги. Надто вони вже фільтрують персонажів, про яких можна книжки видавати, а про яких не можна. Я це точно знаю зі свого власного досвіду...
Ні, не закінчене ще оте «попереднє», про яке влучно сказав Станіслав Єжи Лец. І я навів лише окремі приклади. Ми все ще в орбіті багатовікового московського канону, який добре був представлений у одному російському мультику. Він починався з вказівника, що стояв при дорозі. На вказівнику був напис в один бік — «Русь», а в інший бік — «Вороги». Ми і чужі, тобто решта світу. Так жила, живе і буде жити Росія. Це її справа, її «особливий шлях». На здоров’я! Проте Україні це не потрібно.
Книга змусила мене вказати на ще одну важливу проблему української історії. Це проблема конформізму і зради. Не треба заганяти цю проблему на марґінес. Її слід аналізувати, а головне — виносити уроки.
Чому немає, наприклад, повноцінної політичної біографії Михайла Юзефовича? Ах, який чудовий повчальний приклад! Не треба таврувати чи моралізувати, а проаналізувати, чому він діяв і поводився так, а не інакше, якими були спонукальні мотиви (можливо, вони були благородні?) і якими були наслідки. А юзефовичів різного ґатунку було в російсько-українській історії ох як багато! Та, власне, і нині вистачає...
Втім, не буду говорити про те, чого немає в книзі. Хочу висловити вдячність редакції «Дня» за непорушну любов і шану до історії. Книга «Детокс» переконливо це підкреслює.
За академічними традиціями мушу сказати і кілька критичних слів. Мені не сподобалось оформлення книги. З повагою ставлюся до дизайнерів. Очевидно, вони вкладали якісь свої сенси в оформлення першого видання. Проте мені як ординарному читачеві ці сенси мають бути зрозумілі без пояснень, а не навпаки. І звісно, така книга без ілюстрацій — це, як казали в одному радянському фільмі, «как брачная ночь без невесты». Зважаючи на обсяг, книгу можна зробити у двох чи трьох частинах, але обов’язково з ілюстраціями, що олюднять і оживлять те, про що йдеться.
Як засвідчують події після 2014 року, майже оруелівський Big Brother ніяк не хоче подякувати Україні за співпрацю і звільнити її. Але не слід особливо розраховувати на те, що свободу тобі подарують і ти дійсно станеш вільним. Свобода приходить не з чужих рук, а з власної голови і з власної свідомості. Книга «Детокс» не просто про це нагадує. Вона кваліфіковано підказує, як здобути свободу для самого себе. А кому, як це вдасться, — питання інше.
ВІД РЕДАКЦІЇ
«Детокс» або ексклюзивний лімітований набір (книжка й вишуканий арт-супровід) можна замовити на сайті чи придбати в редакції за адресою: м. Київ, вулиця Івана Франка, 42 Б (деталі, як це здійснити, за телефонами: 067 242 54 00; (044) 303-96-23).
Усі, хто придбав, читає «Детокс» і хоче поділитися враженнями, — надсилайте свої думки на пошту [email protected], долучайтеся до обговорення.
