У нинішній ситуації, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Угорщина чи не єдина із країн Євросоюзу і НАТО, яка, фактично, протидіє Україні й реально займає проросійську позицію. Незадовго перед цією війною прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан відвідав Москву й зустрівся з Владіміром Путіним, домовившись про економічну співпрацю, зокрема у сфері постачання газу. І це при тому, що в той час уже спостерігалося серйозне напруження на міжнародній арені... Коли ж почалася повномасштабна війна, Угорщина заявила, що не буде постачати зброю Україні. Більше того — заборонила транспортування через свою територію зброї для нашої держави. Також Угорщина блокує вступ України в Євросоюз, інші західні структури. Відмовилася запроваджувати санкції проти рф.Чим обумовлена така особлива позиція Угорщини? Та її любов до росіян?
Історично підстав для такої любові начебто й немає, як це є, наприклад, у Сербії. Адже російські війська придушили угорську революцію під час «весни народів» 1848 — 1849 рр., якою так гордяться угорці. Ця революція — один із найголовніших моментів їхньої національної пам’яті. Угорці та росіяни не були союзниками ні в Першій, ні Другій світових війнах. Зрештою, радянські (реально — російські) війська здійснили криваве придушення антикомуністичних виступів в Угорщині 1956 р.
Угорщину ще з часів Середньовіччя вважають частиною європейського світу. Тут утвердився католицизм. Під час Реформації багато угорців стали протестантами. Так що з «русским миром» цю країну «духовні скрєпи» не пов’язують. Угорщину без якихось зволікань прийняли й до НАТО, й до Євросоюзу.
Можна, звісно говорити, що існують певні економічні інтереси Угорщини, які можуть мотивувати її до зближення з Росією. Це, зокрема, бажання отримувати дешевий газ.
Водночас в Угорщині існують, чого там гріха таїти, антиукраїнські настрої. Угорські шовіністи й далі розглядають Закарпатську область як «свою територію». Адже колись цей край належав до «великої Угорщини». Тут проживають десятки тисяч людей, які вважають себе угорцями. Чимало із них, фактично, мають «подвійне громадянство», отримавши угорські паспорти. Угорщина спеціально фінансує на Закарпатті різноманітні культурні проєкти, формуючи через своїх агентів (до того ж, доволі успішно) уявлення, що цей край входить до «угорського простору». Тож будь-які кроки з боку України утверджувати в цьому регіоні серед місцевих людей українську ідентичність викликають різку реакцію угорських очільників. Зокрема, таку реакцію викликало переведення викладання в школах на українську мову.
Але чи тільки цим поясняється русофільство, часто поєднуване з українофобією, яке притаманне якійсь частині угорців? Імовірно, це явище має глибинну етнопсихологічну основу. Незважаючи на суттєві відмінності між росіянами та угорцями, у формуванні цих етносів, на диво, є чимало схожого. Можна навіть стверджувати, що ці етноси — такі собі «брати по крові».
Звісно, в сучасному світі «чистих етносів» практично немає. Як правило, формувалися вони в результаті етнічної інтеграції, причому нерідко інтегрувалися «чужорідні» елементи. Не становлять винятку в цьому плані ні російський, ні угорський етноси.
Якщо говорити про етнос російський, то його «колискою» є т. зв. російське Нечорнозем’я, яке в давні часи було заселене угро-фінськими племенами. Навіть зараз чимало населених пунктів, річок, озер мають угро-фінське походження. Зокрема, й столиця Росії Москва. Однак за часів Середньовіччя, ще з часів Русі, ці землі стали місцем слов’янської еміграції. Тут утворилися руські князівства, на чолі яких стояли князі «Володимирового племені» (їх у нас переважно, слідуючи російським історикам, іменують Рюриковичами). Коли ж ці князівства опинилися в складі Золотої Орди, на формування російського етносу чималий вплив справив тюркський чинник.
Приблизно такі самі чинники відіграли основну роль у формуванні угорського етносу. Щоправда, це формування відбулося з «точністю до навпаки». Приблизно наприкінці IX ст. войовничі угорські племена «здобули батьківщину» на землях, заселених слов’янами, про що, зокрема, свідчить «Повість минулих літ». Тому чимало угорських топонімів мають слов’янське походження. Це одна із колишніх угорських столиць Вишеград, нинішня столиця Будапешт, озеро Балатон та ін. А угорська народна культура має чимало слов’янських рис. Крім того, низка угорських прізвищ слов’янського походження, а в угорській мові є чимало слов’янізмів. Наприклад, одним із найбільш поширених прізвищ в Угорщині є Горват (Хорват). І справді, значна частина слов’ян, котрі проживали на землях, які належали угорцям, називали себе хорватами. Також серед угорців поширені прізвища Орос (тобто русин, українець) і Лендел (поляк). Навіть угорський визначний поет Шандор Петефі не мав ні краплини угорської крові... У жилах його текла кров слов’янська. А звали його — Олександр Петрович. Зрештою, не один він такий. У війську національного героя Угорщини Ференца Ракоці (до речі, напівугорця, напівхорвата), котрого так шанують угорці, служило багато русинів-українців. Серед його вояків зустрічаються, зосібна, такі прізвища, як Балога, Пинзеник…
Помітну роль у формуванні угорського етносу відіграли й тюркські елементи, зокрема половці. Принагідно варто нагадати, що, фактично, державною мовою в Золотій Орді була мова половецька. Половці, чи то кумани, з’явилися в Угорщині в другій половині ХІІІ ст. Тут вони зайняли чималі терени, які почали іменуватися Куншагом. Угорський король Ласло IV, чия мати була половчанкою, 1279 р. надав цьому краю широку автономію, яка зберігала чинність до 1876 р. — майже 600 років. Поступово половці «розчинилися» серед іншого населення Угорщини. Але, що прикметно, й нині в Угорщині доволі поширеним є прізвище Кун, тобто половець.
Звісно, не варто, розглядаючи нинішні політичні реалії, абсолютизувати етнічні чи етнопсихологічні чинники. Але й скидати їх із рахунків не слід. Ми бачимо, що угорці, так чи інакше, тяжіють до росіян і дистанціюються від українців. Ця обставина, так чи інакше, має під собою етнічну та етнопсихологічну основу. І не варто це залишати поза увагою.
