Естонія досить безболісно пережила фінансову кризу, яка уразила багато країн світу, Європи. Цю балтійську країну навіть стали називати моделлю для Європейського Союзу. Учора новий посол Республіки Естонії Лаурі ЛЕПІК в Україні вручив вірчі грамоти українському Президентові. У ексклюзивному інтерв’ю «Дню» пан ЛЕПІК розповів про те, яким досвідом готова Естонія поділиться з Україною, як йому вдалося з бібліотекаря стати дипломатом і що думають у Таллінні про процеси над колишніми членами українського уряду.
«...ДОБРЕ, ЩО ЛЮДИ ОБГОВОРЮЮТЬ НАШ ДОСВІД»
— Пане посол, учора (інтерв’ю записувалося 15 листопада. — Авт.) федеральний канцлер Ангела Меркель заявила, що Європа переживає найважчу кризу після Другої світової війни, і закликала будувати нову Європу. Якою бачить Естонія нову Європу?
— Я вважаю, що моя країна є однією з найбільш інтегрованих у Європі. Ми члени ЄС і НАТО, входимо в Шенгенську зону, 1 січня цього року вступили до зони євро. Це свідома політика Естонії. Я думаю, що такий значний рівень інтегрованості дає високе відчуття упевненості, стабільності, передбачуваності, а також основу для розвитку нашої держави і народу.
А ось що стосується нової Європи, то ця дискусія лише починається. Є різні ідеї. Я думаю, що ми обговорюватимемо всі ці питання. Наш досвід показує, чим більше інтегрованості в Євросоюзі, тим краще. Я не думаю, що ми повинні йти на двошвидкісний Євросоюз. Дуже важливо, аби всі члени ЄС були рівні. І якщо така дискусія почнеться, то нам треба буде зважити всі обставини і разом ухвалити рішення.
— Нещодавно німецький тижневик Der Spiegel написав статтю про вашу країну під заголовком: «Естонія — модель для ЄС», а у вчорашньому номері канадської Globe and Mail надрукована стаття: «Естонська зірка сяє на тлі боргової кризи — але наскільки довго?» Як ви сприймаєте такі публікації?
— (Сміється). Звичайно, дуже цікаво читати статті про мою країну. Скажемо відверто — це добре, що люди обговорюють наш досвід. Це добре,що люди серйозно цікавляться, як ми вийшли з кризи.
Але думаю, що наш 20-річний досвід реформ показує, що треба самим вирішити проблеми. У нас радників було дуже багато (сміється). І коли 1992 року ми приймали свою валюту, то всі радили нам цього не робити. Нам говорили, що це неможливо. Я це говорю до того, що треба самим зважити всі аргументи і приймати рішення, хоча поради бувають дуже цікавими.
«ТІ, ХТО ЗНАЄ І РОСІЙСЬКУ, І ЕСТОНСЬКУ МОВИ, МАЮТЬ БІЛЬШЕ ШАНСІВ ОТРИМАТИ РОБОТУ»
— У естонській і російській пресі часто з’являються статті про інтеграцію неестонців в естонське суспільство. Наприклад, депутат Рійгікогу Андерс Херкель заявив, що передумови для об’єднання естонців і неестонців були досить погані. Що ви скажете на це?
— Я можу з упевненістю сказати, що наш досвід інтеграції населення Естонії, естонців, росіян, українців, євреїв, — це великий успіх. Ми почали працювати в цьому напрямі давно. Створені нами умови дозволяють кожній людині, яка працює і живе в Естонії, отримувати громадянство, брати участь у місцевому житті. У нас негромадяни можуть брати участь у місцевих виборах і працювати за спеціальностями у будь-яких організаціях. А ті, хто знає і російську, і естонську мову, мають більше шансів отримати роботу. Наша політика інтеграції є успішною і може стати прикладом для інших країн. Ми бачимо, що держави, які нас критикували у 1990-х роках, наслідують наш приклад і розробки, які у нас успішно реалізуються.
— І до таких розробок належить політика переходу на 60-відсоткове навчання естонською мовою у російських школах?
