Коломиянин Богдан Матковський та його дружина киянка Зінаїда Кривошеєва у жовтні 2011 року побралися й поїхали у весільну подорож, яка тривала... 18 місяців. За цей час подружжя побувало, а в деяких країнах та регіонах і пожило деякий час — у Румунії, Болгарії, Македонії, Туреччині, на Кіпрі, у Курдистані, Грузії, Вірменії, Нагірному Карабаху, Росії, Казахстані, Киргизстані, Китаї, Лаосі, Камбоджі, Таїланді та Шрі-Ланці. Звичайно, говорять Богдан та Зіна, за півтора року можна було відвідати значно більше країн, але в них була інша мета. Якщо подружжю подобалося місце, вони залишалися там на невизначений час — поки не набридне. Від самого початку Богдан і Зіна вирішили — їдуть у подорож з відкритою датою повернення. Батькам повідомили, що не менше, ніж на півроку. «Планували їхати на Схід, у бік Полінезії, а там — як вийде», — розповідає Богдан.
Бюджет у подружжя був чітко визначений — п’ять тисяч доларів, які вони встигли назбирати на тривалу подорож. Вирішили: витрачатимуть десять доларів на добу на двох на все — транспорт, їжу, житло. «Та здебільшого ми витрачали набагато менше, — усміхається Богдан. — Було багато днів, коли ми взагалі нічого не витрачали. Коли ми, наприклад, гостювали або їхали з кимось, і водій нас годував чи запрошував переночувати. Інколи витрачали більше, але таких днів було небагато. В результаті, за півтора року з п’яти тисяч у нас залишилося півтори. І ще майже тисячу з’їли квитки на літак додому. Більшість грошей пішли на їжу або візи. Плюс — на якісь непередбачувані витрати, від яких нікуди не можна було подітися — наприклад, у нас «полетів» вінчестер від компа або порвалися сандалі... Тобто вийшло значно дешевше, ніж ми очікували».
ЗІНА ТА БОГДАН МАТКОВСЬКІ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЩО ПІВТОРАРІЧНА ПОДОРОЖ ЗМІНИЛА ЇХНІЙ СВІТОГЛЯД ТА СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЧАСУ. ВІДТЕПЕР, ГОВОРИТЬ ПОДРУЖЖЯ, ОФІСНЕ ЖИТТЯ — ВЖЕ НЕ ДЛЯ НИХ
Готувалися до подорожі по-мінімуму: оновили старе туристичне спорядження, купили новий спальник, фотоапарат та ноутбук. Зіна розповідає, що вони «щось знали, читали і чули про ті країни, куди їхали, але спеціально не готувалися». «Перед перетином кордону могли виписати якісь основні слова, хоча частіше водії, які «підбирали» нас на трасі, вчили своїй мові», — говорить дівчина.
БЕЗ СТРАХУ
«Найбільше боялися, що в нас швидко закінчаться гроші й нам доведеться вертатися додому вже на другий місяць. Ця проблема, грубо кажучи, не варта ламаного гроша. В подорожі можна теж заробляти гроші, якщо на те пішло», — говорить Богдан.
Подружжя розповідає, як вони без проблем звільнилися з роботи й вирушили у подорож. Побоювання щодо якихось неприємних ситуацій у незнайомих країнах у Богдана й Зіни спочатку були, та швидко розвіялися.
«Вірогідність того, що нас можуть пограбувати, не більша, ніж в інших людей. Ми, в принципі, були досить обережними. Скажімо, дуже уважно обирали місце для намету, так, щоб його було видно з траси. Ми довіряли нашому досвіду та інстинктам. Якщо вони підказували, що в тих кущах хороше місце поставити намет, то ми ставили», — розповідає Богдан. Він згадує, що майже усюди в них було відчуття повної безпеки: «У Вірменії, в Карабаху, хоч як це дивно...»
