Новорічна анкета «День»-2021
1. 2021-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).
2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?
3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше). Яких би тем хотілося від наших журналістів у наступному році?
4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?
5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?
6. У 2021-му "Дню" виповнилося 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?
Неля КУКОВАЛЬСЬКА, генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська»
1. Штрих… У листопаді цього року я була запрошена до резиденції Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Під час зустрічі в нас була нагода обговорити питання реставрації унікальних українських сакральних пам’яток та використання новітніх технологій задля їхнього успішного збереження. Принагідно Предстоятель ПЦУ подякував за сприяння у проведенні урочистих богослужінь на території Софійського собору та в Андріївській церкві за участю Вселенського патріарха Варфоломія під час його візиту до України, який відбувся в рамках 30-річчя Незалежності України. Наша зустріч сколихнула в моїй пам’яті всі події, що передували святкуванню цієї урочистої дати…
Сьогодні здається вже звичним, що Андріївська церква живе повноцінним життям: її щоденно відвідують сотні туристів, проходять концерти класичної музики, відправляються богослужіння. Вже ніщо, окрім фотографій на моніторі музею та не підписаних документів на нагородження задіяних у виконанні проєкту людей, не нагадує про довготривалу – понад 10 років – масштабну складну реставрацію.
Проте, я вважаю, що введення в експлуатацію Андріївської церкви напередодні 2021 року, стало, якщо можна так висловитись, першою цеглинкою, закладеною Національним заповідником «Софія Київська» у міцний фундамент 30-річчя Незалежності України.
Софія Київська була в епіцентрі святкування, а за лаштунками залишилась напружена копітка праця 24/7. Не буду перераховувати всі ювілейні заходи, до яких ми були долучені, але, повірте, відповідальність на нас була покладена дуже велика.
Моє серце сповнюється гордістю за досягнутий результат – організацію у Софійському соборі виставки «Раритети української козацької держави – Гетьманщини ХVII-XVIII ст.». Партнерами виставки були Національний архів Швеції, Міська бібліотека Лінчьопінгу (Швеція), Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ДП «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал». Успішна реалізація проєкту стала можливою завдяки злагодженій співпраці двох Міністерств: культури та інформаційної політики та закордонних справ, Посольства України в Швеції та Посольства Швеції в Україні, прикордонників, митників, поліції, транспортників, музейників. Мало хто був упевнений в успішному результаті: стислі терміни на підготовку, необхідність забезпечення низки високих вимог, які висувались до експонування унікальних предметів, швидкого реагування на неординарні ситуації, що виникали постійно, оперативність дій та координація всіх задіяних сторін тощо. Але ми ще раз довели, що Заповідник може забезпечити європейський рівень проведення міжнародних виставкових проєктів.
Незважаючи на те, що легкий сум мене огортає через те, що Конституція Пилипа Орлика 1710 року та булава, яка за легендою належала гетьманам Івану Мазепі та згодом Пилипу Орлику, покинули рідну землю та повернулися до Швеції, ідеї щодо подальшої співпраці з нашими шведськими колегами додають оптимізму та впевненості, адже шведські архіви та музейні фонди зберігають великий, невідомий широкому загалу історичний пласт, пов’язаний з українською державністю.
У цей рік, який для Національного заповідника «Софія Київська», як і для всієї України, пройшов під знаком 30-річчя Незалежності України, хочеться згадати слова непересічної особистості, видатного українського вченого, історика, філософа В’ячеслава Липинського, постать якого газета «День» відкрила і продовжує відкривати для українців: «Ніхто не збудує нам держави, якщо ми самі її собі не збудуємо. Ніхто за нас не створить націю, якщо ми самі нею не станемо». А роботи на цьому шляху ще дуже і дуже багато!
2. Останнім часом Національний заповідник «Софія Київська» все більше уваги приділяє роботі з людьми з інвалідністю. З роками цей, колись зовсім новий для нас напрямок, став невід’ємною складовою діяльності закладу. Чим більше ми працюємо з людьми з вадами слуху, з вадами зору, зокрема, дітьми, тим більше впевнюємось, що саме їх можна вважати героями, адже кожен день, кожну годину та хвилину вони долають перешкоди на шляху до пізнання, невидимі і часто незрозумілі здоровим людям!
