Потенційні кандидати в президенти давно вже включились в боротьбу. Повсюди нас оточують гучні слогани на біл-бордах та рекламні ролики на екранах. В хід пішли основні інструменти: вихваляння себе, пошук компроматів на інших і численні обіцянки, що жити стане краще.
Наступного року я вперше голосуватиму і хотілося б зробити правильний вибір. Ситуація з політичної активністю молоді досить негативна: частина виїхала за кордон, частина залишається байдужою.
Після Літньої школи журналістики газети «День» я стала більш свідомою громадянкою своєї держави. Спілкування з потужними спікерами змусило мене задуматися над ситуацією в країні, особливо над тими подіями, обговорення яких зараз на часі. Одна з них – це вибори. Існує багато питань, відповіді на які я намагаюся знайти. Чи є у нас достойні кандидати? Чи прозора наша виборча система і чому так багато пасивної молоді?
За останніми даними групи «Рейтинг» лише 31% молодих українців впевнені, що підуть голосувати на виборах 2019 року.
Характерна риса інших – скептичне ставлення до влади та недовіра до існуючої системи. Про покоління міленіалів ми чули неодноразово, переконані в їх аполітичності, адже і самі маємо таких знайомих. В моєму оточенні вони також є і я запитала одного з них про майбутні вибори: «Брати участь у виборах не планую, жодного з можливих кандидатів не підтримую, - каже Артем Корнеєв, підприємець. - Я не вважаю ігнорування виборів найкращим варіантом, але якщо немає кандидата, за якого я готовий проголосувати, не хочеться обирати краще з двох зол. Прошу повернути графу «проти всіх».
До речі, графа «проти всіх», а юридично правильно її назвати «не підтримую жодного кандидата» була вилучена з бюлетенів у 2010 році. Таким чином влада хотіла уникнути можливих ризиків, спричинених високим рівнем недовіри громадян до кандидатів. Але не варто говорити про те, що ця графа не потрібна. Адже кожен громадянин має право проголосувати негативно. Таким чином ми зможемо не допустити до виборів тих кандидатів, яких не підтримує більшість. Так, майже у всіх європейських країнах дана графа відсутня, але в Україні інші політичні реалії. Якщо на Заході на вибори не йдуть ті, хто здебільшого задоволений політичним курсом, то в Україні – ті, хто відчуває відразу до кандидатів у президенти.
Свою позицію з приводу даної графи висловила і студентка Київського університету імені Тараса Шевченка Андріана Біла: «Існує сполука «проти всіх» , яка є негативною конотацією. Так, начебто людина прагне відокремити себе від суспільства. Натомість юридично грамотною є сполука «не підтримую жодного з кандидатів». Це означає, що я не співвідношу себе з цінностями запропонованих мені кандидатів. Бо голосуватиму на прийдешніх виборах за цінності, і якщо вони суперечать моїм, тобто передусім національним, або їх зовсім немає, то єдиний вихід – позначка «не підтримую жодного».
Якщо не «проти всіх», то за кого? Чи маємо ми достойного кандидата?
На думку Андріани Білої, жоден із кандидатів не є носієм цінностей людини нової формації – людини Незалежності. Це люди, які мислять бізнесовими категоріями і які продовжать отруєння країни. Це не люди п’єдесталу і високої площини, а маргінальних угруповань.
Євген, Сапожніков, керівник Першої Української Академії Політики також не бачить за кого можна було б віддати свій голос: «Я вважаю, що на даний час немає людини, яка здатна вивести країну з економічної кризи, скерувати на шлях розвитку і процвітання та бути достойним кандидатом на посаду Президента. Чим ближче до виборів тим більше кандидати починають викликати недовіру на фоні популістських гасел. Звісно, що саме зараз, вони всі намагаються стати «ближче до народу».
