Як уже повідомляв «День» (див. №48), у стародавньому Кам’янці-Подільському відбулися одразу дві акції «Дня» — презентація нових книжок з серії «Бібліотека газети «День», яка переросла в масштабну читацьку конференцію, та відкриття щорічної фотовиставки нашої газети. Того ж дня після 30 річної паузи в Британському музеї відкрили вернісаж творів Мікеланджело. Це, мабуть, випадковий збіг обставин на великому європейському просторі. Та й культурні новини не вельми сумірні. Одначе стародавнє українське місто над річкою Смотрич виявило величезну потребу духовного життя, інтерес як до читацької конференції, так і до фотовиставки, яка, до речі, знову «приїхала» сюди після дворічної мандрівки іншими містами України.
Незважаючи на передвиборні настрої в країні та, зокрема, в самому Кам’янці-Подільському, читацька конференція, яка відбулась у стінах держуніверситету, мала більше гуманітарний, суспільно значущий характер. Загалом, у стилі «Дня». Як зазначила головний редактор нашої газети Лариса Івшина, представляючи нові книжкові проекти «День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик», історія набагато важливіша за політику. «Нація повинна зосередитись на вивченні істинної історії та, зокрема, на проблемі Голодомору та подоланні його наслідків: психологічних, демографічних, соціальних, культурних, моральних, — зазначила пані Л. Івшина. — Я знаю, що нині школи отримують інструкції про те, що Голодомор необхідно вивчати. Але інструкції приходять, а книжки — ні». Саме з цією проблемою й зіткнулись студенти педагогічного факультету Кам’янець-Подільського держуніверситету. Студентка IV курсу згаданого факультету Вероніка Логінова розповіла, що, проходячи практику в місцевих школах, їй довелось спостерігати паніку серед учителів, які не знали, про що та за якими книжками треба розповідати учням про Голодомор 1932—1933 рр.
Загалом же, головного редактора «Дня» студенти буквально засипали запитаннями: «Як ви ставитесь до націоналізму?», «Чому поляки вважають, що жителі Кам’янця-Подільського придушують їхні права?», «Чому досі не створено Інститут національної пам’яті?» тощо.
Палка дискусія, яка тривала кілька годин у лекційній залі університету, перемістилась до Картинної галереї в Старому місті на Вірменській площі. У залі картинної галереї бриніла музика Вівальді в виконанні ансамблю «Віоліні» під керівництвом Анатолія Геплюка. Панувала врочиста атмосфера, на яку надихали сучасні фотороботи конкурсантів «Дня» на давніх стінах будівлі ХIХ століття, яка в минулому була духовною семінарією. Гостей заходу надихав і той факт, що в сусідній залі, під цим таки дахом знаходиться реліквія — одна з чотирьох прижиттєвих фотографій Тараса Шевченка, зроблена невідомим місцевим майстром. Т. Шевченко прибув до тоді ще губернського міста Кам’янець- Подільський 22 вересня 1846 року вільним художником, випускником Петербурзької академії мистецтв. Він працював тут два тижні — виконував доручення...
Ось так перегукуються в європейському контексті генії, талановиті майстри, аматори й шанувальники мистецтва та поціновувачі правдивої історії. І це не залишається непоміченим для цивілізованого світу. Бо хтось прагне організувати пошуки, хтось — підтримати. Для багатьох це — цікаве й відібране часом — стає людськими почуттями.
Отже, чергова акція «Дня» стала великою культурною подією для Кам’янця-Подільського. За доброю традицією після завершення фотовиставки «Дня», отримавши результати голосування за найкращу фотороботу, головний редактор нашої газети Лариса Івшина передасть цей «об’єкт» глядацьких симпатій картинній галереї міста над Смотричем.
«День» публікує деякі враження учасників обох подій.
ВРАЖЕННЯ ВІД КОНФЕРЕНЦІЇ
Для кого?
Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор:
— Я хочу почати свої роздуми щодо того, що говорилося сьогодні (Лариса Івшина процитувала Дж. Мейса. — Ред.):«Ми врятували все, що тільки могли, але не могли зрозуміти — для кого?». Це — роздуми над минулим України, роздуми інтелектуальної людини над тією складною, трагічною ситуацією, яка склалась в Україні в наші роки. Оце питання — для кого? — то, мабуть, був крик душі професора Джеймса Мейса. Я не знав цієї людини особисто, але в мене складається враження, що його згубила та українська реальність, з якою він зіткнувся: спротив із боку державної машини і, можливо, з боку великої частини української еліти. Але він чесно виконував свою функцію, хоча, як мені тепер здається, не розумів, для чого.
Він схилився до України тому, що був індіанцем. Ми іноді ігноруємо те, що називається покликом крові. А це — дорога сліз, якою пройшли його пращури. Український народ також пройшов свою дорогу сліз. У нього, мабуть, боліла душа. І він хотів зробити шляхетну справу — показати трагедію, яка вимагала бути чесними: на сьогодні Україна не осягнула масштаби своєї трагедії. І це — наслідок усього того, що було.
Я як історик можу сказати: в нас сформовано тип українця — це постать, яка намагається весь світ обмежити парканом, за яким він посадить сад. Дуже рідко українець прагне вийти за межі цього «паркану». І це зіткнення з реаліями знаходить відображення в творах Дж. Мейса.
Упевнений, що варто запровадити спецкурс за цією книгою. Це — надзвичайна книга для роздумів. Ми — не громадяни від 1991- го. У нас — посткомуністичне суспільство. У розвитку свідомості, формуванні самосвідомості, особистості, самоідентифікації. Мені дуже боляче про це говорити: Україна розчленована. Історичний досвід усіх частин України різний. Проблемами, про які ми тут говоримо, має займатися держава. Але в нас немає української національної державної еліти, яка вболівала б за Україну, за українську політичну націю. У нас для того приходять до влади, щоб украсти, пограбувати, набити кишені, забезпечити свої матеріальні інтереси, тобто особисті інтереси переважають інтереси національні.
Газета «День» робить ту справу, яку не роблять інші газети. Я маю на увазі, що крім безпосереднього інформаційного спрямування велика увага звертається на формування свідомого українця. І та література, яку видає «День», має дуже важливе значення. Не так важливо, для кого це — чи для істориків, чи літераторів, чи журналістів. Для всіх, хто цікавиться минулим, намагається знайти себе в Україні, у кого є хвилювання в душі і немає самозаспокоєння. Вони дають можливість людині думати й, можливо, помилятися у своїх роздумах, але не залишають байдужою.
Я вірю в зміни. Чому я вірю? Тому що мені доводилося брати участь у подіях 2004 року. У нас у Кам’янці переважно молоді люди. Оце нове покоління — воно зовсім інше. Вони вже менше холопствують. Вони, можливо, більш прагматичні, але в розумінні особистої свободи, в розумінні громадянства — вони зовсім інші. І я висловлюю надію, що через років 20—30 ми будемо мати в Українісвою еліту.
Тому моя відповідь на питання про те, для кого ми повинні робити цю роботу, наступна — для майбутнього. Щоб не стати манкуртом, треба щоб в Україні було більше таких газет, як «День».