— Я думаю, що частина населення підтримує цю політику. Адже її суть полягає в тому, аби більшість людей, для яких російська мова є рідною, віддавали своїх дітей у садочки з естонською мовою. Є і критики цієї політики, але вони в меншості. Звичайно, конструктивна критика завжди корисна. Адже тоді можна калібрувати нашу політику, удосконалювати її.
— Як у вас розцінюють той факт, що «Північний потік» став реальністю попри те, що багато країн Східної Європи протестували проти нього?
— Так, це вже реальність. Ми критично ставилися до рішення побудувати такий потік, оскільки вважали, що з боку ЄС це не є актом солідарності. Це було рішення двох країн: Німеччині і Росії. Потім намагалися пояснити, що це і рішення Євросоюзу, який пов’язаний із цим проектом.
«Я ХОТІВ ДОПОМОГТИ ПОБУДУВАТИ НОВУ ЕСТОНІЮ»
— Пане посол, а як ви з бібліотекаря стали дипломатом?
— Це було досить просто. Я працював у Національній бібліотеці Естонії близько 5—6 років, вчився в аспірантурі у Санкт-Петербурзі. А в 1991 році мені було 30 років, коли ми почали відновлювати свою державність. На той час я був заступником директора бібліотеки з науки і переді мною стояв вибір починати з нуля — йти в дипломатію чи залишатися на колишній роботі. Проте я вирішив спробувати реалізувати себе в держслужбі. Я хотів допомогти побудувати нову Естонію. 1992 року я вступив до естонської школи дипломатів, а також прослухав міжнародний курс для початкуючих дипломатів в університеті Лідса. Після цього мене взяли на роботу в МЗС. З 1996 по 2000 рік я працював у Вашингтоні заступником посла. Моя дружина теж естонський дипломат, теж посол. І коли я був у Вашингтоні, вона узяла відпустку на чотири роки і була домогосподаркою. У 2000 році її призначили послом до Берліна і тоді настала моя черга узяти відпустку на чотири роки. Я тоді працював у Естонському інституті зовнішньої політики як експерт, який часто бував у Берліні. Там в університеті Гумбольдта я закінчив дисертацію. 2005 року нас направили до Брюсселя, мене — заступником голови місії Естонії при НАТО.
— І це призначення послом в Україні є першим для вас?
— Так.
— Ви хотіли цього призначення саме до України?
— Звичайно. Це для нас дуже важлива країна. Україна є пріоритетом нашої зовнішньої політики. Тому я дуже задоволений, що моя перша місія як посла випала саме на Київ.
— І які завдання вам поставили в Таллінні?
— Для мене найважливіше завдання — розвивати наші двосторонні стосунки, торгівлю, культурну роботу — все, що об’єднує наших людей. Тут, звичайно, треба сказати, що я не починаю з нуля. Моє завдання — знайти нові ініціативи, нові нюанси розвитку стосунків між нашими країнами.
І оскільки ми в ЄС і НАТО, то на мене покладається завдання допомогти виробити загальну позицію Євросоюзу і Альянсу в стосунках із Україною.
— Оскільки ви торкнулися теми ЄС, то хотілося почути, якими бачать у Естонії процеси, що зараз відбуваються в нашій країні, я маю на увазі вирок Юлії Тимошенко і перебування багатьох членів уряду колишнього прем’єра у в’язницях? Чи перешкодить це підписанню Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі?
— Ми є великими прибічниками того, аби Україна уклала Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі. Ми вважаємо, що це дуже важливо. Останні новини про останній раунд переговорів є досить оптимістичними. Я сподіваюся, що ми доведемо цей процес до кінця.
«ЛЮДИ МАЮТЬ БУТИ УПЕВНЕНІ, ЩО СУДИ І ПРАВОСУДДЯ Є СПРАВЕДЛИВИМИ»
— Минулого тижня у Києві була державний секретар ФРН Корнелія Піпер, яка заявила, що з німецького боку умовою підписання цієї угоди є звільнення політичних в’язнів — Тимошенко та інших опозиціонерів. Що ви скажете із цього приводу?