Не схвальними є думки і щодо Володимира Зеленського та Святослава Вакарчука, як можливих кандидатів у президенти. «Ні бізнесу, ні шоу-бізнесу у політиці не місце», - зазначає Андріана Біла. Хоча їх можна поважати за творчість, але давати зелене світло на виборах все ж не варто. Правда за нинішньої ситуації та громадської зневіри можна всього очікувати.
І тут в гру вступає наша свідомість. Адже лише вона відповідає за те, чи не наробимо ми нових помилок на майбутніх виборах, чи не віддамо свій голос «за гречку». Відсоток явки на виборах тих, хто робить саме так – пенсіонерів, завжди був високим. Але вони просто доведені до такого стану, що готові проголосувати і за пайок. Надія на дорослих свідомих громадян та молодь, яка не ходить на вибори. Тож як бути у цій ситуації? Заборонити пенсіонерам голосувати не можна, але підвищити рівень грамотності у населення потрібно. Про нього, а також про пасивність молоді під час виборів поспілкувалася з політичним експертом Богданою Бабич.
- Чому, на вашу думку, молодь є пасивною під час виборів та як можна змінити ситуацію?
- Пасивність молодого покоління в політичних процесах річ оманлива. Насправді, саме молодь була рушійною силою революційних протестів в 1990 році – голодування студентів / Революція на граніті; в 2004 році під час Помаранчевої революції та в 2013 році саме студенти залишилися під Стелою, коли політики звідти пішли. Молодь відчуває правдиву політику від політиканства та маніпуляції. Вибори, в наших умовах, є значною мірою маніпуляція та змагання гламуру і популізму. Політики торгують картинкою, купують голоси. Змагаються гаманці, а не ідеї. Тому перемагають ті політики, які не ведуть за собою до майбутнього, а ті хто слідує за натовпом. Багато сучасних інтелектуалів говорять про загально світову кризу представницької демократії. Популізм – це не тільки хвороба українського політикуму. Подивіться на Трампа, на Брекзіт у Британії, на сучасні Польщу та Угорщину! Особливо гостро криза представницької демократії стоїть в країнах, в яких відбувається старіння населення, зростають міграційні процеси, вимивається креативний клас. В наслідок цього, владу обирають не молоді та креативні, а пересічна більшість, яка живе вчорашнім та сьогоднішнім днем. Молодь робить революції, а аморфна пасивна більшість під час виборів голосує за контрреволюцію.
- Більшість молоді, яка не йтиме на вибори пояснюють свою позицію тим, що вони просто не бачать за кого можна віддати свій голос.
- Такі аргументи ми чули ще з 1990 років. «Ми не бачимо тих політиків, за яких готові голосувати». А чому ми ставимо питання таким чином? Ми обираємо політиків раз на 4-5 років, вкладаємо свої сподівання та завищенні очікування «щастя вже завтра», а потім на третій день після виборів розчаровуємося та повертаємося на кухні та студентські аудиторії. У той же час, у світі зростає запит на співуправління, на особисту участь у виробленні управлінських рішень, їх ухваленні та контролі за виконанням. Тому не про вибори та нові обличчя варто сьогодні говорити, а про зміну підходів та системи управління в країні. Ви скажете, що за таку програму не проголосують. Політики боятимуться пропонувати такі ідеї. Так, в існуючій токсичній атмосфері патерналізму та популізму висувати ідеї обмеження бюрократії та розширення свобод ризиковано. Але є один інструмент, який може забезпечити перемогу політичних сил з інноваційним мисленням. Я маю на увазі інститут відповідального громадянства. Сьогодні в Україні конституційно закріплено загальне виборче право. Громадянство, яке передбачає виборче право за замовчуванням надається за правом народження. Проте події 2014-2018 рр. показали, що паспорт громадянина України не є цінністю для частини наших співвітчизників. Для іншої частини не є цінністю власний виборчий голос. Він коштує кілька кіло гречки чи пляшку горілки. Але саме ці люди визначають, яка у нас буде влада. Вони визначають наше з вами майбутнє. Як підвищити якість голосу, спонукати громадянина до відповідальної політичної поведінки? На мою думку, це можна зробити через надання права обирати та бути обраним тим – хто складе іспит із знання основ конституційного ладу. Коли ви сідаєте за кермо авто, ви складаєте іспити для отримання прав. Коли ви голосуєте, то повинні мати хоча б загальне уявлення про те, які повноваження має депутат чи президент і чи може він виконати ті обіцянки, які роздає. Людина, яка витратила певний час, щоб розібратися в конституційних повноваженнях та правах навряд чи продасть свій голос, не буде вона і голосувати за відвертих клоунів та брехунів.
