Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, заснований лише півроку тому, набирає обертів. Третя зустріч учасників клубу, що відбулася в Національному університеті «Острозька академія», була приурочена до Дня соборності України. Сьогодні Острозький клуб об’єднує шість університетів, що представляють різні регіони України. Щоразу до учасників приєднуються представники нових регіонів. Так, під час листопадової зустрічі в Одесі до студентів з Національного університету «Острозька академія», Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, Національного університету «Києво-Могилянська академія» приєдналися представники Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. 22 січня на зустріч в Острозі, крім уже знайомих між собою молодих людей, приїхали студенти з Донецького національного університету та Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Протягом трьох днів учасники мали змогу зустрітися з ініціатором та незмінним куратором Острозького клубу, головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною, головою наглядової ради Національного університету «Острозька академія», відомим політиком та громадським діячем Миколою Жулинським та успішним українським бізнесменом Михайлом Косинським. Пізніше — відкриття фотовиставки газети «День» в Острозькій академії, проведення семінару на тему «Як перетворити українську різноманітність у соціальний капітал», екскурсії та, звичайно, вільне неформальне спілкування.
СУСПІЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕГОЇЗМ
Зустрічі в стінах Острозької академії завжди надихають на створення нових суспільно значущих понять або переосмислення старих. Так, питання Олександра Лісовського до головного редактора «Дня» про те, чи зможе суспільна солідарність відвернути розрізненість, не тільки стало приводом для глибоких роздумів, а й об’єднало й оформило в головах присутніх декілька давно відомих тез. Суспільна солідарність повинна проявлятися у захисті загальнонаціональних інтересів, вона повинна відходити як від раціонально обґрунтованої думки, так і від духовного відчуття потреби єдності з співвітчизниками. Саме тоді ми додамо до нашого менталітету долю здорового «національного егоїзму» — поняття, визначене студентом Ігорем Шминдруком у питанні про те, що ж потрібно зробити для формування цього егоїзму.
ЗАПИТАТИ «ЧОМУ?», ЩОБ ЗНАТИ «ЩО ДАЛІ?»
Потрібно зрозуміти, що кожне покоління відповідальне за свій час, за кожен рух, однаковою мірою вперед чи назад. Завдання наступників спитати «чому так є?», щоб розібратися, що робити далі. Молодому поколінню часто не вистачає вимогливості ні до себе, ні до попередників, через що неможлива «робота над помилками». Микола Жулинський постав перед відповідальністю за своє покоління, виступаючи перед аудиторією в Острозькій академії. Коли ж нарешті сивочола українська інтелігенція поступиться лідерством молодим і талановитим людям? Чому та ж проукраїнська інтелігенція ніколи не буває в Донецьку? Нелегкі відповіді на складні запитання. Проте Микола Жулинський продемонстрував розуміння і усвідомлення необхідності оновлення сучасної інтелігенції.
ЯК ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНСЬКУ РІЗНОМАНІТНІСТЬ У СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ?
Різні думки, починаючи від того, що формування соціального капіталу в Україні неможливе в силу різних обставин, і закінчуючи тим, що фундамент для його створення вже закладений, все ж приводили до одного висновку: лише такими заходами, як зустрічі Острозького клубу, можна напрацювати соціальний капітал та створити громадянське суспільство. Все пов’язано: формування взаємодовіри неможливе без спілкування між громадянами країни, а повноцінним спілкування стане лише тоді, коли українці навчаться чути один одного. «У нас були зруйновані «горизонтальні стосунки», кожна людина була під мікроскопом державного механізму. Тепер же громадяни мають повний спектр можливостей для формування громадянського суспільства. Тільки потрібна ініціатива, бажання щось змінити і працювати», — своєрідний підсумок двогодинної розмови підбила Лариса Івшина.
Тепер коло спілкування Острозького клубу розширене до всього інформаційного простору — учасники створили власний сайт: www.club.uosa.uar.net, де всі, кого насправді хвилюють питання внутрішньої інтеграції, зможуть долучитися до загальноукраїнського вільного інтелектуального спілкування.
Роз’їжджаючись, учасники Острозького клубу вирішили провести наступну зустріч в березні—квітні цього року. А на прощання, як завжди, зворушливі сльози на очах від усвідомлення того, що зроблено ще один крок на шляху національної єдності, та незмінне виконання Гімну України. День соборності — це лише один з хороших приводів для патріотизму, а об’єднувати країну потрібно кожен день.
