Відразу ж варто зазначити, що прем’єра «Львівського танго», поза сумнівом, – перемога заньківчан «на всіх фронтах». Тому – щира подяка всім причетним до створення вистави, а працював над цією складною і багатофігурною музичною постановкою насправді весь колектив.
Про цей задум у Театрі Марії Заньковецької ішлося щонайменше п’ять років. П’єсу підготували драматург Андрій Бондаренко й актриса Наталія Боймук, і це мандрівка до Львова 1930-х років – історія про зірковий час молодіжної «Джаз-капели Яблонського» («Ябцьо-джаз») і перше кохання Бонді до Рени Яросевич, подані через спогади з іншого, дуже дорослого життя – вже громадянина Канади Богдана Весоловського («Моє серце назавжди залишилося там, де минула моя молодість»).
Пісняр, композитор, акордеоніст Богдан Весоловський ввійшов в історію музичного Львова як композитор легкого жанру. 22-річним написав одну із своїх найпопулярніших пісень «Прийде ще час». У 1930-х разом зі скрипалем Леонідом Яблонським та піаністом Анатолем Кос-Анатольським входив до складу гурту «Ябцьо-джаз», солісткою якого була Ірена Яросевич. Джаз-капела була дуже популярною у Львові міжвоєнного періоду, зокрема – на корпоративних балах.
У 1938 році колектив «Ябцьо-джаз» розпався, бо Богдан Весоловський переїхав до Закарпаття, щоби взяти участь у творенні Карпатської України. Згодом опинився у Відні, де побрався з Оленою Залізняк, яка народила йому двох синів. Потім з коханою дружиною і дітьми переїхав до Канади. Але спогади лишилися, бо… «Рена теж вийшла заміж. Чув, що й вона щаслива»…
Режисер «Львівського танго» – Богдан Ревкевич. Робота його – грандіозна і причаровує з першої ж мізансцени. Художник-постановник – головний художник Театру Марії Заньковецької Андрій Романченко, який декораціями та костюмами максимально наблизив глядача до навдивовижу гарного, яскравого, дуже різного і чудового Львова 1930-х.
Вистава відбувається у супроводі оркестру під керівництвом Богдана Мочурада. Музичне оформлення Остапа Мануляка. Балеймейстер-постановник – Максим Булгаков. Балетмейстер – Людмила Пернепесова. Хормейстер – Оксана Явдошин. Художник з освітлення – Сергій Войтичук.
Вистава розрахована на два склади (по деяких персоналіях – і на три). В тій версії, котру бачила я, грали, зокрема, Ярослав Мука (Богдан), Марія Шумейко (Рена), Василь Баліцький (Бонді), Олександр Норчук (Ябцьо), Ярослав Дерпак (Адась), Іван Довгалюк (Тацьо), Олесь Федорченко (пан Петро, імпресаріо), Ірина Швайківська (віщунка).
Актори співають «Прийде ще час», «Усміх твій таємничий», «Ти з любові собі не жартуй» та інші хіти Весоловського. Через все дійство наскрізно – хореографія, за що окрема подяка акторам – великі молодці, бо фізично виконати це точно неймовірно складно.
Чудове у виставі світло, а особливо у тих сценах, де поєднано «тепер» і «колись».
Майже три години «Львівського танго» (2 години 40 хвилин вистави плюс антракт) минають непомітно, бо сюжет захоплює, а виконавці – не грають, а наче живуть тими подіями, що розгортаються на сцені.
Окрема подяка – Ярославі Муці, Марії Шумейко, Василеві Баліцькому, Ярославові Дерпаку, Олександрові Норчуку та Олесю Федорченку. Обіцяю собі подивитися «Львівське танго» і в іншому складі виконавців, щоби і їм скласти окрему подяку.
І всім-всім раджу поринути у чудову атмосферу Львова 1930-х у виконанні заньківчан – у ритмі танго, вальсу та фокстроту. Попри все.
Перші прем’єрні покази «Львівського танго» відбулися 15 та 16 жовтня.
Наступні – найближчим часом: 20, 23 та 30 жовтня. Треба йти!
Вже й відгуки у соціальних мережах на виставу не забарилися:
«Oksana Podolska Неперевершено! Заньківчани зворушили цією виставою серце! Невже так можна?! Вищий клас! Дякую!!!
Volodymyr Levytsky З великим задоволенням переглянули вчора виставу! Маса емоцій і фонтан задоволення від чудової гри акторів, музики, танців, декорацій, таке щось рідне,своє, у сюжеті. Обговорюємо ще й до сьогодні галицький колорит. Браво! Бравісімо! Рекомендую всім поціновувачам театрального мистецтва.
Любов Іщак Дякуємо за чудову виставу, браво!
Оксана Масляник Щирі вітання!!!!! Успіхів вам, дорогі заньківчани.
Іванна Михайлишин Браво! Неперевершені!».