«Для людей, які подорожують, краще не їхати в туристичні місця, — ділиться досвідом Зіна, — бо в туристичних місцях злодіїв, які полюють на туристів, набагато більше, ніж у звичайному селі. Там ти можеш напоротися максимум на місцевого алкоголіка, а в туристичному місці ти наштовхнешся на тих, хто шукає таких туристів. У Камбоджі нас теж попереджали, щоб були в туристичних місцях дуже обережними. До нас підходили туристи і говорили: «Будь ласка, не лишайте речі навіть в метрі від вас. Ваші речі мають бути на вас — інакше витягнуть усе і зразу». В Камбоджі попереджали, щоб ми не носили золотих прикрас. Там у столиці улюблений спосіб грабунку — повз тебе проїжджає людина на моторолері, яка хапає прикрасу на шиї або сумочку — і вириває».
«Але це тільки звучить страшно, в реальності все не так погано, і таких місць і людей не так багато. Тут просто треба знати, як поводитися: не демонструвати, що у вас є гроші й де вони знаходяться, не носити з собою дорогих мобільників», — говорить Богдан і змінює тему розмови на більш позитивну.
ЗІНА МАТКОВСЬКА НАВЧАЄ ДІТЕЙ АНГЛІЙСЬКОЇ У ТАЇЛАНДІ. МАЛЕНЬКІ УЧЕНИЦІ, СХОЖЕ, ЗАДОВОЛЕНІ УРОКАМИ ВЧИТЕЛЬКИ З УКРАЇНИ
«Позитив — це все інше. Це спілкування з новими людьми, безліч нових друзів, унікальних і цікавих людей, які тебе «підбирають», везуть, щось розповідають. Нецікаві, сумні люди не підвозять автостопщиків — їм це не треба. «Підбирають» веселі люди, з якими є про що поговорити, які можуть щось розповісти, відвезти в якесь «прикольне» місце, порадити, що подивитися в країні, можуть запросити в гості. У нас в кожній країні є люди, до яких ми можемо повернутися як до своєї родини. З Грузії нам пишуть: а коли ви приїдете додому? Додому — це в Грузію», — сміються Богдан і Зіна.
РОДИНА ЛАЛІАШВІЛІ І МІСТЕР ПАН
У Грузії Богдан і Зіна прожили найдовше — п’ять місяців. Жили в селі у будинку родини Лаліашвілі, де допомагали по господарству та на виноградниках. Тут подружжя навчилося робити вино та чурчхелу. «В Грузії на автостраді нас підібрав дальнобійник. Виявилося, що це дуже цікава людина — він сам архітектор, знає п’ять чи шість мов. Оскільки йому вже біля 50 років, а з приходом Саакашвілі в Грузії діяла тенденція на роботу брати молодих, його звільнили. Так він став дальнобійником. Зрештою, він не скаржиться, бо теж багато їздить по світу. Одразу стало зрозуміло, що це дуже близька душа. Зрештою він завіз нас до себе в село, де в нього живе тато. Сам. У великій хаті. Тато має кілька гектарів винограднику, курей і собаку. Ось там ми жили, готували їжу, допомагали на винограднику», — розповідає Богдан. А Зіна додає:
— А батько цей теж професор математичних наук, йому років 80. Він зранку йде і півдня без перерви працює на винограднику. Зі здоров’ям у людей все добре.
Ще одне місце, де пара затрималася на три місяці, — будинок містера Пана у Таїланді. «Це неординарна особистість», — сміються Богдан і Зіна. «Ми до нього теж попали випадково. Перша ж машина після камбоджійсько-тайського кордону зупинилася і підібрала нас. За кермом був дуже балакучий дядько. Ми зупинилися в першому ж селі після кордону. Ввечері він нас потягнув у кафе на віскі з содовою, і там ми познайомилися з містером Паном. Уявіть, заходить у кафе зарослий дядько в бруднющому одязі, за тридцятиградусної спеки в плетеній теплій шапці, з кульочком у руках. Я коли побачила містера Пана вперше, то думала, що зараз він почне просити на похмілля. А всі так радісно: «О, містер Пан!» Виявилося, що він працює на будівництві, тому не вдягає нового. Ще він завжди ходив в окулярах з яскраво-салатовою оправою», — згадує Зіна. Містер Пан запросив їх на ніч до себе — і пара погодилася.
