Член Європейського парламенту від Польщі Марек Сівець працює у вищому законодавчому органі Євросоюзу другий термін. Тому добре розуміється на тому, що відбувається у владних кабінетах євроспільноти. Водночас він постійно відвідує Україну, намагаючись підтримати нашу країну на шляху європейської інтеграції. Пан Сівець часто пише матеріали для рубрики «Дня» — «Погляд із Брюсселя». Він люб’язно погодився прокоментувати події, що відбуваються в Європі, та останній політичний проект російського прем’єра.
— Ви, як представник Польщі в Брюсселі, напевно, уважно слідкуєте за всім, що відбувається в Європі: криза в зоні євро, події в Греції, суверенні борги тощо. Чи не вбачаєте ви через це небезпеку розпаду Євросоюзу, як це прогнозують багато видань? Як, на вашу думку, Європа може вибратися з кризи?
— По-перше, це серйозна криза, і вона має більш фінансовий, ніж політичний характер. Європа має багатий досвід подолання політичних криз, та з економічними це не настільки легко. Тому основною відповіддю є те, що для виходу з кризи нам буде потрібно більше солідарності, більше співпраці, а також більше відповідальності з боку держав-членів. Нещодавно ми ухвалили пакет законодавчих актів, який відображає наші міркування. У ньому проявляється більше збалансованості і співпраці, тож тепер ми можемо подолати кризу.
— Але чи не має, на вашу думку, Брюссель запропонувати якусь форму економічного управління в ЄС? Я розмовляв із колишнім канцлером Австрії Вольфгангом Шюсселем, і він зазначив, що щодо цього є розбіжності в поняттях: французьке gouvernement означає одне, англійське governance — інше, німецькою це буде steuerung, що теж має дещо інше значення. Чи потрібно, на вашу думку, створювати якийсь орган або центр, який би наглядав за економічною чи фінансовою ситуацією в ЄС?
— Була така пропозиція: створити в рамках Ради економічну структуру, і цю ідею подали Франція і Німеччина. Та є й альтернативне рішення: поважати погляди Європейської комісії, яка є економічним урядом для всього Європейського Союзу. І я гадаю, що заява пана Баррозу, зроблена в Страсбурзі щодо становища ЄС, дуже чітка: нам не потрібні нові інститути, нам треба більше повноважень для тих інститутів, які вже працюють. З одного боку, я вірю в цілісність Євросоюзу, але з іншого — ми не гальмуємо слабші країни, ми не сповільнюємо тих, хто хоче рухатися вперед, тож у цьому має бути якийсь компроміс.
— Брюссель слідкує за ситуацією в Росії. Ясно, що Путін стовідсотково піде на третій президентський термін, а можливо, і на четвертий. Як це сприймають в Європі? Чи може формальне повернення Путіна до влади якось вплинути на відносини між Росією, Європою, Польщею?
— Ми маємо розділяти дві сфери. Перша — це внутрішня воля і внутрішнє рішення російських еліт щодо того, як управляти країною. Чесно кажучи, Путін не та людина, яка створює якісь ризики чи проблеми. Добре відомі і його позитивні, і негативні сторони. Але інше — і це надзвичайно важливо — це те, як росіяни ставляться до демократії, навіть такої обмеженої, що в них була раніше. І чесно кажучи, ми (маю на увазі Європу) були не в захваті від того, яким способом було обрано пана Медведєва, але ми бачили це як чіткий крок до зміни еліти в Кремлі. Та зараз зрозуміло, що це був просто жест, ляльковий театр, і вони повертаються до одноосібної диктатури з усіма наслідками, які з цього випливають.
— І на продовження теми: можливо, ви читали статтю Путіна в «Известиях» про Євразійський союз. Що ви думаєте щодо цього?
— Я цієї статті не читав, я це ще маю зробити, та сама назва Євразійський союз є вкрай штучною. Наразі ми маємо проблеми з Європейським Союзом, і це наш основний клопіт.
— У цій статті висловлено тезу про те, що всі країни колишнього Радянського Союзу запрошують (саме так, запрошують, без примусу) вступати до Євразійського союзу, який засновуватиметься на базі Митного союзу і спільного економічного простору. Тож, за словами російського прем’єра, запрошені до Євразійського союзу країни можуть інтегруватися до Європейського Союзу вже з міцніших позицій...
— Я не читав статтю, та я розумію позицію Росії щодо європейської політики сусідства. Це те, що ми робимо в рамках східного сусідства. Тому я поки що не бачу дуже позитивного підходу з російського боку, і таким чином не бачу жодної підстави для такої пропозиції. Лунає гарно — та за цим нічого немає.
— А що ви можете сказати про позицію деяких європейських країн щодо Росії? Тому що відомо, як зазвичай під час підписання декларацій ЄС має спільну лінію, та деякі країни не підтримують цей спільний курс щодо Росії. Як, на вашу думку, можна це змінити? Чи може Європарламент на це якось вплинути?
— Ми намагаємося вибудувати європейську зовнішню політику і спільний курс Європи щодо Росії. На це потрібен час, тому що ділянка ця була дуже обмеженою для національної політики, особливо у випадку Великобританії, Франції і Німеччини. Гадаю, що спільний курс можна вибудувати в якійсь сфері, як, наприклад, в енергетиці. Але все це ще не остаточно. На мою думку, ми йдемо правильним шляхом, та цей процес дещо повільний, і я бачу багато простору для дій для Європарламенту.
— Останнє питання — щодо результатів Варшавського саміту Східного партнерства. На вашу думку, чи прислухаються українські лідери до занепокоєння, висловленого Дональдом Туском, Германом ван Ромпеєм і Жозе Баррозу щодо того, як в Україні поводяться з лідерами опозиції?
— Для мене загальне враження від саміту досить позитивне. Зокрема, частково прозвучали ті важливі речі, які ми хотіли висловити. Тож, наприклад, Україну було названо лідером на перспективу отримання безвізової дорожньої карти в статті 8. Крім того, є думка (недостатньо висловлена, та все ж є) про визнання європейських прагнень країни. Цього не досить, та це вже щось. Найважливішою є стаття 29, яка створює систему спостереження за запровадженням і дає список інструментів і цілей, які країни-партнери захочуть запроваджувати протягом наступних двох років. Тому це значить, що правило «більше за більше і менше за менше» починає працювати, і між нами та нашими партнерами буде встановлено моніторинг. Тому в статті 29 я бачу простір для дуже активної співпраці.
