Є чимало митців і науковців, які зробили неоціненний внесок у розвиток її науки й культури, але досі їхні імена невідомі широкому загалу. Одним із них є видатний дослідник українського мистецтва, пам’яткоохоронець Федір Людвигович Ернст (завдяки його жертовній праці вдалося врятувати й зберегти до нашого часу чимало пам’яток старовини).
В Українському домі триває виставка «В обороні української спадщини. До 120-річчя від дня народження Федора Ернста». Як розповіла «Дню» заввідділу Музею історії міста Києва Ольга ДРУГ, для створення цієї експозиції об’єднали зусилля п’ять музеїв — Музей історії міста Києва, Національний художній музей України, Національний музей історії України й Національний комплекс народної культури «Музей Івана Гончара», а також три академічні інститути — Інститут археології НАН України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського й Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (а ще долучено експонати з приватних збірок Сергія Білоконя, Ігоря Магури та родини Біляшівських).
Відкривають виставку прижиттєві видання праць науковців, які стояли біля витоків українського мистецтвознавства — Олекси Новицького, Миколи Петрова, Миколи Мурашка, Миколи Самокиша, Михайла Грушевського, Івана Труша, а також колег і друзів Федора Ернста — Стефана Таранушенка, Володимира Січинського, Вадима Щербаківського, Федора Шмідта, Миколи Макаренка, Данила Щербаківського, брата Федора Ернста — Миколи. Більшість видань є раритетами й виставляються вперше!
Представлено головні етапи життя та діяльності Федора Людвиговича. Ваблять відвідувачів світлини Києва другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Унікальним є велике фото Золотих воріт 1867 року, обрамлене видами Києва, одного з піонерів київської видової фотографії Йосипа Кордиша. Свого часу світлина була у відділі «Старий Київ» Київського міського музею, де її міг бачити Федір Ернст. Зберігся проект фасаду будинку на вул. Прорізній, 7, де минули перші роки життя Ернста, фото першого аптекарського складу в Києві, який відкрив дід Федора Людвиговича по матері — Ніколаус Неезе. Представлено фото вулиці Кругло-університетської, де жив Ернст у студентські роки, Київського університету Святого Володимира, де він навчався.
У світлинах та документах відображена наукова діяльність Федора Людвиговича — робота історико-етнографічного гуртка при університеті, Українського наукового товариства, де він був секретарем мистецької секції, діяльність Київського міського музею, Української академії мистецтв, при якій Ернст створив музей і бібліотеку, Художнього інституту. Федір Ернст брав участь у всіх пам’яткоохоронних комісіях 1917—1919 років під керівництвом Миколи Біляшівського, згодом був інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам’яток, а з 1926 по 1930 рр. очолював Київську крайову інспектуру охорони пам’яток матеріальної культури. Завдяки роботі Ернста та його колег вдалося зберегти або хоча б зафіксувати значну кількість пам’яток не лише Київщини, а й Поділля, Волині, Чернігівщини, передусім сакральних.
Центр експозиції становлять прижиттєві видання наукових праць Федора Ернста — «Київська архітектура ХVII cтоліття», «Георгій Нарбут», «Німецькі портретисти першої половини ХІХ століття», «Український портрет XVII—XX століть», «Українське малярство XVII—XX століть», путівник «Київ», до якого він написав 249 статей. Поруч — зведений алфавітний список заборонених книг, де значаться всі роботи Ернста. Більшість із них досі не перевидані.
Представлено також матеріали про виставки, які Федір Ернст влаштовував, коли був завідувачем художнього відділу Всеукраїнського історичного музею імені Шевченка. За час його роботи колекція музею збільшилася більш як у десять разів. Федір Людвигович зробив вагомий внесок у створення Київського музею російського мистецтва, Національного музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків, Києво-Печерського, Кирилівського та Чернігівського історико-культурних заповідників. Мріяв про створення заповідника «Київський акрополь», куди мали увійти Софійський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир.
Любов Федора Людвиговича до Києва, наполеглива праця та непохитність позиції щодо збереження його скарбів призвели до загибелі вченого. Вперше його як німецького підданого було вислано на три роки на початку Першої світової війни. 1933-го вже знаного науковця Ернста засудили до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу, а після закінчення терміну не дозволили повернутися до рідного Києва. У засланні він продовжував музейну роботу — створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу в м. Повенці, 1936-го завідував Музеєм будівництва каналу Москва — Волга в м. Дмитрові, очолював роботу зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті (1937 р.), був заступником директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі (1938—1941 рр.). У липні 1941 року Федора Ернста заарештовано за підозрою в шпигунстві, а 1942-го розстріляно. В експозиції представлені матеріали, присвячені його колегам та учням, більшість з яких також було репресовано...