«Ми переночували, і містер Пан сказав, що ми можемо залишитися на стільки, на скільки нам захочеться. Ми сказали: ок, кілька днів ще поживемо у вас, тут так класно! В результаті прожили там три місяці. Ми почали вчити англійської місцевих дітлахів, займатися господарством, садили ананаси, фруктові дерева, займалися риболовлею. А сам містер Пан — дуже цікава особистість: в часи молодості як заробітчанин він пропрацював у всій Південно-Східній Азії — від Малайзії, Сінгапуру до Бангладешу і Шрі-Ланки. Заробивши трохи грошей, купив землю. Сам побудував водопровід від найближчого озера. Дуже шанована людина», — розповідає Зіна.
Взагалі у подружжя залишилися щонайкращі спогади про людей, які їм траплялися під час мандрівки. «Найкомфортнішими були Таїланд, Туреччина, Болгарія, Грузія, Вірменія, Карабах. Китай — дуже цікава країна і комфортна, тільки нічого не зрозуміло було. Китайці завжди хочуть допомогти. Якщо бачать, як ти схилився над картою і не можеш чогось зрозуміти, влаштовують довкола тебе мітинг і так щиро намагаються допомогти. Але вони не розмовляють англійською», — говорить Богдан.
ПИТАННЯ ВИБОРУ
«Під час подорожі дуже сильно змінився наш світогляд, ми побачили, що є інші варіанти, є альтернативні реальності, в яких можна жити, окрім офісу», — ділиться набутим досвідом Богдан. Подружжя переконує: тепер офісні будні вже не для них, адже вони навчилися цінувати свій час та якісно його проводити.
«Коли ти живеш на чіткий обмежений бюджет, ти розумієш, що і в Україні можна жити дешевше, ніж коли тут працював. Насправді грошей треба менше, питання лише у твоєму виборі: або купити новий айфон або не купити його, а прожити зі старим мобільним. Це питання пріоритетів. Для нас після подорожі пріоритет свободи і часу, яким ми можемо користуватися на власний розсуд, лише зріс», — говорить Зіна.
Дівчина також розповідає, що подорожі змінили її ставлення до України. «Я не могла очікувати, що після мандрівки Азією покращиться ставлення до України. Нас дуже виручили українці у Казахстані, дуже допомогли українські дівчата в Китаї та Киргизії. Після чого я почала дивитися на українців з більшою шаною, ніж до того. Якби так українці допомагали один одному в Україні — все б узагалі було добре», — згадує вона.
Крім того, за словами мандрівниці, у подорожі є багато речей, «які спочатку не помічаєш, а коли звертаєш на них увагу — стає дуже дивно». «Наприклад, у східних країнах — особливо Лаосі, Китаї — за місяць подорожі я побачила лише одну дитину, яка плаче. І це було так незвично. Там усі діти спокійні, ніхто на них не кричить, вони цікаві і комунікабельні, і ніхто не кричить: «Не підходь до чужих дяді і тьоті», — пояснює Зіна. За словами пари, вони почали інакше ставитися до людей. «У нас людину, яка спить на вулиці, вважають одразу бездомним. У Таїланді, Лаосі чи Камбоджі на вулиці може спати людина в костюмчику і краватці. Дуже часто можна побачити картину, як на автобусній зупинці між двома стовпцями розтягнуто гамак, і там теж хтось спить. А чому б ні?» — наводить приклад простішого ставлення до життя Богдан.
Весь цей час подружжя вело в Інтернеті власний блог, де описувало свої пригоди і виставляло фотографії. Таким чином вони, зокрема, підтримували зв’язок із друзями та батьками. Подорож Богдан і Зіна завершили тоді, коли дізналися, що в них буде малюк. Тепер, розповідають, подорожі ще будуть, але в іншому форматі — сімейному.
Фото надані Богданом та Зіною МАТКОВСЬКИМИ