І коли нам вдається забезпечити оптимальний доступ до пам'яток та предметів з колекції Заповідника у доступних для людей з інвалідністю форматах: мова йде про тактильні матеріали, тифлокоментарі, тексти шрифтом Брайля, екскурсії жестовою мовою, задоволеними залишаються не лише наші гості, але й великою втіхою наповнюються наші серця. Так, спеціально для виставки «Раритети Української козацької держави – Гетьманщини ХVII-XVIII ст.: до 30-річчя незалежності України» у Софійському соборі, було записано екскурсію жестовою мовою та розроблено освітньо-пізнавальну програму для людей із вадами слуху «Душу – Богові, життя – Україні». Це лише маленька частинка того, що ми можемо зробити та робимо для цих людей.
У своїй музейній діяльності в цьому напрямку ми вийшли за стіни музею: за спеціальними адаптованими музейними програмами нашими співробітниками проводились заняття для учнів всіх класів у спеціалізованих школах Харкова та Києва.
Загалом робота з адаптації музейного простору Софії Київської для відвідувачів з інвалідністю ускладнюється тим, що архітектурні пам’ятки тисячолітньої давнини надзвичайно важко пристосувати до вимог, які забезпечують їхню безбар’єрну доступність для цих людей. Наразі триває співпраця Заповідника з фахівцями Українського державного науково-дослідного та проєктного інституту «УкрНДІпроєктреставрація» щодо впровадження проєктів безбар’єрної доступності Андріївської церкви та Софійського собору, Хлібні, Будинку митрополита, Брами Заборовського. До справи залучено багато спеціалістів різного профілю: архітектори, реставратори, інженери, які тісно співпрацюють зі Всеукраїнським громадським об’єднанням «Національна асамблея людей з інвалідністю України», яка, у свою чергу, проводить аудит розроблених проєктів.
Нам дуже приємно, що в цьому році у серпні на території Заповідника відбувся проєкт «PhotoKyiv 2021 InVisible Lives», основна виставкова програма якого була присвячена проблемам людей з інвалідністю в Україні та в усьому світі, батьків дітей з інвалідністю, літніх людей тощо. Цей проєкт підтримала перша леді України Олена Зеленська, Embassy of the Kingdom of the Netherlands in Ukraine та Embasssy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні. Комунікаційним спонсором проєкту став IWCK (Міжнародний жіночий клуб Києва). Продовженням цієї виставки стала співпраця з IWCK: у Заповіднику відбулась Social party, в якій взяли участь і люди з інвалідністю, в рамках обох зазначених ініціатив музейні співробітники провели низку екскурсій та освітньо-пізнавальних програм.
Поліпшуючи доступність наших пам’яток та унормовуючи їх відповідно до світових практик, ми сприяємо усуненню бар’єрів, які серйозно обмежують вибір для людей з інвалідністю, даємо їм змогу почути і відчути «історію на дотик»!
3. Була і залишаюся вдячною читачкою та палкою прихильницею газети «День»! Підтримую дуже вдалий, необхідний для всіх нас проєкт «Бібліотека газети «День», який продовжує відкривати нові і нагадувати про забуті сторінки історії та культури України. Повертаючи Україні сторінки її власної історії, часто навмисно викреслені, ваш колектив робить велику і необхідну для нашого народу справу, і робить це дуже ґрунтовно та фахово! І підтвердженням є вислів, який я нещодавно зустріла на сторінках вашої газети: «День» – один із ключових напрямів формування українського духовного простору». Краще і не скажеш!