- Скільки часу може знадобитися Україні, щоб ввести інститут відповідального громадянства, та якою, на вашу думку, буде реакція українців?
- По-перше, інститут відповідального громадянства можливо запровадити виключно із ухваленням Суспільного Договору та з прийняттям нової Конституції. Людина не лише добровільно та особисто погоджується з правилами співжиття в Україні, що закріплені в Суспільному Договорі й отримує права, але і бере на себе обов’язки: захищати та співуправляти Республікою. Іспит для набуття громадянства / виборчих прав організовується за зразком Зовнішнього незалежного оцінювання для абітурієнтів ВНЗ. Кожен житель України або іноземець, незалежно від національності, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, віросповідання, після підписання Суспільного договору, має право отримати громадянство України і виборчі права згідно з новою процедурою. Хтось може побачити в цій пропозиції обмеження виборчого права. Ні, це зміна процедури і навпаки розширення права на отримання громадянства. Чому керувати країною може будь-яка «кухарка», незалежно від її рівня підготовки? Підготовка до складання тестів здійснюється шляхом масової освітньої кампанії (від безкоштовних мовних курсів до онлайн-тренінгів зі знання історії та конституційного ладу) і просвітницьких програм. Так, це істотно змінює принцип набуття громадянства.
У європейській правовій континентальній культурі керуються так званим Ius sanguinis, тобто «Правом крові». Або, громадянство надають тим, хто народився на цій землі. Я вважаю, що в постмодерному світі «право крові» потрібно замінити на «право договору». Це більш точно визначає суть відповідального громадянства. У нас є громадяни, які народилися на цій землі і з презирством ставляться до України і автоматично мають усі виборчі права. Я також знаю громадян інших країн, які вивчили українську і воюють за нас в АТО, однак вже два роки не можуть отримати громадянство. Справедливо? По-друге, в країні з’явиться категорія громадян, які не отримають виборчих прав. Є досвід членів ЄС Естонії та Латвії, які у 1991 році пішли шляхом надання політичних прав не усім мешканцям своїх територій. З тих пір кількість громадян з правом обирати та бути обраними збільшилося за рахунок входження в громадянство молодого покоління, яке не хоче жити спогадами про СРСР. Європа не бачить особливої проблеми в інституті негромадян Латвії. Так, комісар Ради Європи Ніл Муйжніекс заявив, що хоч «негромадянства» і унікальне явище для Європейського союзу, проте аж ніяк не суперечить законодавству ЄС.
- Чи вдасться таким нововведенням уникнути пасивності?
- Електоральна чи політична активність річ відносна. В США політично активними є не більше 10% громадян. Питання не в масовості, а в якості і відповідальності. Надмірна політизація – шлях до суспільної істерії. Має бути баланс участі в політичних процесах. Тим більше, ми ж хочемо щоб простір політики, там де є державне управління чи республіка зменшувався, а зростав простір приватності та договірних відносин громадян. Я пропоную подолати ментальне відставання нашої країни. Вийти на нову якість рішень. Можливо, на якомусь етапі, буде дефіцит громадян з правом голосу, але я впевнена, що він покриється за рахунок соціалізації нового покоління молодих українців. Правила і відповідальність формують здатність домовлятися. Політичні суб'єкти будуть вимушені формувати довготривалі відкриті коаліції, вступати в комунікацію з виборцями не лише перед виборами, а й у міжвиборчий період. Це запустить процес активного зростання партій нового типу, орієнтованих на партисипативні моделі взаємодії з виборцями. Відповідальне громадянство дасть потужне щеплення проти популістів і сприятиме ліквідації політичного склерозу.
