За традицією, в грудні ми запропонували читачам і експертам «Дня» відповісти на запитання нашої новорічної анкети, щоб усім разом підбити підсумок року, що минає, зрозуміти, які надії не виправдалися, a, головне, що ж нам вдалося. Запитання були такими:
1.Яким був 2006 рік для країни? Що змінилося в Україні та в українцях?
2. Які з подій 2006 року були, на ваш погляд, найбільш визначними й знаковими для українського суспільства?
3. Які теми й автори, що публікувалися на сторінках «Дня» цього року, найбільше відповідають вашим поглядам? Яким би ви хотіли бачити «День» 2007?
4. Які зі спецпроектів «Дня» (фотоконкурс, книжкові проекти) запам'яталися вам більше за все?
5. Розкажіть трохи про себе (професія, вік і т.д.)
6. Ваш новорічний тост?
Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь:
1. На мій погляд, 2006 рік був роком реваншу реакційних політичних сил, які вже відкинули Україну назад як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. На демократію веде наступ режим, в порівнянні з яким «режим Кучми» може здалися блідою тінню. І дуже хотілося б, щоб вищесказане було згущенням фарб. Але дуже вже багато негативних тенденцій. Перша — це переродження парламентаризму в диктат агресивно слухняної більшості. Тієї, що слухається прем'єр- міністра. Той, в свою чергу, слухається компрадорського олігархічного клану та Кремля. Друге — це навмисне ослаблення опозиції, у якої відібрали бюджетний комітет, перекуповують депутатів і т.п. Робиться спроба перенести на національний рівень модель «регіональних» рад, де роль опозиції мінімальна, в місцевих радах її немає взагалі. Внаслідок чого «партія влади» спокійно спускає нижчім за рангом товаришам по партії вказiвки, і вони одностайно приймають незаконні, антиукраїнські рішення, оголошуючи цілі території «вільними від НАТО» й державної мови. Найпарадоксальніше полягає в тому, що, коли Донецька обласна і Маріупольська міська ради приймали такі рішення (в Маріуполі — 27 червня, в Донецьку — ще раніше), Партія регіонів знаходилася в опозиції до «помаранчевої» влади. Звідси витікає й третя загроза для демократії — штучне нагнітання хаосу в країні. Всю провину звалюють на «незавершеність» політичної реформи. А «завершити політреформу» й означає встановити повну диктатуру.
Крім того, 2006-й — рік шокової анестезії. На парламентських виборах більшість виборців проголосували за демократичні, проукраїнські сили. І що ж? Спочатку суспільство приголомшив шок від того, що ці сили розкололися, не змогли створити коаліцію, i в очах своїх виборців подарували владу мафії. Від такого больового шоку частина суспільства впала в глибокий анабіоз, апатію і досі не може вийти з такого стану. Ті, що голосували за Партію регіонів як за надію на економічне диво, стали більш критично ставитися до свого вибору. Значна частина українців взагалі не представлена в парламенті й нікому не довіряє.
2. Найбільш значущою подією 2006 року стало визнання Верховною Радою України Голодомору 1932—1933-го років геноцидом проти українського народу. Це стало можливим, безумовно, завдяки титанічній і копіткій роботі Джеймса Мейса й газети «День» з пробудження суспільної свідомості постгеноцидного суспільства. Президент України Віктор Ющенко наполіг, щоб парламент ухвалив це рішення.
Ще однією визначною для українців подією був успішний виступ збірної країни на чемпіонаті світу з футболу. Самовіддана й віртуозна гра наших футболістів викликала в людей приплив патріотичних почуттів, об'єднала всіх українців під синьо-жовтими кольорами прапора України.
Подією з великим знаком мінус стало необґрунтоване підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги й переведення великої частини населення на субсидії. Крім удару по кишені, це ще й принижує людську гідність, і дискредитує чесну працю як таку. Таким кроком можновладці сказали: «Ви такі нікчемні, що не можете навіть заробити на оплату житлово- комунальних послуг, і не заробите чесною працею».
Знакові явища зі знаком мінус: а) олігархізація держави, б) привид комунізму в ролі партії влади, в) соціалізм з обличчям Іуди.
