День» не втомлюється закликати українців замислитися над тим, у якому середовищі вони хочуть жити і як ми самостійно можемо його поліпшити. Останнім часом наші зусилля набувають форми експертних обговорень. Остання така зустріч, що відбулася 11 березня в Донецьку, була присвячена моделюванню комфортного міста. Комфортного для всіх. У розмові взяли участь представники різних сфер: громадські активісти, підприємці, архітектори, журналісти, представники наукових кіл і влади. Зокрема начальник Управління благоустрою і комунального обслуговування Донецької міської ради Костянтин САВІНОВ, проректор Донецької академії автомобільного транспорту (ДААТ) Сергій ДОЛГОПОЛОВ, заступник директора Проектного науково-дослідного інституту ДААТ Юрій БЄЛОВ, заступник начальника Головного управління благоустрою Донецької обласної ради Олександр РЕЙНГОЛЬД, представники молодіжної громадської організації «Фундація Регіональних Ініціатив» Олексій КУДРЯВЦЕВ і Поліна ШЕВЧЕНКО, проректор Донецької академії автомобільного транспорту з наукової роботи Борис МАКОГОН, представник обласної організації «Комітет виборців України» Тетяна ДУРНЄВА, директор спортивного клубу «ІСД» Марк БЕЙГЕЛЬЗІМЕР, представник Управління архітектури і містобудування Донецької міськради Олександр ВАКУЛЕНКО, представник Управління спорту Донецької облради Максим ОРЛЕНКО, прес-секретар Донецької міської ради Максим РОВІНСЬКИЙ, представники велоклубу МТБ-Донецьк Дарина ЗЛАТЬЄВА, Михайло РАТУШНИЙ, Денис СІДАШ, журналіст-велосипедист Ігор ТКАЧЕНКО, заступник начальника міської автомобільної інспекції Віталій БАЛБЕКОВ. Заочно в дискусії також взяли участь доктор економічних наук Владислав ЛЯШЕНКО, кандидат політологічних наук Тетяна НАГОРНЯК і архітектор Фонду «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» Крістс ЕРНСТСОНС.
Як зробити місто комфортним для всіх? Які ніші сьогодні може зайняти малий і середній бізнес? Як досягти економічної незалежності? Яку роль при цьому відіграють громадські активісти? Як внутрішній комфорт міста впливає на мислення і свідомість городян? Відповіді експертів на ці питання були різними — від конкретних пропозицій і схем до визначення загального бачення розвитку Донбасу. Найцікавіші частини обговорення ми пропонуємо читачам.
ВІД ВИДУ ТРАНСПОРТУ ДО СПОСОБУ МИСЛЕННЯ
Як зазначила в одному зі своїх коментарів голова правління ДОГО «Фонд соціального захисту інвалідів і людей з проблемами зору Героя України В. Смирнова» Лариса Саєвич: «Донецьк не пристосований для людей різних соціальних груп. У місті є зміни, але це тільки острівці, які потрібно з’єднати». Крім того, одне з головних питань, що хвилює городян, — екологія. А в комфортному місті екологія та інфраструктура — поняття невід’ємні і нероздільні. Але як можна поліпшити екологію, не зачіпаючи надзвичайно болючої теми бюджетних коштів? Донецькі громадські активісти ініціювали питання облаштування велодоріжок. Ініціатива, піднята знизу, була розглянута на міському референдумі восени минулого року. Тоді фокус-групи розробили майже півсотні пропозицій щодо облаштування велодоріжок. На круглому столі «Дня» обговорення також почали з цієї теми.
Заступник директора проектного науково-дослідного інституту ДААТ Юрій БЄЛОВ зазначив: «Ми розуміємо, що за одну ніч неможливо створити сприятливі умови для велосипедного руху, але вироблена концепція зможе визначити перспективу і дозволить динамічно розвивати цю тему. Ми повинні чути тих людей, для кого велосипедний рух буде розроблений».