— Я вважаю, що одним дуже важливим чинником для розвитку кожної держави, яка хоче наблизитися до Євросоюзу, є упевненість населення у правосудді. Люди мають бути упевнені, що суди і правосуддя є справедливими. Думаю, що ті процеси, які зараз сталися в Україні, не збільшують цієї упевненості. І незалежно від того, чи бажає країна наблизитися до ЄС, цей чинник сам по собі дуже важливий для країни. Тут ніхто нічим допомогти не може. Лише власті або законодавці повинні приймати рішення, реалізувати реформи, аби відчуття справедливості й упевненості в судах посилилося. Я думаю, що це один із найважливіших моментів і для внутрішнього розвитку країни.
— Ви сказали, що будете все робити для розвитку двосторонніх стосунків. Але одним із елементів, що сприяє цьому, є бізнес-клімат у країні перебування. Чи покращується він в Україні?
— Бізнес-клімат можна і треба завжди покращувати. Я не знаю, ще не встиг з’ясувати, скільки хвилин, годин або днів знадобиться в Україні, аби відкрити новий бізнес. Я знаю, що в Естонії це можна зробити за 18 хвилин. Саме стільки часу потрібно, аби зареєструвати нове підприємство. Я думаю, що такі факти говорять самі за себе. Все, що я сказав на рахунок стабільності і передбачуваності, стосується і бізнес-клімату. Якщо законодавство міняється через день, то досить важко аргументувати, аби бізнесмени сюди прийшли.
Я думаю, що потенціал тут величезний. Я знаю, що деякі естонські бізнесмени досить успішно ведуть бізнес у вашій країні.
— І не збираються йти, як це роблять польські інвестори?
— Не знаю. Думаю, що доки не збираються. Люди, які мають тривалий досвід роботи в Україні, досить добре освоїлися. Звичайно, є проблеми. І я як посол щодня маю справу з конкретними проблемами естонських підприємств. Це мій обов’язок. Я думаю, що ми спробуємо розвивати інтерес наших бізнесменів у бік України. Але це не просто.
«МИ МОЖЕМО ПОДІЛИТИСЯ ДОСВІДОМ ЗІ СТВОРЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ»
— Ви з цими питаннями вже зверталися до Адміністрації Президента?
— Так, я роблю і це. У нас є проблеми, які я спробую вирішити. Є у нас позитивний досвід діяльності міжурядової комісії. Ми зараз домовляємося про дату проведення чергового засідання цієї комісії.
Ми можемо поділитися досвідом зі створення електронного уряду і всього, що пов’язане з цим. У нас є досвід і розробки, які могли бути цікавими українській стороні. Я сподіваюся, що перше засідання міжурядової комісії за моєї участі стане позитивним імпульсом розвитку стосунків між нашими країнами.
— Можете навести приклад напрацювань, якими зацікавилася українська сторона?
— Позитивне те, що українському уряду цікава наша пенсійна реформа. Що стосується електронного уряду, то тут ми можемо допомогти конкретними розробками. Тут є два аспекти: робота самого уряду з паперами або без них і те, як громадяни можуть використовувати ці розробки, які держава повинна надавати в електронній формі. І тут у нас дуже цікавий досвід. Якщо говорити про податкову політику, то більше 98 відсотків естонських громадян і підприємств використовують електронні форми податкового департаменту. Є й інші форми, які допоможуть людям спілкуватися з державою без бюрократії.
— Як почувається естонська діаспора в Україні, її прав не обмежують?
— В Україні є Естонське культурне товариство, місцеві товариства у Харкові і Криму. У Криму є давні естонські села. Якраз цього року ми відзначили 150-річчя їх заснування. Моя держава спробує щороку їм допомагати. Ми посилаємо туди вчителя з Естонії. Люди дуже активні, постійно збираються, є ансамблі. Я дуже задоволений цією активністю.
— Чи збираєтеся ви вивчати українську мову і приєднатися до когорти послів, які розмовляють нею?
— У мене такий намір є. Просто я перебуваю тут лише три місяці. Багато часу у мене забирало те, щоб «завести» себе. У мене є таке завдання — переїхати в нове посольство на Пушкінській, 43-Б. І ця робота займає багато часу. Минулого тижня я зустрівся з паном Поповим і сказав йому, що дуже задоволений тим, як працює міська адміністрація і вирішує наші технічні питання, які завжди є.