3. Найбільш відповідають моїм поглядам такі автори й статті, назви яких говорять самі за себе. Сергій Борисович Кримський «З усіх прав людини найважливішим є право бути іншим» («День», 20 січня), Іван Дзюба «Казуїстика як державна політика?» (27 жовтня), «І знову казуїстика...» (8 грудня), Оксана Пахльовська «Робінзон і Манілов, або Чому «Захід — це Захід, а Схід — це Схід» (11, 14 березня), «Повернення Сізіфа» (24 листопада), «Що таке соціальний капітал?», київська лекція Френсіса Фукуями (17 жовтня), Володимир Лісовий «Пролетарі, об'єднуйтеся!» Нове видання старого лозунгу: Україні потрібні справжні соціалісти й справжні профспілки» (26 травня), «Київ — людське місто (українська столиця очима гостей)» (26 травня), «Увіковічимо катів?» (У Одесі хочуть поставити пам'ятник Єкатерині II). О. Волович, М. Мацюк, О. Музичко (21 вересня). Статті С. Кульчицкого, Ю. Шаповала, В. Панченко, П. Кралюка, К. Ґудзик, І. Сюндюкова, Є. Сохацької, Д. Десятерика, Ю. Щербака, Д. Павличка, М. Коцюбинської та багатьох інших авторів. Мені дуже близькі за поглядами й за духом всі акції «Дня», організовані Ларисою Олексіївною Івшиною, такі як «Острозький клуб» і студентський рух за національну єдність» (1 грудня), «Важливий крок до інтеграції нації. «Мої університети» — книга, яка мобілізує думку» (3 листопада).
«День»-2007 хотілося б бачити таким самим світлим, інтелектуально ємним, принциповим і гострим щодо порушень прав людини й української нації.
Цікаві всі «Теми «Дня», а також проект «Український клуб».
4. Найбільше враження на мене справили такі проекти «Дня»: VIII Міжнародний фотоконкурс «Фото «День-2006» і книга Лариси Івшиної «Мої університети». У різних образних рядах і жанрах разом вони об'єднують у собі минуле, теперішнє й майбутнє України. На фотовиставці мене найбільш уразило вміння авторів показати глобальне, історичне через особисте, коли людина усвідомлює, що жертви геноциду й тоталітарного режиму — це не статистика, а біль.
Запам'яталися також приголомшливі роботи про «братів наших менших»: «Будинок Тома» Анастасії Сіроткіної, «Все одно красивий» Андрія Ломакіна, «Від душі» Василя Артюшенко.
У книзі Лариси Івшиної «Мої університети» немає головних і другорядних героїв, є Особистості. Це книга про справжню еліту, академіків, журналістів, студентів, людей, одержимих в прекрасному значенні цього слова ідеєю культивування людської, громадянської й національної гідності, ідеєю соборності України. Ця справді подвижницька робота проводиться Ларисою Олексіївною та її однодумцями в умовах постійних «надзвичайних ситуацій», коли політики по дорозі до влади розколюють країну, руйнують суспільну свідомість, закладають міни уповільненої дії і при цьому з'являються на телеекранах у ролі рятівників, добродійників і об'єднувачів. Але як у справжньому витворі мистецтва, читач не побачить «чорнову роботу» з розбору завалів, книга сповнена могутньої енергетики оптимізму, читаючи її, віриш, що в України є майбутнє, тому що є люди, які закладають у нього міцний фундамент.
5. Працюю бібліотекарем в Науково-технічній бібліотеці. Закінчила Харківський державний інститут культури, нині — Державна академія культури. Люблю відвідувати художні музеї, вернісажі. Улюблений художник Архип Куїнджі. Цікаві всі спортивні змагання, особливо футбол. Вболіваю за київське «Динамо» і, звичайно, за збірну України.
6. Від усього серця вітаю редакцію рідної газети «День», читачів, друзів і авторів країни «Дня» з Новим 2007 роком і Різдвом Христовим! Бажаю великого особистого щастя, здоров'я, творчої енергії, нових ініціатив і звершень!
Дмитро ГРЕЧЕНОК, м. Алушта:
1. 2006-й для громадян країни нічим особливим не відрізнявся від року минулого. Спостерігалося розчарування частини людей способами формування нової влади по-українськи. Ми незадоволені, але самі багато в чому винні. У кожного була своя можливість і в 1990-х, і в 2006 році щось змінити в житті, але не всі цим скористалися. Руїна в Україні тривала сторіччями життя народу. Народ вижив і в рабстві — це означає, що енергія етносу не вичерпана й реквієм по нашому життю інші виконати не зможуть.