Подолання бездуховності
Євгенія СОХАЦЬКА, кандидат філологічних наук:
— На зустрічах з Ларисою Олексіївною я не вперше, й кожна зустріч — неповторна й високопрофесійна. Підкуповує щирістю, встановлює особливий контакт з аудиторією. Йдучи на сьогоднішню читацьку конференцію, я проаналізувала всі книжки із серії «Бібліотека газети «День». У центрі цих книжок — біль і тривога за Україну, за її минуле й сучасне, роздуми над причинами затяжної духовної кризи, яку переживає Україна, шляхи виходу з неї. Висновок з двох останніх книг — «День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик» — однозначний: треба, передусім, почати з себе, бути цілеспрямованим, діяльним, хоча такі люди не завжди запитані в Україні. Вони — «білі ворони», визнання до яких приходить уже після їх відходу. Саме такі асоціації виникають у мене після ознайомлення з працями Джеймса Мейса й післяслова до них людей, які його знали. Гірко констатувати, але факт, що багато хто в Україні, навіть в освітніх, інтелігентних колах, нічого не чув про Дж. Мейса. Видана книга «День і вічність Джеймса Мейса» є (і не лише!) вшануванням пам’яті співробітника газети «День» і визначного науковця за його Подвиг, адже це він зробив прорив у темі української національної катастрофи, назвавши її Геноцидом і давши йому визначення, відмінне від Голодомору чи Голокосту — фізичного винищення. (Хто ж сьогодні відшкодує нам знищення української інтелігенції в 20 — 30-х рр. в Україні, знищення семи тисяч українських церков, здеформований ген українського типу: «комплекс Павліка Морозова», почуття меншовартості українця, неспокутування гріхів осіб, причетних до злочинів, роздвоєність української душі на подібне?) Але ще ціннішим є те, що Джеймс поміж рядків (для вдумливого читача) ставить запитання, піднімає проблеми, які ще довго не будуть розв’язані в Україні, якщо не буде стабільності й визначеності українського курсу нашою владою.
Дж. Мейс наголошував у статті «Ваші мертві вибрали мене...» (2003 р.): «Ніхто не може вирішити за українців, як вони мають говорити й писати, крім самих українців». Очевидно, що в усіх працях Дж. Мейса ми досі вичитуємо й будемо ще довго вичитувати основні українознавчі проблеми. Найбільша з яких така: допоки українська мова буде другорядною в очах самих українців, доти українська нація не буде єдиною.
Загалом, чи не найосновніша цінність книжок «Дня» це те, що вони працюють на головну проблему України — подолання бездуховності й декультуризації суспільства. Їй повинна протистояти свідомо організована контрверсія — просування якісної літературної (у цілому гуманітарної) освіти. Саме таким якісним матеріалом мені видаються книжки із серії «Бібліотека газети «День».
Наразі ми спостерігаємо явне недооцінювання величезного націєтворчого потенціалу української літератури як навчального предмету, що проявляється в зменшенні годин на її вивчення та ін. Але це наші (й не лише наші!) вузівські проблеми... У державній політиці повинна стати першочерговою проблема створення української політичної нації. І в цьому плані визначальною повинна бути націєтворча роль художньої літератури, гуманітарної освіти взагалі. Як мені видається, таку роль і виконують книжки із серії «Бібліотека газети «День». Не випадково Дж. Мейс назвав газету «День» «островом правди й вільної думки».
«Журналістику вивчатимемо за книжками «Дня»
Володимир ГАЗІН, викладач:
— Приємно, що газета «День» продовжує започатковану нею добру традицію книговидання. Жодне з цих видань не залишилось непоміченим і, без сумніву, викликає інтерес у найширшої аудиторії. Свідченням цьому є популярність попередніх видань — «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир». Особливість звернення до історії, яке продукується газетою, полягає в тому, що піднімаються дискусійні проблеми, невивчені сторінки. При цьому матеріал подається в доступній цікавій формі, де науковість максимально пересікається з орієнтацією на найширшу аудиторію, де сухі історичні факти поєднуються з припущеннями, логічними побудовами істориків тощо.
Звичайно, можна запитати: навіщо це потрібно, адже з даними матеріалами можна ознайомитися на шпальтах газети. Навіщо окремо перевидавати статті, які вже були надруковані. На мою думку, у такій стратегії газети є очевидне раціональне зерно. По-перше, це дає можливість читачеві ознайомитися з усіма матеріалами, які стосуються певної проблематики (українсько-російські, українсько-польські взаємини); по-друге, дані збірки формують розуміння самої стратегії газети, її суспільно-політичної позиції, розуміння основних напрямків діяльності; по-третє, читачу надається можливість максимально ознайомитися з творчістю окремих журналістів. Я часто читав у газеті матеріали й Клари Гудзик, і Джеймса Мейса, проте ознайомлення з останніми книжками дало мені цілісне розуміння їхніх світоглядних позицій, інтересів. Кожен журналіст у своїх публікаціях намагається донести широкому загалу ідеї, в які сам вірить, і саме в такому форматі ці ідеї найкраще проглядаються, стають зрозумілими.
