Наприкінці жовтня чехи й словаки відсвяткували найвизначніше національне та державне свято — День заснування Чехословацької держави. А незабаром, 17 листопада, ще одне, щоправда не таке вже офіційне, свято — День краху комунізму на чеській землі. Як бракує цього свята нам! Тепер чехи й словаки живуть у різних державах, і попри справжню братську близькість, вони вже різні держави. І хоча Словаччина географічно й ментально ближча, тісні зв’язки України з Чехією, українців — із чеським людом є очевидними.
Особливо близькою чеська земля є для галичан, буковинців і закарпатців — адже в одній державі тривалий час перебували. І не в найгіршій, хоча й імперії, — Австро-Угорській імперії Габсбургів. Немов би для чистоти експерименту дві частини українських земель поділили між двома імперіями: деспотичною самодержавною, до якої кличе наша п’ята колона, та освіченою європейською, здобутки й плоди якої ми чомусь недооцінюємо. Саме в Австро-Угорській імперії наші селяни, а це була майже вся маса народу, дізналися про свободу, отримали вперше розуміння «громадянина» замість звичного «бидла». Чи не тоді розвинулася наша культура, промисловість і суспільні відносини? І доволі часто носіями не лише владних повноважень, а й освіти, порядку, культури й права були для Галичини, що спиналася на ноги, чехи та мораваки, завербовані до тодішньої австро-угорської влади.
Скільки діячів нашої культури, освіти, науки знайшли прихисток у затишній Празі! Перелік відомих українців у Чехії може нараховувати сторінки й буде неповним. Тут кували кадри військові УНР, діяла Господарча академія в Подєбрадах, формувалися культурні товариства й редакції часописів. Змістовною є й сторінка слов’янофільства.
Але насправді сусідські відносини між чехами й русичами сягають набагато глибших часів. За однією з версій древній Перемишль був поселенням, східною опорою просування легендарного роду Пржемисловичів. Про діяльність моравських монахів Кирила та Мефодія відомо більше. Цікаво, що дві дружини князя Володимира до його хрещення були чешками. Уже по-справжньому дипломатичні відносини мав із Чехією король Данило Галицький. Небагато людей знає, що Пилип Орлик, автор, як сміливо стверджують, першої козацької конституції, походив із збіднілого чеського роду Орлів. Багато чого з цього історичного доробку забуто або втрачено.
Набагато менш помітною, але результативнішою за наслідками була взаємна міграція населення. Чехів на українські землі гнали бідність, малоземелля, неврожаї, релігійні конфлікти, мори й пошесті. Уже пізніше до цього додалася колоніальна політика. Українців на чеські землі приводили воєнні конфлікти, національні утиски й добре відоме тепер заробітчанство. Відчутним був похід нашого люду за знаннями, технологіями та вміннями. А ще уявіть собі, що окремі козацькі загони заробляли в Чехії, як би тепер сказали, «охоронною діяльністю». Доказом — окремі фігури на знаменитому й популярному серед туристів Карловому мості в Празі — відверто козацькі вуса й оселедці в застиглих у камені персонажів.
Останні війни й соціальні зміни на європейському континенті врегулювали міграційні відносини. Багато чехів, можна сказати, більшість, повернулися на історичну прабатьківщину. Одночасно чимало українців вирішили оселитися в Чехії, обравши власне благополуччя, а не примарну, на їхню думку, мету побудувати цивілізовану й зручну для життя Україну. Але й досі доволі часто можна зустріти в наших землях чеські прізвища. Таких, як наша родина, де визнають українські традиції, лунає українська мова, а в неділю подають вареники з борщем, при цьому пам’ятаючи своє чеське коріння, — доволі багато. Лише серед моїх знайомих: Міколяш, Конечна, Гавел, Водічка, Ванєк, Гошко, Каленський, Топінка, Мерунка, Гавлічек та багато інших. Наразі в економіці відновлюють світлу пам’ять і доробок геніального Йозефа Шумпетера з Моравії. А він три роки працював у Чернівцях в університеті, написав там чи не найбільш знамениті праці, враховуючи «Теорію економічного розвитку».
Коли навідуюсь у рідне село мого прапрадіда, колись майже повністю чеську Комарівку на Бродівщині, то захоплююсь широкими алеями, у формі яких спроектовано й побудовано там сільські вулиці. Продумані добротні будинки, раціонально розміщені господарські споруди, все виважено, прораховано, все — для поліпшення життя. Десь на півдні України в Миколаївщині — чеське село Бохеміка. І та ж сама картина — акуратне село, культура, порядок і повага до свого і до місцевого. Уміли ж люди організувати своє життя, передбачити, що колись, може, і доріг ширших буде треба.