2. Знаковими були вибори, що викликали розкол у суспільстві. Люди живуть минулим і просочилися ідеологією того життя, якого вже немає. Парадокс — радянської системи немає, а люди частиною залишилися й блукають у пошуках її.
Формування влади показала вікову людську мрію заволодіти нею. Ні освіта, ні культура, ні совість тут ні до чого. Не полічити всіх поразок в історії України, причиною яких ставало прагнення здобути владу. Зусиллями Президента й за допомогою засобів масової інформації і особливо газети «День» парламент ухвалив закон, що визнав Голодомор 1932 — 1933-х рокiв геноцидом українського народу. Це стане пам'яттю про ті страшні роки. Виявилося, не для всіх. Стало зрозуміло, що Віктор Андрійович не забезпечив національного відродження суспільства, не виправдав надій Майдану, й доведеться починати все спочатку. Через три роки активна частина людей запропонує нову владу, якщо політичний і економічний глухий кут не визначить ближчий термін. А поки життя в часі вимірюється відрізком від Павлика Морозова до Мороза із такою любою більшості народу піснею Поплавського й рекламою всього того, що в нас залишилося, в образі Вєрки Сердючки.
3. Цікаві були публікації з історії, про яскравих особистостей. Усе цікаво. Як завжди, чекаєш публікацій Дзюби, Панченка, Шаповала, Кримського, Лосєва, Пахльовської, Трохимчук, Гупало. Багато хто з наших читачів-письменників — звідусіль (Зарудний, Комов, Глущенко та інші).
Було б цікаво: про бійців УПА, які ще живі; людей, що пережили життєві трагедії й вижили в цій боротьбі. Фото, малюнки... Не забути «Очі Майдану», «Тато, мені йти до школи або допомагати в боротьбі?»
Не треба друкувати статті політиків ні про що.
4. Важко виділити якийсь спецпроект «Дня». Широка діяльність газети — на радість читачам. Шкода, що тільки тієї частини людей, хто живе не хлібом єдиним. Важко знайти іншу Ларису Івшину, яка б так широко несла через газету думку. Своїми зустрічами й поїздками доводила й переконувала. Можливо, гідно оцінить її за цю працю нова еліта, появі якої вона так сприяє.
5. Інженер-будівельник. 71 рік. Працюю в державній компанії.
6. Геракліт з Ефеса сказав: «Єдина правдива психічна сила — це бажання». Отже, побажаємо нашому читачу так бажаних змін в житті на краще вже в 2007 році!
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь, Київська обл.:
1. Особливих змін не відбулося. Хоча, звичайно, ніщо не стоїть на місці. Процеси йдуть у суспільстві і в головах. Розвиток — повільний, але йде. Продовжується започатковане раніше.
2. Вибори 26 березня і призначення прем'єр-міністром В. Януковича. Більшість виборців усе-таки віддала перевагу роз'єднаним помаранчевим. Але лідери останніх унаслідок власних незгод зуміли перетворити перемогу на поразку. Тому знову замислюєшся: хто ж у нас лідери?
3. Кожний «День» цікавий. У кожному «Дні» знаходиш щось корисне для себе. Читаючи газету, краще розумієш сучасність. Водночас історичні матеріали допомагають краще зрозуміти минуле і в кінцевому підсумку сьогодення. Адже нинішність є продовженням минувшини. Висвітлення проблем нашого суспільства і світу, Голодомор, визнання УПА, стан культури тощо вирізняє «День» високим рівнем аналітики вiд інших ЗМІ.
4. Фотоконкурс створює мозаїку дня. Книжкові проекти показують цілі епохи.
5. Директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею, 50 років.
6. Щоб у Новому році в кожного з нас не минало дня без «Дня».
Владислав КОМОВ:
1. 2006 рік нічим не краще в політиці, економіці чи культурі не визначився.
2. Призначення прем'єр-міністром України В. Януковича та його оточення — М. Азарова, Д. Табачника, які мають антиукраїнські погляди. Підвищення ціни на газ (без якихось дій по енергозбереженню). Підвищення оплати за комунальні послуги (без відповідного підвищення зарплати та пенсій). І навіть без обгрунтування у ЗМІ цього підвищення.
