Запущений лише 8 листопада газопровід «Північний потік» учора повністю припинив прокачування газу до Європи. За офіційною версією «це короткострокове призупинення для техобслуговування, необхідного для налагодження газопроводу на етапі виводу на проектну потужність». Та все ж, чи не є цей епізод свідченням залежності Європи від рішень, що приймаються у Москві?
«Росія трансформувала ідеологію «Північного потоку», переприв’язавши його від Штокманівського родовища до старіючих родовищ Західного Сибіру і нерозроблених родовищ Ямалу, перетворивши його на проект ведення майбутніх енергетичних воєн у Європі, — вважає директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар. — Цей маршрут збільшує можливості Росії маніпулювати об’ємами, напрямами і цінами газу, що експортується. А якщо з’явиться ще й «Південний потік», то це буде жадана мрія всіх кремлівських лідерів з радянських часів, починаючи від епохи пізнього Брежнєва». На думку експерта, Північний і Південний потоки «вважають спрямованими виключно проти України, але вони так само обхідні щодо Білорусії, Польщі, Словаччини, оскільки виключають транзитну компоненту. Але якщо «Ямал — Європа» є досить логічним проектом з точки зору комунікації між ямальськими родовищами і німецьким ринком газу як найкоротша сполучна лінія, то варіант прокладення «Південного потоку», що планується десь у перспективі, підтверджує, що тут вже й не пахне економікою, а має місце чиста геополітика».
Як бачимо, розмова про місце нашої країни в енергетиці об’єднаної Європи все сильніше виривається за стіни офіційних установ і стає предметом дискусій експертного співтовариства. Учора у Києві в межах «Національного конвенту України щодо ЄС» відбулися слухання в робочій групі, присвячені вивченню взаємозв’язку між вступом України в зону вільної торгівлі з ЄС і перспективами для вітчизняного сектора енергетики. В ході обговорення йшлося про організацію широкої суспільної і експертної підтримки ініціатив з модернізації газотранспортної системи України за участю ЄС і Росії, а також про необхідність аналітично-комунікативних заходів в Україні і в Європі, спрямованих на всебічне експертне опрацювання і прилюдне поширення знань про цю ініціативу. Було зазначено, що енергетичний розділ угоди про ЗВТ є важливою частиною пакету угод про інтеграцію України в спільний енергетичний ринок ЄС, у якому встановлюються ринкові принципи ціноутворення і торгівлі ринковими товарами. Це відкриває двері для проведення структурних реформ в енергетичному секторі України і її повноправної участі в цьому ринку, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності підприємств енергетики і зміцненню енергетичної безпеки в регіоні.
«В межах європейської інтеграції наше ключове завдання, — сказав, відкриваючи дискусію, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло, — це проведення тих необхідних змін в енергетичному секторі, які наближають нас до формату, що відповідає стратегії соціально-економічної модернізації».
Говорячи про енергетичний блок в угоді про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС, народний депутат і співголова робочої групи Конвенту Анатолій Кінах відзначив, що Україні потрібно використовувати всі можливості, аби «не лише зберегти, але й зміцнити свій статус невід’ємної складової енергетичної безпеки Європи». Водночас, на думку народного депутата, попри те, що Україна вже ратифікувала енергетичну хартію і є членом європейського Енергетичного співтовариства, Євросоюз не має з Україною єдиної енергетичної стратегії, починаючи із завдань диверсифікації постачань енергоносіїв і до питань, що становлять для України національний інтерес. «Ми не розуміємо, чому в умовах, коли Україна має газотранспортну систему, здатну транспортувати на кордон з Євросоюзом 140 мільярдів кубометрів газу, компанії, що представляють базові держави ЄС, є активними учасниками проекту газопроводу «Південний потік». Разом з «Північним потоком» це створює загрозу втрати Україною статусу європейського транзитера».
Нагадаємо, що Україна залишається унікальним мостом, що сполучає держави, які мають у своєму розпорядженні великі запаси енергоресурсів, з країнами, у яких постійно зростає попит на ці ресурси. Причому інфраструктура транспортування енергоносіїв, що існує в країні, має істотні резерви для розширення. Річна пропускна спроможність нафтотранспортної системи України становить 121 мільйон тонн на вході і 56 мільйонів на виході. Газотранспортна система має 37,6 тисячі кілометрів газопроводів різного призначення і продуктивності, 13 підземних сховищ газу загальною ємкістю більше 32 мільярдів кубометрів. Україна також має в своєму розпорядженні велику кількість ліній електропередач міждержавного значення, об’єднуючих нашу країну з енергосистемами не лише Росії, а й Молдови, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії.
Керівник відділу програм допомоги «Енергетика, транспорт і довкілля» Представництва Євросоюзу в Україні Ханс Райн нагадав, що 2005 року Україна підписала з ЄС особливий меморандум про взаєморозуміння в енергетичній співпраці, включаючи газ, нафту, електроенергію, енергобезпеку, енергоефективність і використання поновлюваних джерел енергії. Він назвав головними віхами в імплементації цього документа конференцію в Брюсселі 2009 року, присвячену участі ЄС в модернізації української ГТС, і переговори про вступ України до європейського Енергетичного співтовариства. «А те, що ми намагаємося зробити зараз під час переговорів про асоціацію й угоду про ЗСТ, — сказав Райн, — буде все це цементувати, дозволить зробити крок у майбутнє». Завдяки підготовленій угоді з ЄС, упевнений Райн, Україна і надалі виглядатиме в очах європейців «надійним і безпечним енергетичним партнером, надійною транзитною країною».
