«Ми прийняли рішення – кинути виклик сміттєвій мафії…», - написав нещодавно у Facebook Єгор ФІРСОВ, представник громадської організації «Офіс довкілля», ексголова Держекоінспекції. Разом з командою він планує розповідати про те, як заробляє на смітті так звана мафія, і боротися з цим явищем, а ще – розібратися з тим, чому досі не маємо жодного сміттєпереробного заводу, при цьому тонемо у смітті, а деякі відходи ще й купуємо за кордоном. Загалом – сфер діяльності, дотичних до сміття, занадто багато, щоб їх могла вирішити одна команда однодумців. Це радше – одна з ініціатив, що привертає увагу до накопичених роками проблем переробки, сортування, утилізації відходів. Детальніше про нову кампанію «Життя без сміття» від «Офісу довкілля» - далі у розмові з Єгором Фірсовим.
КОМУ ВИГІДНІ СТАРІ ПРАВИЛА ГРИ
- Єгоре, одна з останніх ініціатив вашої команди стосується сміттєвої реформи. Власне, про проблеми з сортуванням, вивезенням, переробкою відходів ви розповідаєте вже давно. Що тепер – який саме план дій маєте?
- Для початку варто пояснити, що ж таке сміттєва мафія. Це криміналітет, який зайняв частину території, 5-10-15 гектарів, на якій приймає незаконно сміття, заробляючи, по суті, на паразитуванні на довкіллі. Я не можу сказати, що поодинці ця мафія сильна, бо це місцеві «князьки» з мільйонними доходами. Але загалом по країні вона добре організована, напевно, як і будь-яка мафія, тому що їй вигідне неприйняття законів та старі правила. Щодня на їхні сміттєзвалища привозять тонни відходів, на чому вони заробляють щоденно мільйони гривень.
Але річ в іншому – ми живемо зі сміттєвою проблемою десятки років. У нас немає сміттєпереробних заводів, сміття захоронюється, сортування як такого нема… Ми, як неурядова організація, хочемо зрушити розв’язання цієї проблеми з місця. Передусім плануємо публічно розказати про максимальну кількість сміттєзвалищ, кількість мафіозі, хто до цього причетний.
- Тобто ви готові називати конкретні локації та конкретні імена, які з ними пов’язані?
- Так. Звичайно, це не буде інформація про всі 30 тисяч сміттєзвалищ, які є в країні. Але розкажемо про найцікавіші, де виявляється, що, умовно кажучи, сміттєва мафія – це місцевий мер (а таке буде) або місцевий прокурор. Будемо розповідати людям, на чому вони заробляють. Бо здебільшого люди думають, що цей заробіток отримують суто з сортування. Але це не так. Заробіток якраз у тому, що відбувається незаконне забруднення територій. Тобто один формат роботи – публічний, щоб натиснути на депутатів, викликати в людей обурення ситуацією, ініціювати, щоб швидше приймався законопроєкт про управління відходами, а інший напрям – юридичний.
Щоб закрити сміттєзвалище, допомогти громадам щось зрушити з місця, добитися, щоб екоінспекція вийшла на перевірки, треба вести юридичну діяльність. Треба прописувати алгоритми дій, готувати позови в суди. Із цим буде працювати група волонтерів-юристів. Третє, на чому ми акцентуємо нашу роботу, це втілення в життя позитивних практик. Точково є певні приклади гарних проєктів. Наприклад, в Обухові досить непогано працює сортування та збирання відходів. У Житомирі та Львові будуються сміттєпереробні заводи. Добре було б розповісти іншим мерам, як вони це зробили, які складнощі виникали тощо.
«СМІТТЄПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДІВ ПОТРІБНІ СОТНІ, А БУДУЄТЬСЯ ЛИШЕ ДВА»
- Заводи будуються за ініціативи місцевої влади?
- Так, але нам таких заводів потрібні сотні, а будується лише два. Тому варто розповідати про позитивні практики. Крім цього, плануємо звертати увагу на певні точкові речі. Мабуть, знаєте про забруднення річок Боржава, Тиса... Будемо виходити з волонтерами на прибирання, але не лише для того, щоб прибрати, а щоб звернути увагу влади, що вона має це робити, вона має привчати людей до сортування, будувати сміттєві заводи, станції сортувальні, очищати річки і так далі. Ми ніби всі розуміємо, що так далі жити не можна, але змін нема. Усі звикли до цієї ситуації. Хоча за один крок її не вирішиш.
Щодня ситуація погіршується. Сміття нікуди не зникає, його стає ще більше. З кожним роком тонни сміття потрапляють на звалища. Це можна побачити за космічними знімками – щороку вони займають гектари нової землі. Звичайно, це все має великі наслідки. Тому ми будемо розповідати людям і про те, як сміттєзвалища шкодять здоров’ю, життю, як забруднюють ґрунт, повітря, ґрунтові води, річки. Як наша батарейка, градусники чи пігулки, викинуті у смітник, повертаються через наші крани, з яких ми споживаємо воду, через повітря, яким ми дихаємо. Люди мають знати про цей причинно-наслідковий зв'язок. Бо ми відрізняємося від політик Європи тим, що європейці давно зрозуміли зв'язок між станом довкілля та рівнем продовжуваності життя. Тому вони й живуть на 10 - 15 років більше. І вже йдеться, як людині дожити до ста років, а у нас кожен другий чоловік не доживає до 65. Я не кажу, що через сміттєзвалища. Це через поганий стан довкілля. А на нього впливає й величезна кількість сміттєзвалищ.