Газета «День» задала учасникам Острозького клубу два запитання, на які, переконані, читачі хочуть дізнатися відповіді:
1. Дайте Вашу оцінку сучасній суспільно-політичній ситуації в Україні.
2. Ваші враження від третьої зустрічі Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді.
Сергій ЛІТКОВИЧ, студент третього курсу історичного факультету спеціальності «політологія» Волинського державного університету ім. Лесі Українки:
— Соціальний капітал зараз є тією категорією, над розкриттям і обґрунтуванням якої має працювати значна частина науковців. Суспільство, при своїй феноменальній складності, при дослідженні має аналізуватись багатоаспектно. Деформація політичної свідомості, творення міфологем і стереотипів, що були нами успадковані від радянської влади та кучмівського режиму, необхідно спростовувати та формувати у громадян нові цінності, котрі якнайкраще відповідали б моделі демократії. Шлях цей тривалий, але невідворотний. Люди ще довго житимуть серед політичного вакууму, де у політиках зневірюється народ. Але у кожному з нас горить надія, а коли ця надія горить одночасно у серцях мільйонів, то такий народ ефективно проводить модернізацію політичної системи.
Вибір мети не гарантує її досягнення. Україна довго була її позбавлена, зараз же постає необхідність акумулювання потенціалу на її досягнення. Є одна політична закономірність, при якій існування громадянського суспільства можливе лише при його конфронтації з механізмом держави, і це є природне явище, адже це система взаємовпливів і громадянське суспільство розвивається лише за умови поступового обмеження держави, що є запорукою розбудови демократії. Усе вихідною точкою має ініціативу, оскільки соціальний капітал забезпечує корпоративні, неформальні зв’язки між окремими громадянами, котрі при об’єднанні сприяють виконанню функцій держави. Для нашого суспільства демократія є життєво необхідною, а соціальний капітал є шляхом до неї.
Всепоглинаюча деморалізація, втрата традиційних цінностей, на творення яких було витрачено століття, відкидає назад цивілізаційний розвиток. Суспільство у своїй масі перетворилось на комерціалізовану структуру. Людина за своєю природною сутністю оцінює ефективність політичної системи лише через задоволення чи незадоволення своїх потреб в повній чи частковій мірі. Це найчастіше і виступає критерієм.
На цьому фоні Острозька академія є сяйвом серед темряви. Вона залишається однією з надій молодої суверенності України, котра спроможна підготувати спеціаліста з гуманітарного профілю, який якщо не сам прийде до влади, то змінить самотужки сувору реальність. Адже завжди творить народ, а управлінські менеджери лише задають вектор. Хоча сама ініціатива можлива і без них. Свідомого громадянина не потрібно активізовувати, він сам відчуває внутрішню потребу суспільно-державних перетворень.
Враження від поїздки залишились фантастичні, і спогади, я переконаний, утримуватимуться в пам’яті усе життя. Таке не забувається. А найголовніше — знання, почерпнуті з дискусії, та задоволення від приємного спілкування в колі друзів, знайомство з новими та Острозькою академією. Прийом був таким душевним, що за цими миттєвостями уже встигла виникнути ностальгія. Вразили чудові люди, історико-архітектурні пам’ятки і те, з якою швидкістю проходить їхнє відновлення та вiдбувається розбудова самої інфраструктури академії. Це наукова святиня усієї країни. Фотовиставка вмістила у собі частину драматизму і саркастичності українських буднів та свят, змалювала страждальне життя народу, але кожні очі тут переповнені надією. Життя є таким неповторним і у ньому дорогоцінна кожна мить.
Віталій ЛЕБЕДЮК, студент магістеріуму спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія»:
— Сучасному українському суспільству не вистачає соціальної солідарності. І як наслідок — безликість людини (нації). Коли людина як безцінна ланка суспільства є не джерелом натхнення, а навпаки — зневіри, втрати свого місця у житті спільноти. Тому в Україні склалася ситуація, коли громадяни чекають від держави захисту, а не самі створюють собі певну оборону. І на цьому фоні політичні партії спекулюють, черпаючи свої сили з соціальних проблем. А якби суспільство було б солідарним в структурі своїх відносин, то і партії якісно оновлювалися та змінювалися. Оскільки шукали б чи опиралися на електорат з певною стійкою системою цінностей. І тільки тоді кожен громадянин України сказав би: «Я почуваюся тут (у країні) добре, безпечно!»