Отож ідея запровадження інституту відповідального громадянства на перший погляд може здатися слушною, хоч і ризикованою, але чи підтримує її молодь, чи готова вона до таких фундаментальних змін?
Артем Корнеєв: «До такої ідеї ставлюся негативно, право голосу мають всі громадяни України, які досягнули 18 років, за виключенням осіб, передбачених чинним законодавством. Правильним шляхом, я вважаю, підвищення рівня грамотності та свідомості населення, щоб не доводилося потім штучно фільтрувати населення перед виборами. На даний момент, на мою думку, вкрай низький процент свідомих громадян».
Андріана Біла: «Звісно, що голосувати мають винятково свідомі. Але це буде наче якесь розмежування суспільства, відшарування. І позбавити когось права – це авторитаризм. Чи іспит вирішить проблему несвідомости? Очевидно, ні. Знати – це ще не усвідомлювати. Іспит звучить як пусті тести ЗНО, які не є показником ні знань, ні мислення. Тому чи можна якось перевірити свідомість суспільства, громади? Іспит україноцентричних дисциплін, безумовно, потрібен як імператив. Але я думаю, що це лише одна із умов у вихованні громадянського суспільства, суспільства свідомих громадян».
Євген Сапожніков: «Не погана ідея запровадження інституту відповідального громадянства, але потрібно розуміти, що це повинен бути комплексний підхід: підготовчий етап та впровадження, адже реалізація, залежить не тільки від волі політиків, а й від проведення спеціальних курсів, заходів, а також від зрілості самого суспільства. У віддалені регіони інформація доходить хоча й швидко, але там мало хто працює практично з населенням, є лише теорія».
Та все ж зараз, поки ми ще маємо трохи часу до виборів, можна розглянути варіанти не масштабних грандіозних проектів, а хоча б маленьких освітніх, які змогли б підготувати молодь до виборів чи допомогти зробити їм свідомий вибір. Такі платформи існують, Зокрема ПАУП, мета якої - об’єднання та професійна підготовка політично активних людей, що представляють різні прошарки суспільства, залучення їх до формування нового політичного простору нашої держави, поглиблення взаємодії громадянського суспільства та політичної еліти. Керівник освітньої платформи Євген Сапожніков зазначає: «Проведення такого формату заходів спонукає молодь долучатись у виборчий процес, більш обізнано підходити до процесу голосування, а завдяки отриманим знанням дехто навіть з учасників випробовує свої сили в якості кандидатів на виборах. Такі проекти, як ПУАП не лише дисциплінують молодих людей, а й формують в них почуття політичної і громадської відповідальності, сприяють розвитку постматеріальних цінностей, допомагають вирішити багато проблем національного характеру та місцевих територіальних громад, які в Україні, через відсутність коштів на місцях, неможливо вирішити самотужки».
Але на першому місці має стояти самоосвіта. Не відомо як сприйме молодь різні освітні проекти та лекції. Може зацікавитися, може не довіряти спікерам та ставитиметься упереджено до програм, а може просто, як і самі вибори, проігнорувати. Тож варто спробувати розбиратися самому, вчити історію, мислити та аналізувати, - ось, що дійсно потрібно молодим, думаючим громадянам.
Мені здавалось, що коли закінчу статтю, отримаю відповіді на хвилюючі питання, зазначені вище. Але їх стало ще більше. Ніхто не підкаже тобі за кого треба проголосувати, так само як і не зможе переконати, що не треба йти на виборчу дільницю. Ніхто поки не позбавляє тебе права голосу і не змушує здавати ще одні тести ЗНО, щоб його отримати. Вибір є. Він лише один. І він твій. Варто це згадати в останню неділю березня 2019 року.
