Цієї осені влада вочевидь заповзялася «реформувати» банківський сектор — як вона це розуміє. Після запровадження «паспортизації» валютообмінних операцій та анкетування клієнтів банків черга дійшла до кредитної сфери. Мету поставлено, без сумніву, шляхетну — «підбадьорити» кредитами кволу національну економіку та скоротити рекордний дефіцит зовнішньої торгівлі України.
Та чи ефективний шлях обрано для її досягнення?
Нацбанк спільно з Мінфіном і Мінекономрозвитку до кінця поточного року має запровадити «пріоритетне фінансування розвитку вітчизняного реального сектора економіки» за рахунок кредитних коштів зі сфери споживчого кредитування. Таким чином, українським банкам фактично наказали припинити споживче кредитування й перейти на видачу позик для виробничого сектору економіки.
Очевидно, що для скорочення обсягу споживчих кредитів банкірам доведеться посилити вимоги до позичальників-громадян. Про це йдеться в розпорядженні Кабінету Міністрів України №1074-р «Про затвердження плану дій, спрямованих на подолання негативного сальдо у зовнішній торгівлі» від 26 жовтня 2011 року. Документ вимагає від Нацбанку України на постійній основі запобігати підвищенню рівня споживчого кредитування шляхом посилення вимог до надання банками споживчих кредитів.
Отже, тепер банкіри лиш розгублено розводитимуть руками перед потенційними позичальниками з числа громадян — мовляв, грошей вам на кредити катма, усе пішло до реального сектору.
Раніше ЗМІ повідомляли про підготовку в Нацбанку більш жорстких нормативів для комерційних банків щодо надання кредитів для населення. Нацбанківські чиновники вважають, що споживче кредитування стимулює приплив імпортних товарів на ринок і таким чином підвищує девальваційний тиск на курс гривні. На Інститутській сподіваються, що погіршення умов кредитування населення дозволить зменшити обсяги контрабанди до України продукції споживчого призначення, а також призупинити відтік іноземної валюти з банківської системи країни та спрямувати кредитні кошти на потреби промисловості.
Та чи так усе це насправді? Скорочення споживчого кредитування за своїми обсягами навряд чи в змозі принципово поліпшити ситуацію з дефіцитом торговельного балансу України. Жахливий обсяг негативного сальдо зовнішньої торгівлі України, який цього року майже подвоївся, викликаний насправді не тим, що несвідомі українці масово беруть кредити для придбання імпортної побутової техніки. В його основі — не подолана за всі 20 років незалежності фатальна залежність української економіки від імпорту природного газу з Росії, на який припадає майже 40% всього імпорту до України, а також фактичне ігнорування владою потреб внутрішнього споживчого ринку та непомірний «тиск» на українського виробника. З іншого боку, підприємства не позичають у банків не тому, що там бракує для цього кредитних грошей, які буцім усі позичено громадянами для придбання імпортних прасок і пароварок. Вони просто не в змозі виплачувати дорогі кредити українських банків.
Зрештою, чи не ефективніше було би боротися із «сірим» споживчим імпортом не припиненням кредитування споживачів, а відновленням іміджу української побутової техніки — разом з дієвим, а не на словах, викоріненням корупції на кордоні?
Натомість уже очевидно, що «кредитна реформа», ініційована урядом, принесе українцям замість позитиву додаткові проблеми. По-перше, банки ризикують втратити швидкі доходи від споживчого кредитування. Відповідно, ще більше подорожчають позики для підприємств, які й без того по вуха в кредитних боргах минулих років. Враховуючи ще й нинішнє фактичне «засинання» іпотечного кредитування, в перспективі багато банків можуть взагалі припинити свій кредитний бізнес, щоб не нести збитків від ризику масового неповернення кредитів. По-друге, внаслідок припинення споживчого кредитування може знизитися життєвий рівень українців, позбавлених єдино можливого на сьогодні для багатьох шляху придбання побутових товарів тривалого користування — адже навряд чи багато громадян нині здатні викласти відразу 6—8 тисяч гривень за найпростіший імпортний холодильник. Тож, можливо, творцям «кредитної реформи» варто би згадати слова коняки з довженківського фільму: «Не того б’єш, Іване»...
Тим часом банкіри та економісти по-різному ставляться до дій Нацбанку.
Немає банків, які не дослухаються до регулятора, тому цей крок, безсумнівно, вплине на ринок у бік зниження споживчого кредитування, висловлює свою точку зору «Дню» перший заступник голови правління «Промінвестбанк» В’ячеслав Юткін. За його словами, рекомендація НБУ для більшості банків не стала новиною, адже після кризи вони самостійно посилили вимоги до позичальників. Загалом же, за його словами, до кінця 2011 року не варто чекати приросту споживчого кредитування.
Один із найбільш досвідчених українських банкірів, голова правління АКБ «Приват-банк» Олександр Дубілет, вважає, що НБУ не проти споживчого кредитування населення (але тільки не імпортних товарів, тому що витрачені на їх придбання кошти ідуть за кордон і фактично розвивають іншу країну), а навпаки, підтримує розвиток житлового кредитування.
Запустити ж механізм кредитування на повну силу сьогодні заважає дефіцит хорошого позичальника на ринку, пояснює «Дню» інший не менш шанований фінансист, голова правління «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін. За його словами, аби вітчизняний банківський сектор вийшов на докризовий рівень розвитку необхідно ще три роки.
Не бачить логіки в діях нацрегулятора президент «Українського аналітичного центру» Олександр Охріменко. У вересні 2011 року, говорить він, фізособам видано нових кредитів на суму 8,8 мільярда гривень, а юрособам — 111,6 мільярда гривень. Тобто різниця — більше ніж у 10 разів. Про яке зниження споживчого кредитування за таких умов можна говорити, запитує він. А на противагу тезі про те, що споживче кредитування погіршує торговельне сальдо, експерт наводить іншу статистку: частка таких кредитів у структурі торговельного балансу — близько 12%, а ось на закупку газу та нафти припадає 37%. На думку Охріменка, уряду треба займатися зменшенням імпорту саме цих товарів, щоб поліпшити економічну ситуацію в країні.
