Для працівника Першого Національного, мабуть, найбільшою приємністю на ХІІ фотоконкурсі газети «День» стало те, що рідний телеканал уже вкотре став його партнером. Цього року на відкритті фотовиставки заступник генерального директора Володимир Липовий вручив спеціальну нагороду від Першого телеканалу Анатолію Степанову за роботу «Сходи на небо». Присвятили премію пам’яті видатного українського режисера Юрія Іллєнка.
Виставкових вражень і думок назбиралося море.
Одне фото часом може розказати більше, ніж цілий репортаж на кілька сторінок. Добре зловлений образ передає і новину, і емоцію, і відчуття моменту, і зовнішній контекст одночасно. Фото фіксують історії. Або окремих людей та сімей, або цілих країн чи світу. Або і тих, і тих разом. Тоді й з’являються шедеври документальної фотографії.
За них вручають престижні нагороди і показують якомога більшій кількості людей. І це справедливо, адже хороші фотографії не просто передають момент чи новину, вони допомагають краще зрозуміти світ навколо, навчають, як у цьому світі жити.
Тому й з’являються міжнародні конкурси журналістських фотографій, як, наприклад, всесвітньовідомий World Press Photo, вручається Пулітцерівська премія в галузі фотожурналістики, проводяться закриті чи відкриті національні фотоконкурси.
Разом з тим, аби провести добрий національний фотоконкурс, потрібні дві важливі речі. По-перше, цим має займатися така людина, як Лариса Івшина, котра розуміє важливість хорошої фотографії не лише для конкурсу, а й для власної газети. Саме її серйозний підхід посприяв тому, що в газеті «День» та країні в цілому з’являються справжні фотомайстри. По-друге, організатори змагань мусять докласти максимум зусиль, щоб і фотографії вибрати найкращі, і призи вручити достойні, і представити конкурс гідно. І в цьому теж неабияку роль відіграє людський, чи то пак — редакторський чинник.
Тому існування в Україні дійсно хорошого фотоконкурсу — то не просто приємний факт, а справжня причина для національної гордості. І тим більше приємно, що його організатор — то давній друг головної редакції Першого Національного.
Те, що колись починалося як ініціатива однієї дуже молодої газети, зараз стало однією з головних фотоподій країни, співмірною з приїздом виставки конкурсу World Press Photo. А судячи з кількості учасників, партнерів, спонсорів, відвідувачів та географії виставок, можна спокійно сказати, що конкурс «Дня» — то не просто конкурс однієї газети, а головне національне змагання в жанрі журналістської фотографії.
Особисто мені завжди було цікаво відвідувати виставки робіт переможців фотоконкурсу. За шість років навчання пропустив, здається, лише одну. А цього року взагалі неймовірно поталанило — я вперше побував на відкритті виставки та церемонії нагородження переможців фотоконкурсу.
Особисті враження після прогулянки виставковими залами залишилися просто чудовими. Українці справді вміють добре фотографувати. Надія є навіть у самотніх старих чи дітей-сиріт (як на фото «Літня кухня Любові Максимівни»), гнів буває справді праведним (світлина «Грона гніву»), творче натхнення можна відчувати навіть у заводському цеху («Сталевар»), один погляд здатен розказати більше, аніж одяг чи навколишній антураж (робота-переможниця — «Сестри-жалібниці»). А які живописні фото дикої природи і наскільки органічно вписана в них людина (фотографія «На натурі»)!.. А Олексій Фурман, котрому лише 18, уже виграв приз українського омбудсмана Ніни Карпачової!.. І ще більше захоплюєшся тими, хто знайшов та відібрав усі ці фото.
Аби не бути надто суб’єктивним у своїх оцінках виставки та конкурсу, я попросив своїх колег та керівників поділитися думками з приводу виставки. Їхні відповіді й пропоную до уваги шановних читачів «Дня».
Фотовиставка «День»-2010 минулої неділі завершила роботу в Українському домі. На неї вже чекають у Чернівцях, Львові, інших містах та містечках України. А до нас продовжують надходити відгуки київських відвідувачів.