Насамперед, слід сказати, що Острозький клуб не тільки розширився, але й інституалізувався, оскільки, зміцнивши свої зв’язки, ми вже себе ототожнюємо з певною спільнотою креативного мислення та культури. Іншими словами, можна сказати, що при кожній зустрічі ми святкуємо день народження нашого клубу. Тому що від учасників лине щире спілкування, лунає сміх, даруються подарунки, багато радості та довгі-довгі спогади. Навіть спілкуючись удруге, ми відчуваємо шалені зміни, які ще більше нас об’єднують та ріднять. А найголовніше, чим справді можна пишатися, то це те, що ми демонтували страшні міфи, які до цього часу створювали певний бар’єр у сприйнятті людини, оскільки об’єднали всі частини світу великої України. Я вважаю, що саме Острозький клуб нагадав не тільки його членам, а й усьому суспільству, що соціальний капітал можна створити лише тоді, коли об’єднаємо людський капітал, який міститься у наших головах.
Анастасія МІЛЮКОВА, студентка четвертого курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:
— Останнім часом в інформаційному просторі нашої країни занадто багато уваги приділяється політичним подіям. З усіх боків чути критику влади: її прорахунки, здобутки і т. д. На мою думку, необхідним є вивчення сучасного стану українського суспільства, тому що саме там потрібно шукати корені всіх політичних проблем. Адже політика є лише віддзеркаленням стану справ всередині суспільства.
Стереотипи масової свідомості, упереджене ставлення до регіональних особливостей — усе це не дає можливості формування цілісної культурної і духовної ідентичності.
Стосовно введеного Ф. Фукуямою поняття соціального капіталу, яке обговорювалося на черговому засіданні Острозького клубу, можна зазначити, що в Україні його ще не існує і він перебуває на початковому етапі формування. Формальні (правові) норми не працюють або викривлені. В силу багатьох чинників в суспільстві панує недовіра до правових засобів регулювання суспільних відносин. Неформальні норми також носять специфічний характер: «ти мені — я тобі», «моя хата скраю» та ін.
Якщо ж вести мову про цінності як складову соціального капіталу, то тут існує новий вакуум — старі цінності вже розвінчані, нові ще не сформувалися. Загальним для всієї країни є почуття розчарованості в ідеалах, в діях влади. До того ж ліберальні настрої індивідуалізму, егоїзму ще більше поширюють розкол між людьми, регіонами, взагалі всередині країни.
Стосовно ж факторів, які сприяють формуванню соціального капіталу, а саме: спільна релігія, етнічне та ін., то в Україні немає єдиної спільної релігії, що змогла б послугувати значним об’єднуючим фактором. До того ж у силу історичних обставин на території України не сформувалося єдиної цілісної національної та громадянської ідентичності. Здається сумнівним, що суспільний капітал українців можна побудувати на основі одного лише спільного травматичного досвіду.
Отож, на сьогоднішній день про існування в Україні соціального капіталу не може бути і мови, оскільки не виникло умов для його успішного формування.
На мою думку, для України варто було б виділити інші фактори, що могли б сприяти створенню соціального капіталу. Наприклад, є необхідним пошук нових спільних цілей, цінностей та ідеалів, які допомогли б об’єднати країну. Також потрібно виробити виважену державну стратегію, яка робила б акцент на досягненнях українців, на їх унікальних рисах, а не підкреслювала б (уже вкотре!) драматичні сторінки нашої історії. Я вважаю, що саме такий підхід допоможе в створенні єдиного духовного та культурного простору, без якого неможливе становлення стабільної та заможної держави.