Мені здається, що в цьому напрямі зусилля колективів газети «День» і Національного заповідника «Софія Київська» є співзвучними. На матеріалах, пов’язаних з пам’ятками Заповідника, науковцями постійно здійснюється робота з популяризації тисячолітнього історичного та писемного спадку Руси-України. У 2021 році ми презентували широкому загалу повний корпус графіті Софії Київської – 10 томів у 12 книгах, які стали підсумком 15-річних досліджень доктора історичних наук, заступника генерального директора Заповідника з наукової роботи В’ячеслава Корнієнка. Понад 7 тисяч графіті Софії Київської від ХІ до початку ХVІІІ ст. доводять, що у Київській державі, в Руси-Україні, окрім писемної церковно-слов’янської мови, існувала розмовна, наближена до сучасної української мови. І ці написи ми можемо вважати підтвердженням національної ідентичності українців.
Що чекаю від журналістів «Дня»? Звичайно, публікацій на теми історії та культури, з яких завжди починаю читати черговий номер. Публікацій, які й надалі спонукатимуть нас, читачів, відвідати виставку, музей, прочитати книгу, послухати концерт, подивитись виставу або фільм…
Хочу відзначити, що завжди звертаю увагу на влучно підібрані вислови або цитати, що слугують епіграфом до кожного випуску газети, а з ним, - і до нашого щоденного буття. В електронний варіант газети було б дуже слушно ввести функцію поширення цих крилатих висловів або цікавих думок нарівні зі статтями, що сподобались.
4. Ось уже 20-ий рік мого життя пов'язаний з Національним заповідником «Софія Київська»: його повсякденними турботами, перемогами і проблемами, зобов’язаннями і новітніми викликами. Буває, що проблеми і завдання здаються надто складними, такими, що їх нереально вирішити в сьогоднішніх важких для культури умовах. Адже війна, епідемія ковіду, безгрошів’я безпосередньо негативно вплинули на музейне життя в Україні. Але мені завжди надавали і надають сил дві речі: передусім – це мої колеги в усіх проявах їхнього фаху та наснаги. На сьогодні склалась міцна й професійна команда, яку я називаю – мої софійці. Їхні вболівання за доручену справу, фаховість, організованість, науковість тощо, поза сумнівом, є моєю підтримкою, міцним плечем, джерелом сили.
Друге – це меценати, коло яких постійно розширюється. А це значить, що людей, небайдужих до долі пам’яток і готових не лише фінансово, а й організаційно долучитися до реалізації необхідних Заповіднику проєктів, з кожним роком більшає.
Так, у 2021 р. фахівці Заповідника контролюють вологісний стан стін пам’яток Заповідника за допомогою приладів осушення системи «Biodry» (Швейцарія), встановленої нещодавно завдяки меценатам Заповідника. Меценатська підтримка дозволяє застосувати нові технології в доволі консервативній музейній роботі: встановити у Софійському соборі 3D-модель обличчя Ярослава Мудрого, інтерактивні панелі EdPro, LED-екран біля кас в проїзді Софійської Дзвіниці з рекламою наших виставок і заходів тощо.
Безумовно, сил додавали і події, пов’язані з пам’ятками Софійського заповідника, у які я закохана і якими я пишаюсь. Якщо в тебе злагоджена й успішна справа, яка є не просто твоєю роботою, а сенсом життя, твоїм духовним хлібом, то чи не надає це тобі сил? Надає, надихає, зміцнює!
Головне позитивне враження у тому, що, незважаючи на величезні труднощі, проблеми, нескінченну боротьбу за волю й гідність, Україна відродилася! Про це мріяв Іван Мазепа, у це вірив Пилип Орлик, укладаючи 1710 р. Конституцію («Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького…»), латиномовний оригінал якої вперше за понад 300 років повернувся в Україну і був представлений у Софії Київській. Ми домовилися з дирекцією Національного архіву Швеції, де зберігається оригінал Конституції, що для широкого загалу зробимо її факсимільну копію.
Перед від’їздом колеги зі Швеції подарували Заповіднику факсимільну копію ще одного сенсаційного для нас документу, нещодавно віднайденого в Національному архіві Швеції ‒ листа шведського короля Карла XII до шведського посла в Османській імперії. Це, так би мовити, певна інструкція, в якій король пише про незалежність України та українського козацтва і просить посла всіляко це відстоювати. Король Швеції хотів, щоб Україна була незалежною державою, про що він пише в своєму листі: «…відтепер гарантовано, що Україна є незалежною державою…». Отже, вся історія України свідчить про її постійну боротьбу за незалежність.