Володимир ЛИПОВИЙ, заступник генерального директора НТКУ:
— Що вас найбільше вразило на цьогорічній фотовиставці? Що особливо привернуло увагу?
— Найбільше сподобалася величезна кількість якісних робіт. Уявляю, наскільки важко було організаторам зібрати стільки високопрофесійних фотографій.
Потішило, що на виставці відображено всі сфери життя, фото політичних подій зроблені нестандартно і з гумором. Виставка «Дня» справді без будь-якої цензури. Ясно і чітко показані соціальні проблеми, котрі зараз є в нашій країні. І все це впереміш з дуже гарними відображеннями повсякденного життя. Тобто організатори не просто вибрали кращі фотографії, а ще й зробили виставку цілісною. Це справді вражає.
— Чому Перший вирішив вручити нагороду пам’яті Юрія Іллєнка?
— По-перше, тому, що Іллєнко — це дуже відома людина, яка зробила справді багато для українського кінематографа і так несподівано пішла з життя. Протягом останніх місяців ми показуємо в ефірі Першого Національного українську кінокласику. Так от, серед усіх фільмів саме роботи Іллєнка збирали найбільшу аудиторію. Тому все, що зберігає пам’ять про цю видатну людину, варте якнайбільшої уваги.
По-друге, висококласною є сама фотографія. Ця чорно-біла робота зачепила за живе буквально всіх працівників каналу, котрі її бачили. А рішення про присудження премії саме «Сходам на небо» було прийняте журі, до якого входили генеральний директор Єгор Бенкендорф, його радник Денис Замрій, головний продюсер Олексій Семенов та я, одноголосно.
Олена СЕМЕНЧУК, старший літературний редактор НТКУ:
— Що вас найбільше вразило на цьогорічній фотовиставці? Що особливо привернуло увагу?
— Як з’ясувалося, вражати може і прекрасне, і сумне...
Вразила якась відстороненість, пасивність запрошених на урочисте відкриття виставки гостей. Чи то так позначився важкий трудовий тиждень, чи, може, небажання когось підтримувати... Але на таких заходах, вважаю, потрібно якнайповніше виявляти емоції, підтримуючи оплесками тих, хто творить мистецтво.
Цьогоріч менше фотографій політичного змісту, отже, люди мають можливість бачити прекрасне, вічне, неймовірне. Багато фотографій теплих, сімейних, з дітьми. Особливо вражають роботи, зроблені дітьми і, на жаль, дуже сумні. А тому завдання дорослим — робити світ кращим, аби діти жили серед прекрасного, доброго.
А ще хочу бачити на такій виставці побільше красивих фотографій жінок очима чоловіків!
— Яке фото стало особистим вибором літературного редактора? Чи порадили ви виставку друзям і родичам?
— Мене як маму двох донечок (молодша — першокласниця) і сина-випускника дуже вразили роботи «Мрії дівочі», «Великдень» та «Останній урок». Зараз разом з дітьми переживаю всі перипетії дитячого життя. Справді, дитинство — то єдине місце, куди б хотіли повернутися абсолютно всі.
Вже порадила рідним, знайомим і всім раджу відвідати цю прекрасну виставку, а ще — самим «ловити» чудові миті життя та ділитися ними з отченням, творячи таким чином надзвичайний світ.
Христина СТЕБЕЛЬСЬКА, головний редактор Першого Національного:
— Фотовиставка зараз мандрує Україною, а я ще досі не відійшла від вражень її відкриття в Українському домі. Бо це моє.
Три зали відображали наші думки. Запит на високі ідеали. Кожна світлина — як стаття енциклопедії. Без коментарів розумієш — яким не треба бути, хто ти насправді під маскою, що звільняє тебе від страху. Зрештою, недостатньо знати, що ми Україну любимо. Треба розуміти: чому ми її ТАКУ ЛЮБИМО? Чому ми скучили за собою?
Це потребує осмислення. Фотовиставка «Дня» дає ключі до такого розуміння.
