Однією із важливих фігур нашої історії є князь Володимир Святославич. У свідомості багатьох українців — це хреститель України-Руси. Не проти його «приватизувати» й наші сусіди. Наприклад, росіяни вважають Володимира своїм князем. А з 2002 р. він оголошений (це ж треба таке!) небесним покровителем військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації. Не проти зробити Володимира своїм і білоруси. Авторові доводилося зустрічати таку версію, що по лінії матері цей правитель був білорусом. Тобто й сьогодні точиться своєрідна боротьба за князя Володимира Святого.
Звісно, діяльність князя мала стосунок і до тих теренів, що тепер становлять Росію, і до Білорусі. Однак Володимир більшу частину свого життя провів на землях українських, княжив він у Києві, тут же й був похований. І, схоже, також народився на українській землі.
З приводу народження князя існують різні думки. У «Повісті минулих літ» місце його народження не вказується. Зате Никонівський та Устюзький літописи говорять наступне: мовляв, Володимир народився в «Будутинєвєсі». Туди відіслала його матір Малку (Малушу) княгиня Ольга. Як відомо, майбутній хреститель Русі був незаконнонародженим — сином князя Святослава і ключниці княгині Ольги. Із цього ж літописного повідомлення також випливає, що село (вєсь) Будутино належало княгині Ользі, а потім, після її смерті, було подаровано якійсь церкві святої Богородиці. Те саме про народження князя Володимира писав і російський історик В.Татищев, спираючись на літописи, що до нас не дійшли.
Закономірно, виникає питання, що це за село Будутино, де воно є. У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутино — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Однак серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає.
Останнім часом український дослідник Ю.Диба висунув версію, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська. Дійсно, Будятичі належать до давніх сіл. Перша письмова згадка про нього датується серединою XVст. Поряд з ним розташовані інші давні села, зокрема Низкиничі — помістя роду Киселів, які походили від київського воєводи Свенельда, котрий очолював ініційований Ольгою каральний похід на деревлян. До речі, Низкиничі походить від давнього слова низкиня, тобто низька, мала. А, як відомо, матір Володимира літописці іменують Малкою. Можливо, назва цього села походить від імені матері Володимира.
Як зазначалося, у згадці про народження Володимира, вказується, що село Будутино після смерті Ольги було передано церкві святої Богородиці. У документах XVст. Будятичі та його околиці пов’язувалися із Зимненським монастирем Успіння Пресвятої Богородиці, що неподалік цього села.
Будятичі розташовані у межиріччі річок Буг та Луга. Археологічні розкопки свідчать, що тут іще до виникнення Давньоруської держави існували протодержавні утворення. Зокрема, археологи розкопали Зимненське городище, яке було столицею волинської протодержави. А що така протодержава існувала, згадує арабський автор Абуль-Хасан Алі Аль-Масуді (896 — 956). У своїй книзі «Луки золота й копальні самоцвітів» він пише наступне: «[Слов’яни] належать до різних племен, які ведуть між собою війни та мають над собою царів. Частина з них тримається християнської релігії, зокрема вчення яковітів. У решти немає божественного писання й вони не тримаються жодного релігійного закону, адже взагалі нічого про такі закони не знають. Згадаймо ці племена. Одне з племен колись у давнину мало царя, який називався Маджаком, а саме плем’я називалося валінана. У давнину це плем’я мало владу над усіма іншими слов’янами, адже мало свого царя, якому корилися царі всіх інших племен». Є підстави вважати, що під назвою племені «валінана» малина увазі саме волинян. Як бачимо, в повідомленні Аль-Масуді говориться також про те, що частина слов’ян прийняла християнство. Відомо, що християнство у західній частині Волині, зокрема у межиріччі Бугу й Луги, поширилося ще наприкінці ІХ ст. На користь цього свідчать як деякі писемні джерела, так і археологічні розкопки.
Дещо цікаве можуть нам повідати топоніми цього регіону. Тут є невелике село з назвою Руснов. Один із присілків Будятич зветься Русовичі. Можливо, цим топонімам дали назву русо-київські поселенці, спроваджені князями Києва на підконтрольну територію. Адже відомо, що Руською землею в давнину іменували передусім Київщину.
Діяння людини, як відомо, «програмуються» у дитинстві та юності. Дитинство Володимира, очевидно, минуло на Волині. Принаймні до 8 — 10 років він жив тут. І саме волинське походження зумовлювало логіку багатьох вчинків князя.
Передусім це стосується прийняття християнства. Щоб прийняти цю релігію, вибрати її серед інших вір (традиційного язичництва, мусульманства, іудаїзму тощо), Володимир мусив ознайомитися з нею, відчути до неї сантимент, прихильність. Це не могло статися в Новгороді, де він княжив у часи отроцтва і юності. Адже це місто було оплотом язичництва. Не даремно дядько Володимира Добриня після хрещення киян змушений був хрестити новгородців «вогнем і мечем». Завоювавши Київ, Володимир спочатку мав проблеми з місцевими християнами — вони фактично стали його ворогами. Тому князь спробував відновити в Києві поганські культи. Проте через якихось вісім років Володимир звернувся до християнства.
Звісно, при виборі князем віри спрацювали різні чинники. Та, нам здається, не останню роль могли тут відіграти спогади дитинства. Цілком імовірно, що в дитинстві майбутній правитель Русі міг ознайомитися з християнством, яке мало поширення в Західній Волині. І чи випадково те, що буквально через чотири роки після хрещення киян Володимир засновує одну з перших єпархій Русі саме на теренах Волині? Йому також приписують побудову тут храмів, зокрема Василівської церкви в місті Володимирі (сучасний Володимир-Волинський).
Із князем пов’язують і заснування стольного града Волині — міста Володимира, названого на його честь. Насправді ж міське поселення тут існувало ще до народження майбутнього володаря Русі. Неподалік міста було згадуване Зимненське городище. Місто Володимир можна вважати продовженням цього давнього поселення, яке, до речі, розташоване неподалік села Будятичі. Напевно, для князя важливо було назвати своїм іменем головне місто Волині, яке він міг знати ще з дитинства. Варто також відзначити, що Волинь за часів Володимира стає важливим регіоном Давньоруської держави. Це і один із центрів християнізації, й культурний осередок, і ворота на Захід.
Волинське походження князя засвідчують також його військові походи. Ставши київським князем, він 981 року здійснив перший похід у волинському напрямку — завоював Перемишль і Червенські міста. Останні знаходилися на Побужжі — поряд з малою батьківщиною Володимира. У 983 р. він воював проти ятвягів, що мешкали на Поліссі й часто своїми походами докучали волинянам. Кампанії Володимира проти сусідів волинян — білих хорватів, предків галичан — теж, напевно, варто пояснювати волинським епізодом у його житті. Як бачимо, князь приділяв багато уваги приєднанню сусідніх до Волині територій, намагаючись зробити цей край безпечним для життя.
На нашу думку, наведені літописні свідчення щодо народження Володимира, факти його біографії дають підстави говорити про волинське походження цього видатного правителя Київської Русі. Саме це походження й пояснює чимало моментів його біографії.