3. Мені подобається політична, економічна, культурна та наукова тематика. Але вражає, що майже ніхто з фахівців не враховує самих українців. За 5 років після останнього перепису населення кількість дітей зменшилася на 1,2 мільйона, кількість працюючих на 2,5—3 мільйона (з них 0,5 мільйона, в основному молоді, емігрувало), кількість тих, хто вживає алкогольні напої, до 60% у містах і до 90% на селі. Мало матеріалів по екології (а вона в Україні критична. У більшості регіонів жити небезпечно), демографії (майже нічого не повідомляється, чому «українська нація старіє і швидко вимирає» (В.Ющенко).
4. Книжковий проект.
5. Лікар, пенсіонер.
6. «Владі та капіталу — більше розуму й розумних рішень на благо держави і народу».
Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
1. В Україні істотно нічого не змінилося, українці теж залишилися такими самими — працелюбними, мудрими, добрими, терплячими, тому стійко переносять всі тяготи й труднощі.
2. Вибори до Верховної Ради, під час яких слуги народу обіцяли виборцям свинину в холодильнику, а підсунули свиню у вигляді багаторазового підвищення тарифів.
3. Кожний автор має право на свою точку зору, тому поважаю думку всіх авторів, навіть якщо вона не збігається з моєю. Яким би я хотів бачити «День-2007»? Хотів би побажати колективу редакції здоров'я, благополуччя й процвітання в новому році, щоб «День» продовжував залишатися «Днем».
4. Традиційно сильним був фотоконкурс.
5. Українець, православний, 52 роки, випускник республіканської фізико-математичної школи та фізфаку Київського держуніверситету, кандидат технічних наук, держслужбовець 7 рангу, з січня 2004 року безробітний, який шукає роботу.
6. Щоб у новому році добре жилося не лише свиням, а й їхнім господарям.
Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, Київ:
1. Для нашої країни 2006-й рік, на превеликий жаль, був роком поглиблення прірви між бідними та багатими. Що змінилося, запитуєте, в українцях? Як на мене, громадяни України з року в рік стають мудрішими, все більше усвідомлюючи: бідний не той, у кого мало, а той, кому мало.
2. Я б так визначив свою «п'ятірку» найбільш визначних й знакових для українського суспільства подій 2006 року. Найсвіжіша — це унікальний телевізійний марафон «Дитяча лікарня майбутнього» по збору доброчинних внесків на створення та будівництво лікарні для важкохворих дітей, який ініціював Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000». Аналогів цій акції у нашій державі немає. Окрім зібраної протягом телемарафону великої суми грошей, вагомим виявився і моральний його результат — масова демонстрація найдорожчого — самоповаги мільйонів українців. Щоб там хто казав, але краще стати жертвою невдячності, ніж відмовити у допомозі нещасному.
Це — прийняття Верховною Радою довгоочікуваного Закону України «Про Голодомор 1932—1933-х років в Україні». Цим актом народні депутати, які за нього проголосували, по-перше, зробили сильною справедливість. По-друге, вони добре посприяли лікуванню нашої історичної пам'яті.
Це відновлення діяльності Конституційного Суду України. Тепер орган конституційної юрисдикції, сподіваюся, нарешті продовжить виконання свого основного завдання — гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Це все глибше укорінення в практику духовного життя українського суспільства такої розкоші, як свобода слова. Хіба одноіменна телепрограма на ICTV — не переконливий тому доказ? Разом iз тим помічено: ті, що найголосніше кричать, вимагаючи саме такої свободи, не дуже радісно її переносять. Отже, будьмо пильними!
Ну й, нарешті, це різке зростання недовіри людей до вищих органів державної влади. Можливо, й справді, перефразуючи Пантелеймона Куліша, не можна, мабуть, інакше, як тільки недовірою, довести можновладців до розуму. Невже наші правителі не розуміють, що все це має свою межу?
