Добігає кінця п’ятий місяць мого навчання за обміном в Університеті Турку, у Фінляндії. І досі щодня мені на очі трапляється щось таке, від чого я дивуюсь.
Вже кілька місяців я ходжу в університет через парк. І там постійно проходжу повз міні-копію міста. В ній усе як на долоньці: і величезний кафедральний собор з годинником, і старовинний шведський замок, і дерев’яні фінські будиночки, навіть дорога з розміткою і світлофорами! «Для краси», – подумала я, коли побачила усе це вперше. Але сьогодні на цих «міні-дорогах» я побачила зграйку школярів на велосипедах. Поки на маленьких світлофорах зелене світло змінювало жовте, учитель пояснював дітям про «червоне світло» та що означає «зебра» і чому перед нею потрібно зупинятись.
Так само в найперші дні тут, нам – студентам з усього світу, розказали про університетські правила і можливу відповідальність за їх невиконання. Як тим маленьким школярам.
Взагалі, я встигла помітити, що тут розуміння відповідальності за те, що ти зробив або ж не зробив, – ключова річ. І це починається з самого гуртожитку, де ти маєш ключ від вхідних дверей і тільки сам-один вирішуєш, коли маєш піти і коли повернутись; де є усе необхідне для життя і, може, навіть трохи більше; а вечірку можна влаштувати лише з дозволу сусідів, а не вахтера (якого тут, звісно, немає). І якщо раптом ти таки втнеш щось не те, то відповідатимеш за це коштами, і після цього вже навряд чи захочеш зробити щось таке вдруге. Але ти й не зобов’язаний робити рівно нічого, крім того, що вирішиш сам. І відповідатимеш за це теж сам.
Навчальний процес на 50% (інколи навіть більше, залежить від спеціальності) складається з позакласної роботи. Тому треба вміти планувати свій час. Просто за те, що ти відвідуєш лекції, тобі балів не додадуть. Адже ти приходиш до університету за знаннями, а не за оцінками. До речі, за більшість курсів бали не ставлять, лише «залік».
Частіше за все, лекційний період триває не дуже довго і закінчується задовго до іспиту (якщо іспит передбачений). Наприклад, мій найдовший курс тривав два місяці. А інший курс починався через кілька тижнів, і деякі дні були зовсім вільними від занять. Але це не означає, що можна було відпочивати. Бо один день без класів в університеті означає +1 день… в бібліотеці! Часом студенти приходять до бібліотеки навіть не за книжками, а за тишею і навчальною атмосферою. Справді, тут в усі університетські бібліотеки хочеться приходити частіше. Саме тут разом зі своїми комп’ютерами усі виконують ті самі позакласні завдання. По буднях бібліотеки працюють до пізнього вечора. А в деяких корпусах університету є спеціальні кімнати для виконання групових завдань, до яких можна прийти в будь-який день і в будь-який час.
Моєю позакласною роботою, оскільки я навчаюсь на факультеті гуманітарних наук, в більшості випадків є есе. Це щось схоже на наші курсові роботи, але трохи менше за обсягом. Маєш тему, яка пов’язана з тим, що звучало у класі, обсяг, список рекомендованої літератури і дедлайн – усе доволі зрозуміло. Але тут знову з’являється моя улюблена тема відповідальності. Після того, як ти завершив роботу – завантажуєш її в спеціальну університетську систему. І “обов’язком” цієї системи є не тільки “передати” твоє есе викладачу, а ще й перевірити його на плагіат. А за плагіат студента можуть виключити з університету. Довгі роки підготовки до вступу в один з найкращих університетів країни, хоч і на безкоштовне навчання, можуть стати даремними для будь-якого фінського студента через одне несумлінно виконане завдання. Тож і тут треба бути відповідальним.
Власне, усюди діють ті самі правила дорожнього руху. Недарма маленьким школярам не просто кажуть, що не можна переходити дорогу на червоне світло, а й розповідають про причини, наслідки та відповідальність.