Дар’я ВОРОБЙОВА, студентка п’ятого курсу соціологічного факультету (спеціалізації «політологія») Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна:
— На мій погляд, зараз українське суспільство перебуває у стані трансформації, змінюється усе: наші погляди на власне життя, наші цінності, ідеали, наші спрямування і, врешті-решт, бачення майбутнього. Зараз в Україні вже з’явився той прошарок людей, які готові жити за європейськими стандартами, які мислять сучасними категоріями і відчувають відповідальність за свої вчинки перед суспільством. Але, на жаль, таких людей не достатньо задля того, аби вони могли реально вплинути на перебіг подій у своїй країні. Хоч iз кожним роком їх стає все більше. Зараз існує чітка диференціація людей за політичним «забарвленням» і, що найгірше, — вони не можуть знайти спільної мови одне з одним хоч би тому, що навіть не чують один одного. Політичне життя України дуже активне, часом аж занадто. Люди вже стомлені інтригами та скандалами серед політиків і сьогодні багато хто став байдужим. Саме байдужість часом відрізняє українців від інших етносів. Ми можемо багато чого терпіти роками і десятиліттями, але потім все ж таки, як показала життєва практика, можемо сказати своє слово, і тоді політики будуть вимушені до нас прислухатися. Сьогоднішня хвиля байдужості українців до того, що відбувається навкруги, насправді може вивести нагору нове покоління політиків. Це вже будуть ті, хто більшість свого життя прожив у незалежній Україні, хто виріс в умовах політичного плюралізму і, спостерігаючи весь цей розлад, який відбувається в суспільстві, хоче справді зробити кращим життя своєї країни, а не тільки власне. Це будуть як раз наші Мойсеї, якi виведуть нас у краще життя, треба тільки дати їм шанс.
Попри всі міфи, які існують у нашому суспільстві про те, що ми начебто дуже різні й не розуміємо один одного, ми були в захваті від спілкування. Нам не заважало те, що ми із Сходу, а вони — з Заходу; що ми розмовляємо російською, а вони — українською (до речі, ми навіть не помічали, що розмовляємо різними мовами); що в деяких з нас різні політичні погляди — все це не заважало нам, а навпаки — давало привід для палких дебатів i дискусій, які завжди закінчувалися знаходженням спільної мови. Як на мене, ми показали справжній приклад того, якими мають бути українці у своєму повсякденному житті — вони мають бути єдиними, як нам заповіли наші предки. І ми відчуваємо себе єдиними, ми всі стали друзями і нам приємно поспілкуватися помiж собою. При цьому ми не консервуємося у тому колі, яке вже є, а навпаки — розширюємо коло учасників і запрошуємо все нових і нових представників інших регіонів. Так, новичками на другому засіданні Острозького клубу стали представники з Луцька та Донецька. До речі, донеччани розмовляють гарно українською мовою, і люблять свою країну так само, як і молодь на Заході. Тим самим ми розвіяли для себе ще один міф про те, що всі донеччани — бандити, які зневажають Україну і ненавидять усі прояви українськості. Це виявилося зовсім не так. Донеччани — привітні люди, які просто стали жертвами створених в нашому суспільстві міфів. Можливо, однією із функцій Острозького клубу є саме розвіювання штучно створених міфів. Я вважаю, що аби ми могли протистояти тому, що нам диктується з телебачення, з вуст багатьох політиків, ми маємо самі все побачити на власні очі та почути інформацію від першоджерела. Тож в Острозькому клубі ми саме це і робимо. Ми спілкуємося, це розширює наш світогляд, наші погляди на сучасніть і допомагає нам краще розуміти одне одного. Задача кожного із членів Острозького клубу донести це до своїх соратників у своїх регіонах. Бо всі ми — патріоти своєї країни, бо всі ми — українці.
Сергій СТУКАНОВ, аспірант кафедри філософії Донецького національного університету:
Спостерігаючи за життям українського суспільства, зокрема, за політиками та чиновниками різних рівнів, мимоволі доходиш прикрого висновку: мовляв, квінтесенцією існування значної частини з них є гаман — у тому сенсі, який іще десять років тому вклав у це слово Борис Олійник у поемі «Трубить Трубіж». «Гаман — ворог особливий, — проникливо застерігав поет. — Цей не по землю, цей прийшов по душі».
Суспільства перехідних епох, яку наразі переживає й Україна, зазнають «скаламучення» системи цінностей, втрати моральних настанов і духовних орієнтирів. Амбівалентність, непевність, розгубленість, які, за багатьма соціологічними опитуваннями, характеризують стан свідомості українців, певна річ, проектуються у повсякденне життя, сіючи бур’яни девіантної поведінки. Та далі коло замикається: девіантна поведінка поволі узвичаюється, і тепер уже буття — нерідко брудне та відразливе — визначає свідомість.