Хтось, можливо, очікує від нас миттєвих результатів. Хочу одразу попередити – так не буде. Європа йшла до цього десятки років. Ми теж, коли зібрались з цієї ініціативи, зрозуміли, що цей шлях довгий, а воювати зі сміттєвою мафією – малоприємно.
- По суті ви почнете смикати за гарячі точки когось з місцевих прокурорів, чиновників, відповідно, отримаєте у відповідь невдоволення, погрози, опір…
- Ми це усвідомлюємо. Та якщо воювати не будемо, то вони постійно виграватимуть цю війну. Ми будемо втрачати території, а вони натомість отримуватимуть ще більше нелегальних грошей. І нічого не буде змінено.
Ситуація зі сміттєзвалищами так чи інакше впливає на інвестиційну привабливість країни. Бізнесмени інвестують у ті держави, в яких вони хочуть залишитись. Невипадково Лі Куан Ю у своїй книжці «Сінгапурське чудо» сьомий розділ присвятив охороні довкілля. Він говорив, що не можна розраховувати на інвестиції, якщо в країні буде безлад.
Ми витрачаємо мільярди гривень, щоб купити сировину в інших країнах, зокрема й у Росії. Це макулатура, склобій, пластик – а це теж економіка. Уявіть собі сміттєзвалище поряд з Києвом. Ця земля б вартувала мільйони доларів. Там могло бути котеджне містечко, дачі, нацпарк тощо. Замість цього там просто сміття, територія не вартує нічого, плюс її ще треба буде рекультивувати. Звичайно, це втрати. А уявіть, таких точок 30 тисяч по країні. Це втрати на мільярди доларів.
«НАШЕ ЗАВДАННЯ – ДАТИ СМІТТЮ ДРУГЕ ЖИТТЯ»
- Чи є у вас план, з яких міст чи сіл почнете свою роботу?
- Зараз формується команда з усієї країни. До «Офісу довкілля» приєдналися ще інші природоохоронні організації. Також близько двох сотень волонтерів зголосилися нам допомагати. І це не професійні екологи, а дизайнери, айтішники тощо.
Ми хотіли б почати з київських проблем, вони масштабніші, але це не значить, що вони більш важливі, ніж в інших регіонах. Будемо розповідати про проблеми в усіх областях, починаючи з Київщини.
- Ви вже згадували про те, що ми купуємо відходи за кордоном, зокрема й у країни-агресора. Чи була якась реакція після вашого відеозвернення екоінспекції, СБУ, РНБО?
- Перевіряти нема чого, бо це офіційні дані нашої державної статистики. Це більше питання до парламентів та уряду – в нас не вистачає вторинної сировини, бракує сміттєпереробних заводів, ми витрачаємо мільярди гривень, фінансуючи інші країни, зокрема віддаючи кошти в Російську Федерацію. Треба рухатись в іншому напрямку. Тобто ця інформація не є секретною, будь-який громадянин може подати запит у Держстат та отримати ці дані. Я лише надав їм публічності, щоб усі зрозуміли, наскільки абсурдна ситуація.
- Які ваші очікування, чи змінить щось закон про управління відходами, на який довго чекають? Буквально днями з’явилась інформація про те, що буде готуватися порівняльна таблиця до цього закону, ясна річ, що ситуація не зміниться за мить. Тоді, може, треба діяти вже?
- Ми вирішили не чекати, поки закон буде прийнято. Так, він важливий, тому що оновлює законодавство, яке дуже застаріле, він фіксує позиції, що створюють умови для розвитку сміттєпереробних заводів тощо. Але це лише 5 чи 10% від того, що треба зробити. Бо наше ж основне завдання – не просто прийняти закон. А треба, щоб пляшечка, яку ми викидаємо у смітник, не опинялася у шлунку птахів чи у Дніпрі, а щоб отримувала друге життя. Ось це найголовніше. А на це треба роки. Людей слід привчити до культури сортування та споживання, треба вводити розширену відповідальність для виробників, щоб ті, хто виробляє тару та упаковку, несли за це відповідальність.
- Здається, ця відповідальність має бути в законі про відходи, через що він, певно, і блокується?
- Це один з основних його засад. Адже виробники засмічують країну, не несучи за це жодної відповідальності. Ми єдина країна в Європі, де немає системи розширеної відповідальності виробника, тобто виробляй, скільки хочеш, засмічуй країну, нічого не витрачай, а лише заробляй гроші.
- Яка ваша оцінка, чи вдасться цього разу сміттєва реформа, зважаючи на роботу вашої команди, на ухвалення, сподіваємося, відповідного закону, бо справді про це говориться роками, а позитивних змін не видно?
- Це доведеться робити рано чи пізно. І згодом, коли ви будете запитувати про кількість сміттєзвалищ, я відповідатиму, що не 30 тисяч, а одне на країну. До цього все йде. Звичайно, шлях буде тяжким. Бо ситуацію довели до межі, і не тільки зі сміттям. Чорнобиль нас не навчив нічого, берегти довкілля зокрема. Ми укріпили місцеву мафію, профінансували її. З одного боку, люди начебто підтримують ідею розв’язання сміттєвої проблеми, але коли заходить мова про те, щоб треба сортувати, платити за вивезення відходів, то маємо іншу проблему – цього не розуміють і не хочуть робити. До речі, за статистикою, у 30% населення немає договорів на вивезення сміття. Вони й опиратимуться змінам. Та сподіваюсь, що наші сили згодом будуть конвертовані у результат.
