Історію України на новий лад подавали стільки разів, що деякі факти, постаті й події загубилися в часопросторі. Ті, що «вижили», здебільшого дійшли до нас понівечені, викривлені й тавровані ідеологією інших країн. Не дивно, що ми досі є споживачами міфів, які нам нав’язували століттями.
Російська влада відразу після виступу Івана Мазепи проти Петра І не лише таврувала ім’я гетьмана, а й всіляко намагалася стерти його із пам’яті нащадків. Тож чи вдалося їй досягнути своєї мети — щоб українці забули, ким був Мазепа в історії України? Чи вони таки продовжували пам’ятати про бунтівного гетьмана? Якщо пам’ятали, то як саме? На цю тему ми мали розмову з Максимом ЯРЕМЕНКОМ — доктором історичних наук, доцентом кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», старшим науковим співробітником Національного музею історії України.
«МАЗЕПУ СУЧАСНИКИ СТАВИЛИ НА ОДИН РІВЕНЬ ІЗ СУВЕРЕННИМ ВОЛОДАРЕМ»
— Життєпис Івана Степановича Мазепи немовби зітканий із плетива фантастичних легенд. Цьому додатково сприяло і те, що за доби романтизму доля Мазепи зацікавила багатьох європейських митців: Байрона, Гюго, Пушкіна, Словацького. В їхніх творах Мазепа постає як справжній романтичний герой з безліччю любовних та авантюрних пригод. Але в цих сюжетах не вистачає Мазепи як державного діяча великої інтелектуальної потуги. Чи існує, на вашу думку, спосіб подолати цей розрив?
— Напевно, відповідь залежить від того, про кого ми говоримо. Доба романтизму давно минула. Серйозні професійні історики на Мазепу, як на святий образ, не дивляться вже дуже давно. Якщо ви маєте на увазі широку аудиторію, то я — людина цілком свідома того, що закликати читати наукові книжки непідготовлених людей не доводиться, але зараз у широкому доступі для читацького загалу є чимало текстів, які написані професійними істориками. Варто згадати книжку про Мазепіану Тетяни Таїрової-Яковлєвої — російської дослідниці, яка спочатку побачила світ у серії «Жизнь замечательных людей», а вже потім у дещо зміненому вигляді — як наукова монографія в перекладі українською. Там якраз Мазепа описується з увагою до його державної діяльності, а не те, що було привабливим для романтиків.
ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Я думаю, за сучасних можливостей для тих, хто захоче дізнатися про Мазепу більше, — відкриті всі шляхи. Можна піти до бібліотеки, шукати в інтернеті. Інформації — велике розмаїття. Мене як фахівця турбує інше. Річ у тім, що останнім часом історики шаблонно говорять про Мазепу, не шукають нових тем для досліджень у його біографії, повторюють одне й те саме. Натомість є багато чого цікавого, і, що показово, відкриття роблять не лише ті історики, які висвітлюють військову чи політичну діяльність Івана Степановича, а дослідники, які вивчають культуру. Аналіз останньої допомагає там, де бракує прямих політичних декларацій. Наприклад, є дослідження, присвячені аналізу панегіриків. У них Мазепу порівнюють із сонцем або Місяцем. Це топос, але до кого доречно на той час було застосовувати такий топос? Із сонцем порівнювали польських королів. Отже, Мазепу сучасники ставили на один рівень із суверенними володарями.
— Ви сказали, що вивчають одне й те саме про Мазепу. Може, тому, що ми досі не вивчили основних історичних фактів, пов’язаних з ним? Багато хто досі вважає його зрадником і не сприймає як українського героя.
— Я можу з вами погодитися, що образ Мазепи як зрадника існує до сьогодні. Але варто зважати на те, в яких середовищах. Мазепа був антигероєм українсько-російських відносин в імперській ідеології і, мабуть, ще більше був антигероєм за радянських часів. Бо радянська ідеологія, крім того, що перейняла все імперське, сюди ще додала соціальних аспектів. За цією версією він не просто повстав проти царя і зрадив непорушну дружбу, до якої українці нібито весь час прагнули, а ще й був гетьманом-визискувачем, який ледве не закріпачив селян.