Найбільше турбує те, що «праведні» голоси — будь то представників інтелігенції, громадських діячів або окремих політиків — губляться в океані красивої, але — порожньої демагогії. Громадська думка мало важить для можновладців. Із цього погляду, як на мене, тривалі дискусії щодо найоптимальнішої для України форми правління — парламентсько-президентської чи навпаки — в плані здійснення докорінних перемін у суспільстві є неспроможними. За будь-яких форм корупцію, шахрайство не подолати, допоки в суспільстві не установляться моральні пріоритети. Найліпшим каталізатором змін, на мою думку, є особисті зустрічі, конференції, круглі столи, що мають здатність пожвавлювати громадську активність.
У контексті вищезазначеного Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді є чудовою і важливою ініціативою на шляху «горизонтального» поширення ідей (а в перспективі — розбудови) громадянського суспільства в Україні. Поширена в клубі форма спілкування — круглий стіл — надає чи не найкращу можливість для реалізації двох підставових речей: висловитися і бути почутим.
Мене, який вперше брав участь в засіданнях Острозького клубу, найбільше вразила та порадувала дружня і щира атмосфера зустрічей, натхненна запальною ініціативністю й ентузіазмом. Ми обговорювали проблеми взаємодовіри між громадянами. Нам із Вікторією Калашниковою, як представникам заміфологізованого сьогодні Донецького регіону, було важливим донести те, що багато стереотипів щодо нашого краю є хибними. Попри те, що певна частина донеччан і справді не сприймає орієнтири й стандарти, про які говорять національно-демократичні сили, в місті чимало молоді, котра відкрита й вразлива до означених впливів. Відтак ми закликали представників української інтелігенції та громадськості частіше відвідувати Донецьк і зустрічатися з молоддю.
Надзвичайно приємно було познайомитися з відомими громадськими діячами, редактором «Дня» Ларисою Івшиною та Миколою Жулинським.
Глибоко символічним для мене є те, що зустрічі були приурочені до Дня Соборності України. Відзначення цього свята в символічному для України, з огляду на його історичне значення, місті, та ще й у товаристві чудових молодих людей з Острога, Харкова, Одеси й Луцька, справило на мене яскраве враження, дозволивши наскрізно відчути єдність українців «від Сяну до Дону». Вкотре переконався, що духовних відмінностей між нами немає, натомість єднає щось велике і вагоме. Особливо сподобалась україномовна дискотека, яка зламала стереотип щодо малої кількості та «неритмічності» української музики.
Незабутніми були екскурсії Острогом, відвідини музеїв, а також монастиря у Межирічі.
Не можна оминути увагою чудові побутові умови, якими були забезпечені гості, а також турботу та опіку з боку організаторів.
На мою думку, перетворення української багатоманітності у соціальний капітал, що було заявлено як тему до обговорення, в межах нашої невеликої групи відбулося, відтак тепер важливо за можливістю транслювати набуті досвіди та ідеї у своїх містах.
Вікторія КАЛАШНИКОВА, аспірантка Донецького національного університету:
Дивлячись на сьогодення нашої держави, у мене виникає відчуття розгубленості. Чому такий сильний український народ, який пережив за період свого існування стільки лиха і вистояв попри все, зараз не може консолідуватися, проявити себе, знайти у своїй масі безперечно талановитих i розумних, відповідальних людей — тих, які були би свідомі того, що вони нащадки таких видатних людей, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Богдан Хмельницький, Петро Конашевич-Сагайдачний? Чому зараз наш народ приводить до влади не тих, хто є свідомими українцями, патріотами своєї країни, професіоналами своєї справи? Може, через те, що зараз у загальному потоці інформації, дуже часто просто видуманої, простій людині дуже складно виокремити потрібну — і побачити справжні обличчя дійових осіб нашої політичної арени... Чи тому, що за роки Радянської влади людям настільки затьмарили голови та навіяли відчуття байдужості до політики, розуміння, що народ нічого не вирішує — і в результаті ми отримали суспільство, яке вже ніяк не можна назвати громадянським, демократичним. У той час як Європа давно вже живе демократією, ми, маючи досить давні її традиції, тільки зараз починаємо їх відроджувати. Я вважаю, що тільки за умов, коли кожен громадянин усвідомить те, що в першу чергу він щось повинен зробити для держави, а не вона для нього коли кожен захоче, щоб його державу презентували люди, за яких би не було соромно, та кожен усвідомить, що це його країна і саме він вливає на її майбутнє — тільки за таких умов ми зможемо змінити ту ситуацію, в якій ми зараз опинилися.
