Щосуботи, абстрактне поняття вихідних, я, перенасичена робочими буднями, буваю в бібліотеці №10, одній із найбільших у Кривому Розі. Такі візити (завжди із задоволенням!) за кілька років стали для мене вже зовсім буденними. І тільки зараз, прочитавши головний роман видатного аргентинського письменника Хуліо Кортасара («Гра в класики»), я замислилась про те, що ці суботні посиденьки стали, мабуть, основною частиною мого життя. І було б «дико» про них не написати.
З часів Ярослава Мудрого бібліотека в Україні стала таким собі таємничим святилищем, яке через століття модернізації і всіляких соціальних апгрейдів не втратило свою духовність. У такій атмосфері вже кілька років збирається наша школа молодого журналіста (по суті, теж «Клуб змії»). На столі, як завжди, чашки зеленого чаю і печиво, яким нас «від щирого серця» пригощає Анна Петрівна - завідувачка бібліотеки, а на устах цитати Твена, Аграновського та інших «журналістських сіріусів» (Сіріус - найяскравіша зірка з тих, які ми можемо бачити).
Що найцікавіше, про журналістику як про професію говоримо вкрай мало, лише зрідка, побіжно, пролітають слова на кшталт «лід» або «репортаж». Говоримо про сміливість дівчинки з «Римських канікул», про дружбу хлопчика з конячкою з «Білої гриви», про «Реконструкцію» (публікацію Аграновського про Кривий Ріг), про установки молодій людині Андре Моруа. «Передовсім виховуємо особистість, – говорить наставник Володимир Штельмах, - адже «добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре думає».
І кожна з цих зустрічей, як киснева подушка, допомагає прожити ще тиждень до наступної суботи, долає забруднене вихлопами вуличне повітря, абстрагує від реальності. Кожна зустріч, як наймудріша книга, пояснює, що робити далі, встановлює парадигми, вчить мислити («Вся наша гідність - у здатності мислити», Паскаль).
У бібліотеці зазвичай людей небагато: кілька працівників, кілька читачів. Але це «екстракт» міста. Хтось невтомно сновигає між книжковими полицями в пошуках книжки про вплив магнітного поля, хтось вривається на наше заняття з проханням розповісти про Тетяну Воронову (почесного громадянина міста, про яку вже не раз писала газета «День»), за чашкою чаю сидить Євген Шевченко, телеоператор каналу 112, і по-сімейному розповідає про політику. Всі ці люди різні: хто в діловому костюмі, хто в пошарпаній сорочці, хто захоплюється наукою, хто в помсту попередньому читає вірші. Але основна частина відвідувачів - це фанатики своєї справи, це цікаві люди, це ті самі мислячі тростини, які вибралися в бібліотеку з навколишнього болота.
І в кожному місті, в кожному населеному пункті є така своя «бібліотека №10», де час від часу збирається купка людей поговорити про щось своє, важливе. Ця неосновна купка становить основу суспільства. Ці тростини складніше зламати підвищеними тарифами, їх побоюється прийдешній вітер змін.
В інтерв'ю для літературного журналу «Огонек» Габріель Маркес розповідає про вплив батьківського авторитету на дітей. Він сказав, що як такого впливу не було, але діти, які з дитинства ростуть у творчій атмосфері, для яких звична компанія Хуліо Кортасара, який зайшов до тата в гості, апріорі приречені на успіх і самореалізацію. І так, не у всіх є можливість пити чай з видатними геніями... Хоча стоп, у всіх. Заходьте в бібліотеку, і ось компанія із Заратустри, Понтія Пілата і загадкового Орасіо Олівейри вже готова вступити з вами у внутрішній «монодіалог».
Під час «Літньої школи» ми, читачі бібліотеки газети «День», щоночі збиралися в одній із кімнат гуртожитку, в якому проживали на той момент, і так яро дискутували про Гонгадзе, теорії змов (з чим чорт не жартує) і ще дуже багато речей. І, чесно кажучи, навіть не важливо, чи були це конструктивні полілоги, чи просто думки вголос. Важливим є те, що кожен день ми отримували кисневу подушку і могли глибше дихати, глибше мислити, глибше жити. Чого ми просимо від маси, що заходить в ту ж бібліотеку лише раз у школі: завести перший і останній формуляр, дихати на повні груди!? - від незвички закашляються. Якою б тривіальною не була метафора, але бібліотека була, є і буде духовним святилищем, джерелом, що очищає,а якщо вже там збираються «Сіріуси», то й галактикою.
