Повернення святині
У п’ятницю, 18 листопада, о 10.00, та в неділю, 20 листопада, о 14.00, на каналі «Культура» — документальний фільм «Михайлівський Золотоверхий» у програмі «Василь Вітер. Ретроспектива»
Стрічка «Михайлівський Золотоверхий» стала першою із трилогії документальних фільмів, присвячених відродженню втрачених духовних святинь у новій Незалежній Україні. Цей фільм Василь Вітер почав знімати тоді, коли закладалася капсула з посланням для нащадків у підмурки майбутнього храму. Це було 1997 року. Сьогодні ж стрічка «Михайлівський Золотоверхий» сприймається як документ епохи новітньої української історії. У своїй програмі «Ретроспектива» Василь Вітер розповість про те, як довго і наполегливо проходив процес кінозйомок, про кінооператорів, які працювали над фільмом, про те, як непросто було втриматися від спокуси догодити замовникам і скотитися до підспівування політикам, які часто змінювалися і вимагали прославляти тільки їх. У цьому фільмі знято багато відомих персонажів, і не всі вони втрималися на політичному Олімпі. Проте, на думку авторів фільму, кожен, хто був причетний до відновлення храму, мав право бути зафіксованим у цьому кінодокументі. Про те, як зводилися духовні стіни українського собору кінця ХХ століття, розповідають Василь Вітер і його фільм.
«Блакитна безодня»
З неділі на понеділок, з 20 на 21 листопада, о 00.55, на каналі «1+1» програма «Аргумент-Кіно» пропонує телеглядачам перегляд стрічки французького кінорежисера і продюсера Люка Бессона, яка зробила його знаменитим на увесь світ.
— У картині йдеться про двох друзів... Ще в дитинстві Жак Майоль та Енцо Молінарі сперечалися про «блакитну безодню» у глибинах океану. Батько Жака загинув під час пірнання. Але, оминаючи страхи, Жак та Енцо також стали пірнальниками. Вони беруть участь у змаганнях на тривалість перебування під водою і глибину занурення. А ще обидва закохані в американку Джоанну. І їх обох, як і раніше, вабить небезпечна «блакитна безодня», — розповідає автор та ведучий програми «Аргумент-Кіно» Володимир ВОЙТЕНКО. — Фільм «Блакитна безодня» для Люка Бессона є дуже особистим, бо майже все дитинство він провів разом із батьками в Греції та Югославії, де вони заробляли на життя, навчаючи підводному плаванню. А в шість років його найкращим другом був восьминіг, якого Люк підгодовував щодня на морській глибині. І задум фільму, безумовно, був навіяний цими дитячими враженнями, а також побаченим у 16 років фільмом Жака Майоля, що демонстрував занурення апне на 92 метри. Апное, або ж фридайвінг, багаторазовим чемпіоном світу з якого був Майоль, — це пірнання під воду із затриманням дихання... І Майоль знаменитий не тільки цим: також — своїми філософськими й містичними поглядами на питання відносин людини й океану, а ще — неймовірно теплими стосунками з дельфінами. Він є автором книжки «Homo Delphinus. Дельфін усередині людини».
Таким чином Майоль став кумиром для Бессона. І, власне, головний герой «Блакитної безодні» у блискучому виконанні Жан-Марка Барра отримав ім’я і прізвище — Жак Майоль. Прикметно також, що Майоль був консультантом на цьому фільмі. Та все ж картина, варто зауважити, не про Майоля, а про Бессона, чи, радше, про його мрії, яким не довелося здійснитися. Нещасний випадок із юним 17-літнім Люком під час одного з занурень перекреслив його плани професійно працювати з дельфінами... Хоча, наголошу, одним із операторів просто фантастичного підводного фільмування «Блакитної безодні» є сам Люк Бессон. Взагалі, постановник прагнув показати у своєму фільмі всю красу фридайвінгу, найбільш видовищним елементом якого є, звісно, саме пірнання.
Так, одним із очевидних достоїнств фільму є унікальне підводне знімання, а також романтика морських глибин і дивовижні краєвиди, зафільмовані на французьких островах В’єрж, а також в Італії, Греції, Перу та Сполучених Штатах. До речі, «Блакитна безодня» стала першою англомовною стрічкою Бессона. Це робилося з метою прокату в США. Але там вона успіху не мала. Зате у Франції був тріумф — картина й досі у списку загальних рекордсменів прокату, вона входить до десятки найпопулярніших французьких фільмів... Як ви розумієте, сама тільки краса моря не могла б забезпечити такої популярності у глядачів. І дійсно, у «Блакитній безодні» все чудово збалансовано: драма, комедія, психологія, романтика; зрештою, прекрасна музика Еріка Серра, за яку він отримав найвищу французьку кінонагороду — «Сезара». Щоправда, в американській версії фільму, яку змонтували вже після прокатного провалу, цей саундтрек замінили на музику іншого композитора. Зате стрічку увінчали хепі-ендом.
Завдяки тому, що у «Блакитній безодні» Люк Бессон, про творчість якого йтиметься у спеціальному епізоді, розповідає про свої найзаповітніші мрії, цей його фільм вийшов правдивим, щирим і глибоким. Незважаючи на нібито простенький сюжет.