Члени клубу МТБ-Донецьк запропонували просту схему організації велоруху в Донецьку: з’єднати західну і північну частини міста зі східною і південною відповідно. Тобто створити своєрідний хрест, який дозволив би людям діставатися з однієї частини міста до іншої. Цю ідею підтримав і прес-секретар Донецької міської ради Максим РОВІНСЬКИЙ. Цю схему він порівнює зі схемою нереалізованого донецького метро. «Дві гілки можуть стати першими двома лініями, червоною і синьою, які матимуть логіку. Логіка ця полягає в тому, що Петрівка (західна частина. — Авт.) — це найбільший спальний район. І цей напрям (Петровський район — Макіївка) є найбільшим у місті». Ця логіка підкріплена цифрами. За даними Костянтина Савінова, щодня у цьому напрямі в один бік рухається 380 тисяч пасажирів. Ідею підтримав і директор спортивного клубу «ІСД» Марк БЕЙГЕЛЬЗІМЕР, один із авторів проекту «ВелоКраїна» і фестивалю «ВелоДонбас». У концепції, створеній ще наприкінці десятих років, «ІСД» пропонує не просто побудувати велодоріжки, але розвинути цілу програму змін. «Ми розробили цілу низку пунктів, на які вплине велосипедна інфраструктура. По-перше, це спорт і здоров’я, по-друге, екологія і відсутність загазованості. По-третє, поява приватного бізнесу, який пропонуватиме послуги для шанувальників такого виду транспорту. До того ж, зміниться мислення самих громадян, вони стануть більш активними і небайдужими. Щасливими», — відзначив у коментарі «Дню» М. Бейгельзімер.
Але всі розуміють, що, навіть облаштувавши велодоріжки і поставивши майданчики для паркування, навряд чи можна змінити ситуацію. За словами начальника Управління благоустрою і комунального обслуговування Донецької міської ради Костянтина САВІНОВА, у Донецьку «існує проблема культури керування транспортними засобами, розміщення транспортних засобів уздовж проїжджої частини». Боротися з цим голова Управління благоустрою планує за допомогою громадськості. «Нам потрібно доводити до свідомості людей, що дотримання правил дорожнього руху — це не лише «примха» держави, але й спрощення дорожньої ситуації в принципі», — підкреслив він. Все це може призвести до жахливих наслідків. Так, наприклад, наприкінці минулого року у столиці Румунії офіційне використання велосипедів на дорозі було заборонено. Причиною цьому стала величезна кількість аварій і смертей велосипедистів. Аби розв’язати це питання в Україні і не допустити смертності, потрібно провести чималу роботу. Зокрема — інформаційну.
Під час розмови було визначено, що схема матиме вигляд карти метро з різноколірними лініями і буде об’єднана в кільце ближче до центру. Після створення концепції Управління благоустрою створить програму, за якою кожне підприємство і структура будуть зобов’язані поставити біля своєї будівлі велопаркування. Цього року вже буде реконструйована частина набережної Кальміусу, далі зміни відбуватимуться залежно від закладених коштів у бюджеті міста наступного року. А контролювати це рішення будуть поступово самі громадяни. Проект концепції розвитку велосипедної інфраструктури з детальним планом робіт узяла на себе ДААТ. Громадськість відвела на роботу три місяці, таким чином перший результат однієї з частин нашого «круглого столу» можна буде побачити вже в кінці травня.
СОЦІАЛЬНІ ВИКЛИКИ Й ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ
Тетяна ДУРНЄВА, керівник напряму захисту прав та інтересів громадян ДОО ВГО «Комітет виборців України»:
— Місто — це твій дім. Правила «поведінки» в домі повинні працювати на рівні міста і країни в цілому. Для цього потрібно любити своє місто. Це перше, що може зробити кожна людина. Від любові йде турбота. Для того щоб зробити місто комфортним для всіх, потрібна активність цих «усіх» категорій. Тут варто скористатися однією з улюблених цитат нашої організації: «Не потрібно для нас без нас». Потреба має бути опредмечена саме тими, кого вона найбільше стосується. По-друге, є такий вислів: «Хочеш зробити гірше — допоможи тому, хто про це не просив». Тому самі реципієнти допомоги мають бути активними. Лише за активності громадян можна зробити місто комфортним.
Що стосується ресурсів, то часто працює така схема: чим більше нематеріальних ресурсів, тим менше потрібно грошей, і навпаки.
Простір і архітектура, інфраструктура — все це, безумовно, впливає на мислення громадян. Візьмемо, наприклад, роздільний збір сміття. Ґрунтуючись на власному досвіді, можу сказати, що це дуже важко робити, коли немає логічного завершення сортування. Так, вдома і на роботі ми збираємо папір, скло, пластик і батарейки окремо. Але далі виникає питання: що з цим робити? Добре, що в школах продовжують практику змагань на збір макулатури (і моя дитина завжди у переможцях). Пластику даємо «друге життя» — зазвичай молочники на базарі з радістю приймають чисті пляшки. Але це забирає дуже багато часу, й увесь цей довгий шлях не мотивує людей до роздільного збору сміття. Тому я нетерпляче чекаю, коли в нашому місті з’являться контейнери, обіцяні Управлінням благоустрою вже цього року.