У домашній бібліотеці маю фотоальбом «Дня» попередніх років, який часто беру до рук. Абсолютний супутник в моменти зосередження, навіть самотності. Кожна світлина, як Біблія, вселяє надію. Як казала Ліна Костенко — «високовольтна лінія духу». Після їхнього перегляду, як живчик, не хочеш засиджуватися на місці.
Найбільше вражають фото дітей і людей статечних. Отой благородний спокій старості у погляді, зморшках... Яка прекрасна благородна старість українців!
Я радила б видавати такі фотоальбоми і посилати у бібліотеки й готелі України, бо на світлинах — повнота образів українського життя, такий собі фотопатріотизм. Пригадую роботу «Останній самурай», де трирічне дитя щосили підтримує синьо-жовтий прапор на довгому держаку. Дорослому було б важко — а дитя таки втримало. І «Яблуко примирення», де дід-в’язень ГУЛАГу пригощає колишнього конвоїра табору яблуком. Були по різні боки, а на старості мудрість примирила. Я розуміла, чому біля фото «Соло» роїлися глядачі: відчували, що це і для них, для людей, а не для тарілок з холодцем, грав самотній скрипаль. І байдуже, що музики не чути — її видно на світлині. Було сумно і весело водночас від того, як марширували на параді огрядні стокілограмові «Льотчики ХXXL». Мабуть, тільки український літак «Руслан» витримав би вагу такої «животатої ескадрильї». Великому літаку — великий пілот, якось сам собою перефразувався крилатий вислів.
Та хіба тільки про виставку йдеться? І чи варто дивуватися, що навіть телеканали та видання-конкуренти тут об’єдналися? Цього року мене це втішило особливо. Отже, діалог головного редактора Лариси Івшиної, її команди, з елітою України тримає свою лінію і спонукає думати.
Я маю давню мрію — в ошатних мармурових залах Першого Національного на Мельникова створити постійну фотогалерею «Дня».
Якби щодня дивитися на ці дивні спалахи життя, то б якось легше і творчо дихалося!
Віктор ВАЛЄЄВ, віце-президент Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, директор школи практичного бізнесу, член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України:
— Такі заходи, як фотоконкурс газети «День», дають можливість вийти за рамки сірих буднів, осмислити наше життя. Адже фотографії, зібрані на конкурсі з усієї України й навіть з-за її меж, показують життя з найрізноманітніших сторін. І при цьому комплексно та цілісно. Це свого роду поштовх до духовного розвитку.
Тому вважаю, що бізнес має брати активну участь у таких заходах. На мою думку, фотожурналістика — це неповторна річ. Гадаю, Міжнародна торгова палата теж обов’язково приєднається до підтримки фотоконкурсу газети «День», а також інших подібного роду заходів.
Даниїл КЛЮЧНІКОВ, голова представництва Adobe Systems в Україні (призи за роботи «Країна мрій» Руслана Канюки та «Сталевар» Наталії Кравчук):
— Неймовірно цікаві фотографії. Тому надзвичайно приємно з року в рік бути запрошеним на фотовиставку та підтримувати сам конкурс. Вражень дуже багато... А при виборі фотографій для вручення призів керувалися, перш за все, особливим вітчизняним характером, який ми бачимо, зокрема, на фото «Сталевар». На ній зображений не просто представник однієї з наймасовіших українських професій, а й її неповторна харизма.
Ярина КЛЮЧКОВСЬКА, директор із корпоративних комунікацій «Майкрософт Україна» (призи за роботи «Полісянка з чорницями» Олени Лукашевич, «Вечеря в Карпатах» Романа Малка, «Світська троянда» Леоніда Шевчука, «Буковинець» Юрія Черневого та «Не вродили» Вадима Козловського):
— Цього року найбільше вразили портретні фотографії. Мені здається, що таких яскравих і характерних портретів на попередніх конкурсах не було. Політична ситуація, як завжди, змінюється, а ось такі фото людських облич, як «Буковинець», показують вічні емоції. Вони свідчать про людські характери незалежно від політичної ситуації.
