Експерти Британської ради провели дослідження потенціалу сектору соціального підприємництва в Україні. Фахівці виявили три перспективні регіони. До них, на думку експертів, належать Донецька й Львівська область, а також Автономна Республіка Крим. Саме в цих регіонах протягом трьох місяців минулого року (із червня по серпень) за підтримки Британської ради проводили тренінги з організації і ведення соціального бізнесу для 80 підприємців.
А вже в лютому-квітні цього року відбувся конкурс, у рамках якого розглядали бізнес-плани 20 соціальних підприємців, які представляли різні сфери діяльності. Переможцями стали чотири соціальні підприємства — медичний реабілітаційний центр «Здоров’я» з міста Новоазовськ, громадська організація «Євпаторійський інформаційно-консультаційний центр» міста Євпаторії, громадська організація «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» (місто Львів) і навчально-виробничі підприємства «Дитяча надія» (місто Броди). Центр «Здоров’я» отримав кредит від АТ «Ерсте банк» під 12% річних без застави в гривнях на п’ять років для розвитку соціального бізнесу.
Надалі організатори проекту планують створити єдину структуру підтримки соціального підприємництва в Україні шляхом створення нових центрів, а також інституціалізації соціального підприємництва на законодавчому рівні та збільшення обсягів його кредитування.
Підприємництво у соціальній сфері, або, як його ще називають, бізнес із соціальною місією, з’явилося ще 1970-ми роками в країнах Заходу. Проте законодавчо врегулювали його діяльність сьогодні лише дві європейські країни. Варто зазначити, що останніми роками соціальне підприємництво почав активно розвивати наш східний сусіда — Російська Федерація. Адже соціальні підприємці розв’язують ті проблеми, які не здатна розв’язати держава: сприяють розвитку економіки і суспільства, пропонують можливості для створення робочих місць і нових форм підприємництва та зайнятості. Крім того, вони допомагають подолати соціальну ізоляцію: працевлаштовують людей з обмеженими фізичними і психічними можливостями, тих, хто довгий час був безробітним, представників групи ризику. Також подібні структури сприяють розвиткові широкого діапазону соціальних послуг, потрібних суспільству, але якими не хоче перейматися звичайний бізнес (малоприбуткові, непрестижні, ті, що потребують спеціальної професійної підготовки).
Таке підприємництво з надмісією може ставити за мету трудотерапію інвалідів, соціальну адаптацію бездомних чи випускників сиротинців, запровадження нових механізмів розв’язання наявних соціальних проблем — житлово-комунального господарства. Водночас воно має бути «прибутковим», бо інакше йдеться про благодійність. Доходи соціального бізнесу використовують головним чином для саморозвитку і розв’язання гострих соціальних проблем. Разом з тим, підприємство діє абсолютно за всіма законами бізнесу: товари та послуги мають бути такої якості, щоб їх можна було продати на ринку за конкурентних умов.
Сьогодні Україна не має законодавчо закріпленого поняття соціального підприємництва. Та попри це дуже багато підприємств працюють на розв’язання гострих суспільних питань. Більшість із них виробляють товари чи послуги для вітчизняного ринку, створюють робочі місця, навчаючи населення чи надаючи інші соціальні послуги. Отримані прибутки реінвестують, щоб досягти конкретних соціальних цілей. Тож, можливо, така платформа може стати підгрунтям для формування нового типу підприємців в Україні — соціальних новаторів. І на цьому етапі державі потрібно просто знайти й підтримати людей, які хочуть це робити.
КОМЕНТАРI
Віктор ЛЯХ, виконавчий директор фонду «Східна Європа»:
— Ідея економічного сталого розвитку виникла в Україні ще 20 років тому. Щоб регіон, громада, якесь місто, країна мали сталий довгостроковий і керований розвиток, потрібно зважати на три головні аспекти: соціальний, економічний та екологічний. Концентрація лише на одному, наприклад на економічному аспекті, не дозволяє забезпечити сталий розвиток певній територіальній одиниці.
Крім того, концепція соціального підприємництва стверджує, що кожен має шанс на економічне й соціальне зростання. З іншого боку, ми всі знаємо, що в сьогоденному суспільстві поняття «соціальне» завжди поєднується з «дотаційним». Майже всі соціальні програми дотують із бюджету, або місцевого, або національного. Чи можна зробити соціальні програми самоокупними? Чи можна поєднати концепцію підходу до бізнесу, коли бізнес генерує ідеї, які потім втілюються в якийсь прибуток, поєднати з соціальними ідеями? Власне, така концепція є в світі багато років. Низка країн уже можуть оцінити ефект, який дає розвиток соціального підприємництва для розвитку громади та економіки, і, звісно, це працює.
Наталія ВАСИЛЮК, заступник директора Британської ради:
— У Великобританії соціальне підприємництво існує понад 30 років, ми вважали, що це може бути корисним і для України.
Соціальне підприємництво — це насамперед справжній бізнес, який заробляє гроші не для того, щоб поділити між акціонерами та власниками, а для того, щоб спрямувати на соціальні потреби. Відповідно, цей бізнес мусить мати соціальну мету. Усі отримані прибутки мають реінвестувати головним чином у продовження діяльності або в реалізації цілей підприємства чи потреб громади.
Ми знаємо, що в Україні є багато соціальних підприємств, і ми розуміємо, що нам потрібно переходити на вищий рівень, на діалог із владою, і довести, що соціальне підприємництво може бути вигідним.
Ярина ЛУКАНЬ, начальник управління комунікацією, АТ «Ерсте банк»:
— Наразі громадські організації звикли отримувати гранти в Україні. Утім отримувати такого роду грошову підтримку стає дедалі складніше, а фінансування все одно потрібне. Тому наш банк вирішив спробувати кредитувати соціальні підприємства. Розпочавши роботу, ми побачили, що в основному кредити потрібні невеликі — від 10 до 50 тисяч гривень. Є, звичайно, і деякі масштабніші, амбітніші проекти вартістю кілька сотень тисяч гривень, а то й кілька мільйонів, до таких проектів ми ставимося дуже обережно.