На мою думку, вже формується внутрішньоміський екологічний бренд. Завдяки молодим активним людям, завдяки громадським організаціям і всім тим, хто вже зараз розуміє, що здоровий спосіб життя — модний тренд на все життя.
«ІДЕАЛЬНЕ МІСТО — ЕРГОНОМІЧНЕ»
Крістс ЕРНСТСОНС, архітектор фонду «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив»:
— Місто потребує інфраструктури, а для цього необхідні величезні економічні ресурси. Зрозуміло, що деякі зміни можна провести без великих інвестицій. Існує безліч молодих ініціатив, які досягли величезних результатів за допомогою мінімально вкладених коштів або взагалі без них. Тільки завдяки добрій вірі людей. Що стосується міста, яке може бути комфортним для всіх, — перш за все повинні відбутися культурні й політичні зміни. Реальність така, що «економічна сила» міста контролює певні сфери міського простору, створюючи власні правила взаємодії з ними. Для того щоб місто було комфортним, воно має бути різним і мати добре розвинену інфраструктуру — транспорт, безпека, вода, каналізація, електрика, якість повітря тощо, що для багатьох світових густонаселених центрів усе ще є необхідністю, а не реальністю. Ідеальне місто — ергономічне. Ви використовуєте автомобіль у вихідні. Ви їздите на велосипеді. Ви п’єте каву не вдома. За декілька хвилин ходи від вашого будинку продуктовий магазин, публічний парк і транспортна розв’язка. Ви споживаєте дуже мало енергії, і ваші умови життя пов’язані з чистою й ефективною інфраструктурою — опалювання, водопостачання, каналізація, Інтернет. Будинок, у якому ви живете, — з низьким енергоспоживанням. Таким же є ваше робоче місце. Це ідеальне місто стимулює тебе рік за роком. Ви ведете здоровий спосіб життя у здоровому місті.
БЮРГЕРСТВО Й ЛЮБОВ
Тетяна НАГОРНЯК, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Донецького національного університету:
— Варто говорити про власний шлях, про брендінг територій на підставі зацікавленості і розуміння суспільства, бізнесу і влади. У цьому контексті доцільний досвід культури бюргерства. Це те, про що експерт Денис Богуш говорить: «Місто повинне продаватися». Такий шлях вибирають міста-мільйонники і великі центри агломерації — перші через амбіції і наявність ресурсів, другі через залежність від дотаційної політики. Другий шлях — стати містом, куди приїжджають відпочивати у пошуках тиші й комфорту, а потім залишаються там старіти і ростити онуків. Практики ірраціонального брендінгу про такі міста говорять: «Місто повинне справляти враження». Синтез двох шляхів — важкий для реалізації і можливий лише завдяки зонуванню великих міст. Роль триптиха — суспільство, влада, бізнес — визначальна. Жоден із названих суб’єктів поодинці не зможе відтворити процес міського самоврядування або створити місто-бренд. Більше того, щирість, зацікавленість і висока соціальна відповідальність трьох суб’єктів зумовлює якість самоврядування і брендінгу міста.
Одна з першочергових проблем Донецька — екологія (проблема повітря, води, продуктів харчування, думок і, відповідно, поведінки). Комфортна інфраструктура може позитивно вплинути на екологічну свідомість донеччан на рівні громади і побутових стосунків (велосипедні доріжки, нестандартна розмітка, шкільний транспорт). За радянських часів була непогана тенденція — колгоспні базари, куди звозилися натуральні продукти аграрно-промислового комплексу. Сьогодні частково це поновлюється: «М’ясо з села», «екологічні молочні продукти» тощо. Індивідуалістичні принципи життя і ГМО в яскравих обгортках — це результат глобалізації в умовах відсутності ціннісного стержня українців. Комфортне місто, успішні люди і щасливі діти — питання ставлення до себе і свого майбутнього. Жодна влада цього не запропонує. Чекати від інших — означає втрачати час.