Загалом хочеться висловити декілька міркувань з нагоди презентації чергових книжок газети «День». Ознайомлення з книгою «День і вічність Джеймса Мейса» дає відчуття того, що українському суспільству сьогодні не вистачає таких людей, як Джеймс Мейс. Він став більшим українцем, ніж багато хто з тих, які народилися в Україні, виросли тут. І боляче, що в нас така реальність. Спостерігаючи за передвиборними перегонами, складається враження, що політики боролися не за місця у Верховній Раді України, а за мандати депутатів Державної думи Росії. Окремі політичні партії та блоки змагаються в тому, хто краще буде відстоювати політичні та економічні інтереси Росії в Україні, йдеться про демонстративне заперечення всього українського. Цього не сприймав Джеймс Мейс — американець за походженням, українець душею.
На завершення хотілося б зазначити, що серія «Бібліотека газети «День» має розширюватися, до неї мають залучатися нові автори зі своїм баченням актуальних суспільних проблем. Вважаю, що сьогодні надзвичайно актуальними є проблеми євроінтеграції. Сьогодні спостерігається ситуація, коли значний відсоток населення України необізнаний із діяльністю та перспективами таких структур, як НАТО та Євросоюз. На цьому спекулюють окремі політичні сили. І Польща, і країни Прибалтики йшли в НАТО, провівши перед цим своєрідний лікнеп, ознайомивши населення з даними структурами, переконавши, що ніякої загрози національним інтересам вони не несуть. Звичайно, провести сьогодні референдум без своєрідної підготовки — це поховати цей стратегічний напрямок і, як писав Дж. Мейс, «заглибитись у пострадянське середовище». Ініціатива «Дня» заслуговує на щиру вдячність, повагу та підтримку. Це особливо корисно, на мій погляд, для нашого студентства, яке лише формує власну суспільну позицію.
Вероніка ВЛАСЮК, магістрант:
— Зустрічі такого масштабу, звичайно, справляють враження. Тим більше, що у сучасній журналістиці такі газети, як «День», — це визначне явище. Адже нині дуже важко робити справжню журналістику. А також «між ділом» випускати власні книжки. Наразі Україні слід формувати своє майбутнє, свою еліту. І якщо в кожний ВНЗ не приїде така жінка, як Лариса Івшина, то нам ще довго не слід чекати позитивних змін у суспільстві. Зустріч вразила мене своєю змістовністю, актуальністю, а не якоюсь епатажністю чи пафосністю, якою часто «беруть» свою аудиторію ті, хто час від часу відвідує наш університет.
Олег РАРИЦЬКИЙ, викладач давньої української літератури:
— Коли я йшов на презентацію книжок, то не сподівався на таку неповторну зустріч! Я схвильований... Відтепер буду регулярно читати «День» та іншим рекомендуватиму. Після зустрічі було вирішено, що, переймаючи досвід наших колег із Запорізького національного університету, де журналістику вивчають за книжкою «День і вічність Джеймса Мейса», ми вирішили, що від сьогодні в Кам’янець-Подільському держуніверситеті історію давньої української літератури студенти вивчатимуть за книжкою «Апокрифи Клари Гудзик» із серії «Бібліотека газети «День».
Вероніка ЛОГІНОВА, студентка IV курсу:
— У нас в університеті нечасто відбуваються подібні заходи. Відтак я дуже вдячна «Дню» за теплу розмову на ті теми, які хвилюють саме нас, українських студентів. Добре, що розмова відбулась щиро. До цього спонукала добрий оратор — головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Відверто скажу, що дуже часто на інших зустрічах студенти утримуються від запитань. Чи бояться, чи просто не бажають їх озвучувати. Загалом же, я дуже рада, що в Кам’янець нарешті приїхали ті люди, які пробуджують нас, студентів, до діяльності, активізації творчості.