Мінялися влади й політичні режими, змінювалися економічні та суспільні моделі. Але Чехія була й залишається землею, зручною та комфортною для життя. Спокійний і незворушний чеський люд мирно попиває своє найкраще у світі пиво, та за першою небезпеки для демократії вибухає багатотисячними мітингами протесту. Основою цього є гідне життя й високі соціальні стандарти. Тиха, толерантна і виважена нація раптом стає гнівним кулаком, щойно починають нехтувати права людини. Якось незаконне звільнення редактора популярного телеканалу у двохмільйонній Празі викликало справжню революцію одного дня. Навіть у наближенні важко уявити, як би повелися чехи з нашими можновладцями, зважаючи на їхні «подвиги».
Найвищий рівень ВВП на душу населення в регіоні, динамічний і спокійний розвиток, збережена природа й розміщена поруч індустріальна база — все це створено спокійною, зваженою та вміло організованою працею. Доповненою важкою працею наших та інших заробітчан. Чехи, попри свої відомі ліві політичні симпатії, чітко й рішуче порвали з комунізмом. І не лише з допомогою цивілізованої люстрації, а й звичного неприйняття комуністичних ідей і примар. Вони не сумують за «добрим Леніним», радянськими танками, екскурсіями в Ленінград і дешевою залізною рудою. Бо мають найцінніший ресурс — працьовитий і кваліфікований народ, який хоче гідно жити на своїй землі.
Тож, як належить сусідам, привітаємо Чеську державу, чеський народ і чеську діаспору в Україні не лише з державним святом — Днем чеської держави, а й з Днем краху комунізму. Щоб їм і нам добре жилося в спільній та об’єднаній Європі.
ДО РЕЧІ
У селі Лобаново Джанкойського району (це колишнє село Богемка, засноване чехами 150 років тому!) нещодавно пройшов фестиваль, у програмі якого були відкриття нової експозиції національного музею, святковий концерт, спортивні змагання, дегустація національних страв, а також фотовиставки, де було представлено фотоматеріали XIX—XX сторіч із фондів етнографічного музею та архіву Кримського культурно-просвітницького товариства чехів «Влтава».
Переселення чехів до Криму було пов’язане з масовою еміграцією їх до України наприкінці 60-х — на початку 70-х років XIX сторіччя. Основною причиною переселення стали економічні умови, які склалися тоді в Чехії, — відсутність землі, зубожіння населення. До Криму чехи переселялися в основному з Богемії, а також із заснованих раніше колоній у Полтавській губернії. Переселення йшло двома шляхами — морським (через Феодосію) і сухопутним (через Перекопський перешийок). Частина переселенців вибрала для поселення Феодосію. Тут вони почали займатися торгівлею, але потім були змушені переселятися до степового Криму, не витримавши конкуренції. В 1860-х роках у Перекопському повіті було засновано чотири чеські колонії, які пізніше було перейменовано: Табор (нині село Макарівка Первомайського району), Богемка (нині село Лобаново Джанкойського району), Царкевич (нині село Пушкіне Красногвардійського району) і нинішнє село Олександрівка Красногвардійського району. За даними Всеросійського перепису населення, 1897 року в Таврійській губернії мешкало 1962 чехи, з них 1174 — безпосередньо в Криму.
Село Богемка було назване так переселенцями на згадку про свою історичну батьківщину. Воно виникло на місці кримськотатарського поселення Джадра, яке мешканці покинули після закінчення Кримської війни. Перше документальне свідчення про Богемку датується 22 лютого 1862 року, коли Міністерство державних маєтностей передало ці землі для поселення чеських емігрантів. Колонії було виділено понад 2 тисячі десятин землі. Першими мешканцями стали 60 чеських родин. Богемка зберегла своє етнічне обличчя впродовж усієї подальшої історії. Перша чеська школа тут відчинила свої двері 1867 року.
Повоєнна історія Богемки розпочалася з Указу Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року про перейменування села на Лобаново. Нині тут мешкає понад 350 чехів. Їх об’єднує культурний центр, у якому є церква, музей чеського побуту кінця XIX сторіччя, спеціалізований клас недільної школи, де навчають чеської мови, історії Чехії, народного прикладного мистецтва.
Надзвичайний і Повноважний Посол Чехії в Україні Іван Почух підкреслив, що чеська сторона зацікавлена у всебічній співпраці з Кримом, у тому числі в таких найбільш пріоритетних напрямках, як туризм і сільське господарство. Заступник міністра закордонних справ Чехії Томаш Дуб зазначив, що торговельний обіг між Чехією та Україною 2010 року становив 1,5 млрд. євро. За 8 місяців поточного року експорт зріс на 25%, імпорт — на 35%. Чехія завозить до України продукцію машинобудування, мобільні телефони, комп’ютери, компоненти реакторів, хімічну продукцію. Україна продає Чехії вугілля, металобрухт, металопрокат, електрику, алюміній, дерево. Критично оцінивши таку ситуацію, кримчани і чехи домовилися активізувати співпрацю. Представник Чеського експортного банку розповіла, що чехи зацікавлені в розширенні співпраці з бізнес-колами нашої країни. Наразі 46,9% кредитів, що надаються банком, беруть російські підприємства, українські ж — лише 3,8%.