Одним із шляхів, яким можна розпочати такі зміни, на мою думку, і є Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування. Засідання цього клубу — це можливість почути голос представників кожного регіону України і всім разом розробити стратегію змін у суспільстві. Для мене — це була надзвичайна можливість побувати в колисці східноєвропейської освiти — Острозькій академії та знайти нових друзів, за що я дуже вдячна організаторам.
Інна БУРЯК, студентка магістеріуму політології Національного університету «Острозька академія»:
З часу виникнення незалежної української держави актуальним залишається проблема побудови громадянського суспільства. Воно все більше обговорюється в провладних колах і визначається як одна з провідних цілей суспільно-політичного розвитку України. Одне сумно, що все це лише декларується, а реальних кроків по впровадженню їх у життя здійснюється небагато. Самі ж громадяни зі свого боку залишаються байдужими, проводячи час у пасивному очікуванні того самого світлого дня, коли все радикально зміниться на краще, гнівно звинувачуючи владу у своїх негараздах. Ще однією не менш важливою проблемою залишається відсутність взаєморозуміння і взаємоповаги між громадянами нашого суспільства. Ми не вміємо спілкуватися між собою, ні, ми говоримо, але не чуємо один одного і, як наслідок, не вміємо досягати компромісів. А це, на мою думку, і є перешкодою на шляху формування справжнього громадянського суспільства, адже як можна чогось досягнути, коли не має єдності та солідарності між громадянами?
Приємно радує той факт, що не все ще втрачено, оскільки перші кроки назустріч суспільній інтеграції вже зроблено — це створення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді.
Хоча ідея формування Острозького клубу виникла нещодавно, але вже зараз є плідні результати його функціонування. Найважливішою рисою Клубу, на мою думку, є те, що його діяльність не є регіонально обмеженою і з кожною зустріччю коло його учасників розширюється. У нас різні думки, різні життєві позиції, різні погляди на сучасні суспільні проблеми, але завдяки Острозькому клубу ми можемо висловитись і, якщо не прийти до єдиної думки, то принаймі розставити акценти та обговорити проблемні питання.
Сьогодні побутує думка, що мислення українського суспільства є занадто стериотипізованим, а стереотипи, як відомо, зламати важко. Завдяки зустрічі в рамках Острозького клубу я переконалася, що все ж таки це можливо. Особисто для себе я по-новому побачила (можна навіть сказати, відкрила!!!) донеччан. Мене приємно вразив їх високий рівень знання української мови, українських традицій, а особливо, неймовірне прагнення до формування високоінтелектуального суспільства і до розбудови високорозвиненої української держави. Дана мета єднає усіх і кожен з нас щиро прагне допомогти у її досягненні. Я вірю, що завдяки нашій наполегливій праці, ентузіазму і вірі в гідне майбутнє України ми зможемо побороти всі негаразди і сформувати справжнє громадянське суспільство з високим рівнем інтелектуального, морального і культурного розвитку.
Ігор ШМИНДРУК, студент третього курсу факультету політико- інформаційного менеджменту (спеціалiзацiї «політологія») Національного університету «Острозька академія»:
— Розмови про сучасне суспільство починаються тоді, коли постає потреба перегляду, переоцінки існуючих цінностей. Українське суспільство у наші дні — це суспільство формування нових i занепаду старих ідеалів, перевага цивілізаційного імпорту при відсутності національного експорту.
Теперішній стан українського суспільства дає можливість оцінити громадську та політичну активність громадян. Незважаючи на розчарування українців у владі та фактичну самітність відстоюванні власних прав, люди продовжують боротися за «власний» громадський інтерес на вулиці.
При присутності бажання та відсутності можливості українська громадськість трансформується у розвинуте громадянське суспільство.