Також ми хотіли вибрати фотографії, які показують спілкування, спільну працю людей, тобто те, як себе проявляють люди. Показова в цьому плані є робота «Не вродили». Хоча врожай не той, на який, можливо, очікували жінки, що збирали помідори, але в їхніх очах видно надію...
Фотоконкурс газети «День» — неймовірний конкурс. І таке враження, що з кожним роком він стає все кращим. Хоча фото, які виграли гран-прі минулих років, здається, зроблені ще вчора — настільки вони актуальні на даний час.
Одним словом, наші співвітчизники — дуже талановиті люди, які вміють фотографувати і яких треба фотографувати. Тож «Майкрософт Україна» й надалі підтримуватиме ті таланти, які знаходить газета «День».
Олеся ЖУЛИНСЬКА, керівник відділу зв’язків із громадськістю компанії «Кока-Кола Україна» (призи за роботи «Дівчина і дощ» Олексія Фурмана в номінації «Світ очима дітей»; «Мистецтво позувати» Костянтина Гришина, «День»; «Купальський вінок» Ігоря Швачунова):
— Україна живе своїм щоденним життям: вона радіє і плаче, вона щаслива та стурбована. Власне, це щороку й передає фотовиставка «Дня».
Разом з тим цього року я зауважила, що все більше і більше з’являється партнерів, бажаючих підтримати фотовиставку «Дня», знайти своїх переможців. Це дуже приємно. Адже це свідчить про те, що росте двосторонній зв’язок.
Я кожного року ловлю себе на думці, що не можу стримувати сліз, споглядаючи окремі фотороботи виставки. Але наші призери — це роботи, які чи не найкраще з усього фоторяду ілюструють радість українців. Це роботи, біля яких хочеться затриматися та посміхнутися, підзарядитись енергією позитиву, щастя, радості й оптимізму.
Павло КАЛЕНИЧ, директор агрофірми «Ольгопіль» (призи за роботи «Соло» Бориса Корпусенка та «Гиля гусоньки» Ірини Денисенко):
— Я завжди з радістю приїжджаю до Києва на відкриття фотовиставки «Дня». Саме тут можна побачити нашу Україну такою, якою вона є в житті: і в буденному, і в політичному, і в святковому...
Серед робіт, які мені найбільше сподобались і які ми вирішили нагородити спеціальними призами, робота Ірини Денисенко «Гиля гусоньки» такої щирої сільської тематики. А інша — робота мого земляка Бориса Корпусенка «Соло». Знімок був зроблений на заході, на якому був присутній я сам. Це було підведення підсумків Дня працівника сільського господарства. І Борис Корпусенко зумів передати теплоту і душевність того дня.
Іван ОМЕЛЯНЮК, генеральний директор ТОВ НВП «КВАНТ-ЕФІР»:
— Я вперше побував на виставці художньої фотографії. І мене просто переповнюють емоції від різнобарв’я нашої країни, зображеного авторами — учасниками фотовиставки «Дня». Здавалося б, лише кілька десятків фотографій, а як глибоко передані усі аспекти нашого життя!
Я нещодавно був у Парижі, де мав нагоду відвідати Лувр, — а тут в Українському домі я відвідав музей життя. І чесно вам скажу, що визначити, де я пережив сильніші і яскравіші емоції, мені тяжко. Я раніше вважав: ну що таке фотографія?! А тепер відчув, наскільки сильні почуття і глибокі ідеї вмілий фотограф може вкласти у знімок.
Анатолій ІГНАТОВИЧ, радник міністра економіки, аспірант Національного університету «Львівська політехніка»:
— У роботах, представлених на фотовиставці «Дня», автори вдало передали українські реалії. А лейтмотив фоторяду, на мою думку, складають політичні нотки. Навіть ті фото, які зовсім далекі від політики: дівчина у вінку, діти, природа, застілля... Можливо, такий фон створюють фотороботи, які зображують політичні події чи фігури. А можливо, настрій дня такий. А можливо, це дух самого видання, адже «День» — це суспільно-політична газета.