Діана БОДНАРЧУК, студентка I курсу:
— «День» — розумна газета для розумних людей, яка завдяки чудовому, як мені здалось, колективу, цінує свою державність та свій менталітет. Я постійно слідкую за книжковими виданнями «Дня». Вони мені допомагають у навчанні. Історія в книжкових проектах «Дня» подається так, що її ще більше хочеться вивчати.
Оксана МИКУЛЯК, студентка I курсу:
— Я вперше на подібній зустрічі. І я вражена. Після закінчення я вийшла із зали з дуже позитивними емоціями, якими хочеться поділитись з усім світом. Особливо мені приємно те, що на актуальні запитання, які піднімались, я почула думку та позицію жінки — головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. А загалом же, такі події дають можливість відчути себе причетними до правильного суспільного руху.
ВРАЖЕННЯ ВIД ФОТОВИСТАВКИ
У фотоконкурсів «Дня» — новий спонсор!
Людмила СТАНІСЛАВСЬКА, директор Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника:
— Фотографування — засіб передавання листа, зародилося ще в ХIХ столітті. То було видатне явище, що пройшло великий шлях свого розвитку. Сьогодні ми зберігаємо в наших фондах давні фотографії, які з’явилися в Кам’янці в ХIХ столітті. Якщо можна побачити, яким було місто тоді, то відразу долучаєшся до історії. Фотографія — це звернення до майбутнього, щоб нащадки краще входили в контакт із минулим. Фотографія сьогодні супроводжує нас усюди. Це — наймасовіше мистецтво, в якому є свої майстри, які по-своєму можуть передати мить. Тому ось ця виставка, ініціатором якої вже не один рік є газета «День», нас дуже радує. Тим більше тому, що вже вдруге відкривається в нашому музеї. Кожна фотографія змушує думати. Адже кожна — полотно, на якому майстер намагається нам щось сказати.
Валерій КЛИМЕНКО, завідувач відділу міськвиконкому:
— Для експертів Кам’янець-Подільський значно цікавіший, ніж Київ, Львів. Бо тут збереглося багато пам’яток різних епох. Тут — щільність духовного шару, ідей. Це й раціонально, але й ірраціонально. Виставка, відкрита для огляду кам’янчан і гостей міста, стала поштовхом для цікавого інтелектуального життя. Адже людина сама для себе вирішує, яким продуктом заповнювати кожен день свого життя.
Борис НЕГОДА, заслужений художник України:
— Це вже друга фотовиставка «Дня» в Кам’янці. Цікаво подивитися, бо це — картини життя. Ця виставка, на мою думку, ще динамічніша за попередню. Я регулярно читаю «День» і бачу, що він незакомплексований, на відміну від інших видань. Такі ж незакомплексовані й фотографії. Як художник скажу: тут усе композиційно виважено, естетично довершено. Дуже тішить, що ми можемо це бачити.
Олександр МАЗУРЧАК, міський голова Кам’янця-Подільського:
— Я вражений виставкою, оскільки я сам із дитинства займаюсь фотосправою, привчив до цього своїх дітей. Вражають сюжети, глибина змісту. Це заслуговує на повагу до тих людей, які робили ці фотографії, які долучають їх до конкурсів, організовують виставки. Це надзвичайно важливо для України — підносити мистецтво, глибше пізнавати українську душу. Я готовий стати одним із спонсорів фотоконкурсу «Дня» — пропоную спеціальний приз: триденну поїздку до Кам’янця-Подільського з екскурсіями, проживанням та харчуванням.
Інна ДОРОГА, редактор інформаційного відділу місцевої ТРК:
— Мені дуже сподобалася ця виставка. Тільки люди, які мають відчуття прекрасного та дивляться на Україну іншими очима, можуть творити такі прекрасні речі.