3. Мені найбільше до вподоби автори, які пишуть прямо і просто. Ось, приміром, з якою естетичною насолодою у своєму «Щоденнику» сказав про це французький письменник Жуль Ренар: «Ясність — це вихованість людей пера». Люблю публікації про історію українського народу, його життєвість, духовні надбання, уславлені особистості. Зокрема, цікавим засобом спілкування стали для мене виступи в газеті Івана Дзюби, Лариси Івшиної, Ігоря Сюндюкова, Ганни Шеремет, Станіслава Кульчицького, Клари Гудзик, Віталія Княжанського, Надії Тисячної, Анатолія Гальчинського, Миколи Сірука, Вікторії Герасимчук, Наталі Ромашової, Луки Гриненка, Ольги Василевської — всіх не можу назвати за браком місця. Вони мають свої виразні, тільки їм притаманні властивості, є могутнім чинником дії на людський розум і серце.
Яким би я хотів бачити «День»- 2007? Якщо стисло, то бути, по-перше, й надалі часописом, що показує, чим цікава Україна. По-друге, фундаментом нового світогляду, культури та інтелекту. По-третє, надійною опорою сучасних українських видань. Повірте мені, ви це можете.
Хочу також на розгляд редакції внести ряд конкретних пропозицій. Перша. Розкажіть своїм читачам про знаного в світі, але маловідомого в нас художника, ілюстратора, автора історичних полотен, іконописця Петра Андрусіва, якому нещодавно минуло 100 років від дня народження. Це він розгорнув перед очима силу й славу української княжої держави, показав розмах і могутність героїки гетьмансько-козацької доби, оживив на великих полотнах достойність і велич української культури. Хто побачить, скажімо, тільки одне історичне полотно «Хрещення України-Русі. 1980», у цьому відразу ж переконається. Зверніть увагу, про Петра Андрусіва багато знає пан Роман Яців зі Львова, думаю, він допоможе вам. Друга ж моя пропозиція така. Проведіть, будь ласка, потужну інформаційну кампанію на підтримку якнайшвидшого прийняття вже розробленого у Верховній Раді законопроекту, мета якого — узаконити в Україні інститут уповноваженого з прав дитини. Як відомо, понад 60 держав світу створили спеціальні незалежні інституції дитячого омбудсмана, наділивши їх широкими повноваженнями. Конче потрібен він і в Україні, де вимагають перегляду системи контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав неповнолітніх і посилення відповідальності за його порушення. Одне слово, посприяйте добрій справі.
4. Усі спецпроекти всеукраїнської газети заслуговують схвалення. Книжкові — тому, що книги для мене — це вікна, через які душа дивиться у світ. Та й загалом, як приємно знати, що ти щось дізнався. Ну, а фотоконкурси, організовані «Днем», люблю через те, що жодна писемна пам'ятка не спроможна зрівнятися достовірністю з фотографією. Про все це міг би багато говорити: хіба можна забути незабутнє?
5. Знаєте, я все ще пізнаю себе. Добре запам'ятав пораду одного мудрого чоловіка: «Людина — це дріб. Чисельник — …достоїнства людини; знаменник — це самооцінка. Збільшити свій чисельник — свої достоїнства — людина неспроможна, але кожен може зменшити свій знаменник — свою завищену самооцінку, і цим зменшенням наблизитися до досконалості».
6. Низький уклін редакції газети «День». Спасибі вам за якісний, змістовний, з національним відтінком часопис. Щиросердно вітаю вас із Новим роком та Різдвом Христовим! Зичу всім здоров'я, щастя, щедрого ужинку на газетному ринку. I не відступайте ні на крок від ідеалів внутрішньої порядності, милосердя й правди. Ну, й звісно — веселих новорічних і різдвяних свят вам, дорогі друзі!
Сергій ГЛУЩЕНКО, iнженер-механiк:
1. В Україні триває осмислення свого місця в світі. В українців — також.
2. Найбільш значною й знаковою подією 2006 р. для українського суспільства було листопадове результативне голосування у парламенті щодо визнання Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом. Поки що, правда, лише у першому читанні.
3. Кращий автор «Дня» — Наталя Малімон зі своїми Волинськими розповідями (точність, стислість, образ, почуття, думка — все тут присутнє).
4. Кращий спецпроект «Дня» 2006 р. — книга Л. Івшиної «Мої університети».
5. Інженер-механік, закінчив 1986 року Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. Вік — 53 роки.
6. Радше молитва: «Господи, врятуй Україну!»