Для мене Україна через фотовиставку «Дня» — це різнобарвний клубок з чіткою ниткою політики. І я вважаю, це найбільш влучний образ нашої сучасності. Українцям сьогодні не дають просто розслабитись, насолоджуватись життям і працювати, змушуючи кожен день прямо чи опосередковано долучатися до політики.
Проект фотоконкурсу «Дня» дуже необхідний нашому суспільству сьогодні. Чим більше українців побачать цю фотовиставку, тим більше з них матимуть можливість пережити своєрідний катарсис, який, я впевнений, відчув кожен, хто відвідав її відкриття.
Цікаво, що майже кожну роботу фотоконкурсу «Дня» можна сміливо використовувати як матеріал для соціальної реклами.
Сергій МАЗУР, директор компанії «ВІТІС ГРУП» (призи за роботи «Чурчхела» Світлани Маміної та «Наталя Андріївна — мама 1500 собак і котів» Світлани Корольонок):
— Відмінність цієї виставки від попередніх у тому, що в ній стало менше політики. Мені здається, люди вже просто втомилися від політики й від політиків. Тому об’єктами світлин усе частіше стають прості люди.
Також дуже важлива сама ідея фотоконкурсу, в якому можуть взяти участь і непрофесійні фотографи. Таким чином, виходить, що прості люди роблять світлини інших простих людей. Але фотографів, які взяли участь у фотоконкурсі «Дня», я переконаний, не можна назвати просто аматорами фотографії. Автора, що зробив знімок, який передає не лише картинку, колір, форму, але й душу об’єкту зйомки, не можна назвати просто фотографом. Він — митець, який співпереживає, радіє тому, кого або що він знімає.
Що стосується наших призерів, то дуже складно пояснити вибір. Напевно, дуже часто найперше враження є найбільш правильним. Ось і наш вибір був справою хвилі: мить підказала роботи, цікаві й потрібні нам, які хвилювали нас тоді.
Ірина ЧАЛА, директор департаменту міжнародної співпраці Міністерства транспорту та зв’язку України:
— На фотовиставці «Дня» я побачила нестандартну Україну, яка ставить нові питання, від яких люди втікають щодня й не хочуть відповідати. Коли ти бачиш світлину Terra incognitа України, якими, я вважаю, і є роботи фотоконкурсу «Дня», ти розумієш, що вона дійсно для нас невідома. І найстрашніше, що люди — молодь і навіть доросліше покоління — витрачають не надто багато часу, аби її відкрити.
Мій улюблений знімок — Перше травня, старий іде назустріч керівництву («Зміна поколінь»). Ідея цієї роботи дуже глибока. Вочевидь, старий на свято потрапив випадково, адже такі заходи, на жаль, частенько влаштовують не для тих, хто на це заслуговує, а, скоріше, як показуху для мас.
Сергій БОНДАРЧУК, голова виконкому партії «Наша Україна»:
Моя улюблена фотографія — це «Полісянка з чорницею». По-перше, дивовижне світле обличчя у жінки. По-друге, мені небайдужий цей край — Волинь. Я його дуже люблю й поважаю.
Що стосується самої виставки, то я побачив українців абсолютно різними. Тут і щастя, і знегоди. Інколи ми не помічаємо життя, яке пролітає повз нас немов швидкісний потяг, а завдяки цим світлинам мить зупиняється. Мені це дуже сподобалося.
Людмила ЗАДОРЕЦЬКА, директор СПА Центру «Сезони СПА» (приз за роботу «Упораюсь сама» Любові Моторної):
— Подібних фотоконкурсів в Україні, на жаль, немає. Тому враження лише позитивні. Що стосується вибору призера, вагання, звичайно ж, були. Але робота «Упораюсь сама» змусила нас замислитися над життям, вона нас зачепила своїм філософським змістом. Утім, насправді хочеться, аби в човні дівчина була не сама. Сподіваємося, що з часом так воно й буде. Адже сімейні цінності необхідно відроджувати, щоб одиноких людей ставало менше.