Зрештою, ми є, ми – нація, ми – гідність, ми – мова, ми – культура, ми – держава! Це тішить, надихає, дає наснагу і сподівання на наступний день, рік, віру у майбутнє України.
5. Зазвичай, надихають ті моменти, коли тривала багаторічна праця увінчується результатом вагомого історичного і суспільного значення. Наприклад, нещодавно на території Софії Київської знайшли реліквії, які можуть уточнити історію, можливо, навіть, додати нові сторінки до літопису Софійського собору. Знайдено фрагменти унікальних фресок із зображенням тварин, старовинний посуд, металеві артефакти, що добре збереглися, зокрема, срібні застібки від окладів стародавніх книг, які підтверджують існування на теренах собору бібліотеки. Важко переоцінити таку знахідку, як хрест-релікварій, у якому за часів київських князів зберігали мощі святих. На ньому й досі, хоча минуло понад вісім століть, чітко видно малюнки та написи. Такі хрести носили на тілі і могли загубити лише за екстремальних обставин: скам’янілий попіл навколо цих знахідок свідчить про те, що тут, ймовірно, в давнину сталася пожежа.
Під час розкопок археологи натрапили на фрагмент стародавнього мурування. Як з’ясувалось у процесі археологічних досліджень, це фундамент древньої абсиди, яка була розібрана внаслідок пізніших перебудов собору. У наших подальших планах – музеєфікація археологічного розкопу та реставрація й експонування знайдених артефактів.
Хоч яким важким був 2021 рік, проте нам вдалося реалізувати все заплановане. Головний урок, який ми винесли для себе з року, що минає, це віра в правильність обраного шляху, віра у власні сили, віра в надійних партнерів і в однодумців. Якби не вони, нам би нізащо не вдалося реалізувати унікальний для нашого часу виставковий проєкт, який одночасно був і міжнародним, і всеукраїнським: «Південні морські ворота Східної Європи: (Не)забутий спадок портових міст на Півдні України ХІІІ-ХV ст.». Цим проєктом ми ще раз привернули увагу до маловідомого, проте не забутого спадку портових міст Півдня України: Кафи (Феодосії), Солдайї (Судака), Чембало (Балаклави), Іліче, Монкастро (Білгород-Дністровського), а також городищ Великі Кучугури та Кінські Води (поблизу м. Запоріжжя). В умовах відсутності можливості експонування матеріалів з музейних зібрань, які знаходяться на території тимчасово окупованого Криму, в проєкті для висвітлення цієї проблематики ми максимально використали потенціал українських та італійських музеїв.
Цінність нашого проєкту передусім у тому, що він підняв тему відродження та повернення національної історико-культурної спадщини, що є важливим та символічним в умовах сьогодення. Так, хоч і тимчасово, на час виставки, повернулись з Італії вивезені під час Кримської війни (1853–1856) з фортеці Чембало закладні будівельні плити. Більша частина представлених на виставці експонатів з фондових зібрань українських музеїв, протягом останніх 80 років не була представлена в музейних експозиціях. Учасниками проєкту стали 10 українських музеїв, переважна більшість яких знаходиться на півдні України: Одеса, Білгород-Дністровський, Херсон, Запоріжжя.
Ця виставка стала знаковою серед заходів, які Заповідник здійснює в рамках дослідження та популяризації пам’яток Судацької фортеці вже понад 60 років.
Успішна реалізація цього виставкового проєкту не тільки розширила коло музейних партнерів, які стали нашими друзями, а й ще раз впевнила нас у тому, що навколо цікавих ідей гуртуються справжні професіонали з різних сфер, здатні підтримати та допомогти навіть у важкі часи.
6. Популярне, улюблене, мудре, цікаве, актуальне видання. Для мене «День» був і залишається правдою, своєрідним покликом до чесного, об’єктивного ставлення до життєвих реалій. Вважаю, що відверте, щире, фахове слово «Дня» є гідним показником 25–річної високопрофесійної роботи на благо всієї України.
