Перша називається «Це вже занадто». Зроблена під час сумнозвісних подій під Верховною Радою 31 серпня. Літня жінка стоїть перед строєм нацгвардійців, які закриваються щитами, і стирає з щита намальовану кимось із маніфестантів свастику.
На другому фото, названому «Добрий поліцейський» — представлення нової патрульної поліції на Софійській площі в липні цього року. Центральна постать — усміхнений височенний Кличко, якому дуже пасує формений поліцейський кашкет. Поруч стоять на дві голови нижчі Аваков і Яценюк.
Чому саме ці роботи?
Тому що вони — про делеговану державі монополію на застосування сили. Тема, яка завжди була гостро актуальною в Україні, надто ж останні два роки.
Перша картка — про те, що відбувається, коли якийсь громадянин або група громадян вважають, що мають право здійснювати насильство в ім’я власних цілей. Нагадую, тоді кілька ультраправих організацій, серед яких чисельно переважала партія «Свобода», намагаючись за будь-яку ціну привабити увагу виборців і преси, влаштували заворушення під Верховною Радою. Наслідком стала загибель трьох людей від вибуху гранати, кинутої одним зі «свободівців», і важкі поранення понад 100 цивільних і гвардійців.
Цинізм у тому, що свастику на щиті намалювали ті, хто сповідує погляди, по багатьох складових близькі до нацистських. Адже ні для кого не секрет, що програми й партійні видання і «Свободи», і «Правого сектору» повні прокльонів на адресу європейської мультикультурності та лібералізму, що і актив, і керівництво цих рухів поголовно вражені расизмом і гомофобією, що справжня євроінтеграція аж ніяк не є серед них пріоритетів, а ось суттєве обмеження громадянських свобод, розділення України за мовними і етнічними ознаками вони вважають цілком прийнятними. Так, це занадто. Занадто мітити свастикою своїх колишніх побратимів по Майдану й ветеранів АТО, якими й укомплектована Нацгвардія. Занадто калічити тих, хто захищає законно обраний парламент. Занадто кидатися бойовими гранатами в центрі мирного міста. І занадто голосувати за партії, ідеологія яких уможливлює все вищесказане.
«ДОБРИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ» / ФОТО ВЛАДИСЛАВА МУСІЄНКА
На другому фото Кличко схожий на дядю Стьопу з відомого радянського вірша. У моїй культурній пам’яті спрацьовує ця конотація, хочу я цього чи ні, бо закладена вона туди ще в дитинстві, у брежнєвські 1970-ті. Молодшим людям таке порівняння не спаде й на думку.
Комуністична влада вміла працювати з мовою, дуже точно оцінюючи можливості яскравої мистецької репрезентації, саме тому й наймала таких не позбавлених таланту негідників, як Сергій Михалков, щоб творити привабливі, ба навіть ідеальні образи своїх опричників.
Дядя Стьопа накладається на фото усміхненим, але від того ще більш зловісним привидом минулого, яке ця світлина змістовно заперечує. Демократично обраний мер столиці у кашкеті нової поліції, якій довіряє більшість населення — ось нове поле значень. Нове й захоплююче, на яке, вірю, вже ніколи не виповзе химера ні з червоного, ні з коричневого потойбіччя.
