Неврожайний 1947-й. Не знаю, чи й вижили б ми, тодішні хлопчики й дівчатка, дитинство яких припало на воєнні чи післявоєнні роки, якби не рятівна затірка, що її щоденно варила нам тітка Марина. Ще й роса не випарується зі споришу, а ми міряємо той окроплений шлях босими, порепаними ногами. Міцно...