У мене таке враження, що принаймні деякі середовища (хоч і невеликі) в Україні зараз ще більше не люблять Мазепу, аніж їхні попередники не любили його в імперський час ХІХ ст. Передусім я маю на увазі певні церковні структури. Скажімо, в ХІХ ст. Києво-Печерська лавра — великий монастир Російської православної церкви — видавала велику кількість путівників. Ті, які складалися в самій Лаврі, і ті, які просто були там надруковані й проходили відповідну цензуру. Зрозуміло, що ці путівники призначалися передусім для людей, які раніше в Києві не були, для паломників. Вони мали дуже стисло розповісти людям про святині Києва і чому їм треба поклонитися. Очевидно, в Києві чимало пам’яток, пов’язаних з діяльністю Мазепи. Коли він був гетьманом, то матеріально підтримував багато будівництв, реконструкції, збагачував ризниці монастирів тощо. У цих путівниках по Лаврі, починаючи з кінця ХVIII ст., в описах її території ніколи не забували зазначити про те, що це споруджено чи збагачено коштом Мазепи: про мури, церкву Всіх Святих чи ризницю Успенського собору. І дуже цікаво, що ніколи біля його імені не було якогось клейма чи тавра, лише констатовано факт доброчинності гетьмана.
«ПРО МАЗЕПУ ПИСАЛИ НАВІТЬ ТАМ, ДЕ МОЖНА БУЛО ЗМОВЧАТИ»
— Станова структура Гетьманщини складалася із козацької старшини, простих козаків, посполитих, міщан і духовенства. Які верстви підтримали Мазепу, а які ні? І чому?
— Козацтво зростало й орієнтувалося на політичну культуру, яка була їй добре знайома. Це політична культура Речі Посполитої, хоч нині дослідники згадують і про практики, характерні для степових держав. Вона суттєво відрізнялася від політичної культури Московського царства. У Речі Посполитій, навіть коли обирали короля(!), то укладалися пакти, конституції, певні зобов’язання, чого не було і не могло бути в Московській державі. Коли Богдан Хмельницький укладав Переяславський договір, відбувся конфлікт, адже від козаків вимагали присягнути цареві, натомість цар у відповідь не присягав. Я думаю, що козаки не до кінця розуміли цю московську політичну культуру. Де-юре всі козаки, від найнижчого до найвищого, були людьми, які мали повноту політичних прав, перебравши на себе шати річпосполитського народу політичного, себто шляхти. Безперечно, де-факто було розшарування, тобто рядовий козак не міг би стати навіть старшиною середньої ланки.
ГРАФІКА СЕРГІЯ ЯКУТОВИЧА. ІЗ ЦИКЛА «МАЗЕПІАНА» / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ З АРХІВУ «Дня»
Після виступу Івана Мазепи проти Петра І із царської канцелярії почали виходити розпорядження. Як у будь-якій ідеологічній пропаганді, застосовувалися не завжди правдиві факти, наприклад, що Мазепа вирішив повернути Гетьманщину назад під владу польських королів, що буде переслідування православної віри чи то від поляків-католиків, чи то від шведів-протестантів. Одразу почалася так звана війна універсалів, війна листів, грамот, указів. Тогочасній козацькій культурі було притаманне поняття «отчизна». Під отчизною вони розуміли найперше ті терени, на які поширювалася влада Війська Запорозького. Як максимум — гетьмани хотіли встановити владу над усіма руськими землями, включно з тими, які входили до складу Речі Посполитої (йшлося про землі колишньої Київської православної митрополії). Часто «отчизна» фігурує саме там, де поширювалася влада гетьмана. Дуже швидко Петро І вдався до такого цікавого ходу: в указах до українців він наголошує на тому, що Мазепа зрадив їхню отчизну.
«КОХАННЯ ДОДАЄ ЦІКАВИХ РИС МАЗЕПІ ЯК ЛЮДИНІ»
— У багатьох творах оспівано кохання Мазепи до Мотрі. Як ви до цього ставитеся?
— Звичайно, любовна лінія додає цікавих рис Мазепі як людині. Ми інколи великих історичних діячів сприймаємо як монументи, до яких треба тільки нести квіти. Часто втрачається сприйняття їх як живих людей. А живі люди не бувають тільки «білими» або «чорними». Дуже цікаво, як сам Мазепа ставився до свого кохання на схилі літ. Відомо, що він писав непогані вірші, а вміння складати вірші на той час була ознакою освіченості. До нас дійшли в перекладі російською мовою кілька його творів. Один із них присвячений роздумам про своє старече кохання, де він обігрує тему, що й борода вже сива, і років багато, а ти старий та й молоду полюбив...
Повертаючись до питання, чи гетьмана пам’ятали нащадки, то, звісно, так. Уявлення про те, що образ Мазепи тотально нищили, а якщо не могли знищити, то всіляко порочили, не зовсім коректні. Безперечно, Мазепа був антигероєм в імперській та радянській ідеологіях, але про нього згадували: приватно — і компліментарно, офіційно — часто нейтрально, зокрема, коли йшлося про підтримку ним будівництва храмів.