Для будь-яких перетворень спочатку треба запитати у людей, чого їм не вистачає і чим вони пишаються. «Ідеал» міста залежить від двох чинників: самого міста (індивідуальності території) і попиту жителів (розуміння ними, «хто вони є», і того, що для них є «комфорт»). Світова тенденція — бажання жити у комфортних містах, де соціально-політичний і економічний клімат спокійний, вдала інфраструктура, високі показники освіти, екологічної безпеки і охорони здоров’я, широкі пропозиції культурного розвитку. Рейтинги комфортних міст світу складаються більше ніж із 30 показників, і останніми роками «десятка» залишається незмінною: Ванкувер, Мельбурн, Відень, Торонто, Калгарі, Гельсінкі, Сідней, Перт, Аделаїда, Окленд, Цюріх. В Україні існує «своє» розуміння комфорту і воно передовсім зв’язується з великим виробництвом, де є можливості роботи, кар’єри й інфраструктура як додаткові умови для тієї ж кар’єри. І лише в маленьких містах України і на окремих обмежених територіях великих і середніх міст (вулиця, двір, маєток) повільно починає робити свої кроки соціальний капітал. Громадяни самостійно, інколи за підтримки бізнесу і без присутності влади, будують дитячі майданчики, мости, дороги, автостоянки, прикрашають вулиці. Для такого комфорту не треба застосовувати багато економічних зусиль і ресурсів. Ідеальне місто — це місце, де живе любов.
ЧОТИРИ ПУНКТИ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДОНБАСУ
Владислав ЛЯШЕНКО, доктор економічних наук, завідувач відділу Інституту економіки промисловості НАН України в Донецькій області:
— Для того щоб у кожного міста були свої внутрішні резерви, потрібно розширювати його можливості. Багато міст України будувалися за радянських часів довкола так званих містоутворюючих підприємств, які зараз стають неконкурентноздатними. Ця проблема повсюдна, але на пострадянському просторі, через нашу технологічну відсталість, вона відчувається особливо гостро. Практика реформування таких регіонів є і в Європі, і в США, і в інших частинах земної кулі. Нам же зараз залишається зібрати цей накопичений досвід і, з урахуванням особливостей території, застосувати. Осмисленням цього досвіду займається і НАН України. Ми даємо деякі поради і рекомендації. Інколи до наших порад прислухаються, і тоді вони відтворюються у цільових програмах розвитку регіону.
Люди за своєю природою досить консервативні. Інфраструктура, зміна ландшафту може вплинути на характер і звички молодого покоління. Адже вони самі будуть це бачити і брати участь в облаштуванні свого міста. Водночас на світосприймання старшого покоління (у переважній його масі) ці зміни ніяк не вплинуть. Бо воно вже було сформовано тією системою, в якій виросло. Те ж саме відбувається з економікою на переломному етапі, наприклад, із працівниками шахти, коли шахти закриваються і приходять у занепад. Психологічно не кожен може впоратися з такими кардинальними змінами. Тому потрібно до цього питання ставитися диференційовано і фокусовано.
Зарубіжні дослідження говорять, що найбільше адаптуються до глобалізаційних викликів так звані мегаполісні об’єднання. Тобто наш Донбас, територію Донецької і Луганської області, потрібно розглядати як один великий мегаполіс. Умови транспорту вже дозволяють з кінця в кінець обох областей дістатися за дві години. Працювати можна в межах досяжності всього регіону. Звідси повинно мінятися і архітектурне бачення розвитку інфраструктури, транспортних розв’язок, повинне відбуватися зонування території (ділення на області великого, середнього і малого бізнесу, сільськогосподарські, рекреаційні тощо). Тобто перший момент — це акцент на мегаполісності. Це підсилює ринкові здатності регіону і залучає бізнес, інвестиції тощо.
Друге — вже створена технократична база. У нас дуже багато технічних вузів, які поки що випускають хороших фахівців. І цим потрібно користуватися і розвивати. Це те, чим ми можемо конкурувати з країнами, з якими нас постійно порівнюють. Сьогодні стан Донбасу некроіндустріальний, вмираючого технологічного регіону третього устрою. Регіон повинен стати таким, що навчається. Мегаполіс, який навчається — це саме те завдання, яке можна ставити собі на майбутнє. Зрозуміло, що це не станеться за п’ять-десять років. Але якщо фінансувати цей напрям, приділяти йому увагу, то до 2050 року ми отримаємо абсолютно інший регіон.
Третє — малий бізнес. Акцент потрібно робити на «інтелектуальне підприємництво» і «розумне підприємництво». Потрібно приходити до того, щоб у великих і малих підприємствах збільшувалася частка нематеріальної складової і трансформувати її в інтелектуальну складову. Таким чином малий бізнес може трансформуватися у великий бізнес. І останнє — потрібно створювати умови для припливу сучасних великих корпорацій набагато більшої якості в порівнянні з тим, що ми маємо.
