Швидко і зручно. Так хочеться охарактеризувати основні переваги маршрутних таксі як виду міського транспорту. Саме маршрутки «підкидають» нас до потрібної точки міста. В них минає і частина нашого життя. А часом там лишається чимало нервів і здоров’я пасажирів. Погане, як відомо, запам’ятовується надовго.
Основним недоліком маршрутних таксі є непристосованість самих автомобілів. Як часом непристосований належним чином автопарк допускають до здійснення перевезень, лишається тільки здогадуватися.
Ці звичні вже традиції міського життя стали свого роду випробуваннями чи своєрідною небесною карою. Всі пам’ятають біблейські десять кар єгипетських. Так же часом стається, на жаль, і в нашому житті. Щоправда, їх дещо менше, але від цього не легшає на душі.
Кара перша — «Жизнь блатная». Куди ж без цього. Це головний атрибут справжньої маршрутки. Не почув блатняка зранку — вважай, день минув дарма. Відразу поринаєш у яскравий блатний світ. Температура за вікном 40 градусів нижче нуля. Тут всі ботають по фєні, закони охороняють воровські поняття. А по периметру на вишках стоять вертухаї. Ностальгія мучить не лише водія, а й пасажирів у салоні.
Кара друга — «Культурні» водії». Водії маршруток часом проводять майстер-класи з використання триповерхового мату. Оплата вже зарахована у вартість проїзду. Варто просто запам’ятовувати, які слова і в яких життєвих ситуаціях застосовувати. А якщо якийсь пасажир попросить водія припинити «лекцію», в цей же момент «нахабу» накриє вербальне цунамі експресивних висловлювань і невербальних доповнень.
Кара третя — «Не гальмуй!». У деяких водіях «пропали» першокласні гонщики. Їм би болід та на гарне дорожнє покриття — і обстоювати честь України. В такому випадку ми б «переплюнули» «Формулу-1».
Кара четверта — «Чарівний світ спілкування». Про балакучих маршрутників легенди ходять. Звісно, їм не вистачає спілкування. А втамувати жагу можна, лише опустивши скло і почавши перегукуватись з водієм сусідньої маршрутки. Нехай весь світ зачекає, разом з пасажирами і затором, який спричиняє сусіднє авто.
Кара п’ята — «Триматися за повітря». Вона діє за відсутності поручнів у перевантаженому маршрутному таксі. Заради справедливості зауважу — поручні у маршрутках є, але вистачає їх далеко не на всіх. Ось і доводиться триматися за спину сусіда, вгризатись у обшивку салону, а більшості — усе-таки триматися за повітря.
Кара шоста — «Моя хата скраю». П’яна компанія з гучним реготом заходить у салон. У маршрутці яблуку ніде впасти. Сумнівна компанія штовхається, нецензурно лається, тут же смокче пивце з пляшки. Маршрутка немов вимерла. Усім усе по цимбалах. Нарешті хлопці напідпитку покидають маршрутку, лишивши на підлозі салону авта порожні пивні пляшки і шматки сухариків, що смердять людською байдужістю.
Кара сьома — «Пропустіть ветерана». Часто для більшості пасажирів пожертвувати своїм місцем для ветерана чи людини похилого віку — річ майже нездійсненна. Люди на місцях у салоні ліниво рухають щелепами, рятуючи кислотно-лужний баланс у ротовій порожнині. Літня людина змушена їхати стоячи.
Проблема набагато глибша, ніж здається на перший погляд. І справа не лише у відсутності комфорту обслуговування водія та належних умов для пасажирів. Саме тут оголюється правда існування, яка ховається у товстому коконі міжособистісних і міжкультурних відносин. Схоже, що людську душу замулило по самі вінця, як давню грецьку амфору на дні брудного і неспокійного моря життя.