Діяльність Острозького клубу, а саме зустрічі його учасників — це надзвичайно вигідна інвестиція «Дня» у розбудову громадянського суспільства в Україні.
На зустрічі панував дух порозуміння, знову ж таки, незважаючи на різні університетські курси та декларовану політичну різнополюсність.
Присутність в одній залі такого числа інтелектуальних та ініціативних молодих людей вселяє впевненість у майбутнє України.
Іван КАПСАМУН, студент четвертого курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:
— Відбулася третя зустріч у рамках Острозького клубу, яка особисто в мене вже не викликала тієї ейфорії від перебування в Західній Україні, як це було в перший раз, хоча емоцій було предостатньо. Але головне те, що тут я зміг побачити високу планку організації зустрічі, постановку питань на семінарі, в мене раціональне зерно вже переважало емоційне, виникло ще багато питань, на які треба шукати відповіді.
Острозький клуб є частиною громадянського суспільства, яке, щоб ми не говорили, перебуває в постійній кризі тому, що втрачені горизонтальні зв’язки між людьми; існує велика прірва між суспільством і владою; суспільство не може впливати на владу, що робить її невідповідальною; у владі існує системна корупція, і це унеможливлює відбір у владу професіоналів. Суспільство змушене жити за цими правилами, або бути кинутим напризволяще з боку держави. Українське суспільство має внутрішній потенціал створення громадянськості, але потрібен якийсь поштовх, каталізатор, і саме Острозький клуб ставить перед собою задачі виходу з такої ситуації, принаймні, він цього прагне, чого так не вистачає нашій владі.
Найсильнішим враженням для мене є те, що наша країна здалася мені маленькою, хоча має великий географічний розмір. Для такого враження треба просто сісти в потяг і подолати деяку відстань. Що стосується Острозької академії, то незважаючи на систему, що склалася в державі, цей заклад, мені здається, випереджає час розвитку і є культурним осередком України.
Марина ПАШКОВСЬКА, студентка магістеріуму політології Національного університету «Острозька академія»:
— Спостерігаючи за останніми політичними подіями, які відбуваються в Україні, відчуваєш певну розгубленість. Адже з кожним днем з’являються все нові і нові запитання, а відповідей на старі так і немає. Суспільство ніби завмерло, очікуючи чогось нового, певного поштовху для того, щоб далі щось робити. А політики наче живуть в іншому світі і не чують, чого хоче суспільство. Точніше, вони навіть не намагаються слухати, бо загрузли у чварах між собою і вирішують тільки ті проблеми, які стоять на перешкоді їх власному розвитку. Як відповідь на таку поведінку нашої влади, суспільство виявляє повну апатію до того, що відбувається в державі. А в міському транспорті дедалі частіше чути репліки на кшталт: «Якщо держава нічого не робить для мене, то чому я маю щось робити для держави». Кожного разу в таких випадках хочеться пояснити тій людині, з уст якої лунають подібні слова, що так говорити не правильно. Держава — це не тільки політики, це кожен з нас, і від нас залежить, що відбувається в державі. Легко говорити про те, що можна було б зробити, але зовсім непросто зробити принаймні маленький крок у бiк покращання суспільного життя.
Гадаю, що в травні 2006 року під час візиту до Острозької академії студентів з Одеського національного університету ім. Мечникова та Національного університету «Києво-Могилянська академія» в рамках проведення Днів науки ніхто з присутніх не вірив, що коли-небудь ми зустрінемося знову, а тим більше — що станемо справжніми друзями. Але кожен з нас відчув, що разом ми зможемо робити щось дуже важливе і потрібне для України. Лариса Івшина, ніби читаючи наші думки, запропонувала створити Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді.
І ось 22 січня 2007 року Острозький клуб проводить уже третє засідання (друге відбулося 23—24 листопада в Одесі) в Острозькій академії за участю вже шістьох ВНЗ України з різних регіонів. І знову, як і після зустрічі в Одесі, отримуєш неймовірне задоволення та нескінченну кількість вражень від спілкування з усіма присутніми. А головне — отримуєш новий поштовх щось робити, діяти. До того ж — знаючи, що тепер ти не сама, у тебе є однодумці, якi завжди поряд, незважаючи на відстані.
